Право сильного

У вівторок Президент України Віктор Янукович підписав закон про держбюджет на 2011 рік, а також закон, яким вносяться зміни до Бюджетного кодексу й інших законодавчих актів. Одночасно Президент, якому не відмовиш у відчутті реальності й умінні прислухатися до справедливої критики, своїм указом дав уряду низку доручень, спрямованих на те, щоб внести до бюджету певні зміни. Про що це свідчить?

Незважаючи на деякі досягнення влади в стабілізації економіки та поліпшенні макропоказників, незважаючи на транш МВФ і «легке» ухвалення бюджету, передноворічну політико-економічну ситуацію в країні важко назвати спокійною. Чи не нагадує вона вам стиснуту пружину? Гадаю, це відбувається не в останню чергу тому, що влада перебуває в ейфорії від своїх «перемог». Дійшло навіть до арештів пересічних учасників недавнього податкового майдану. Тим часом, генеральний прокурор Віктор Пшонка раз по раз цитує Президента: «Кожен, хто доторкнувся до державних коштів, сидітиме!». Але ж чи варто лякати пересічних громадян примарою державного терору? Адже саме вони, швидше за все, можуть опинитися серед «кожних», і саме до них, а не до чиновників і олігархів, не зможе приїхати до в’язниці омбудсмен...

Це небезпечно, в першу чергу, саме для влади, якій поки не вдається продемонструвати країні своє вміння домовлятися з опозицією та нейтралізувати її «критичні» пориви не силовим шляхом, що нерідко йде в обхід закону, а переговорним. Це не подобається багатьом. Крім того, кажучи про дії влади, ми нерідко забуваємо, що це не лише якихось півтора десятка людей в уряді, а й величезна кількість просто бюрократів, а також корупціонерів, зокрема, й у погонах, у яких сьогодні є великий резон для невдоволення. (Нещодавня стрілянина в Лук’янівському СІЗО при затриманні наркокур’єра — це лише маленький, але красномовний епізод.)

Погано для країни й те, що владі вдалося частково роз’єднати, деморалізувати й навіть загнати в маргінальні кути опозицію, яка в будь-яких умовах є позитивним чинником. Але чи допоможе це впоратися з тим, що, згідно з соціологічними дослідженнями, майже 59,7% українців вважають, що все в нашій країні йде в неправильному напрямку, й лише кожний четвертий думає інакше? Статистична погрішність цих досліджень не більше 2,9%, а тому їхніми результатами не варто нехтувати. Про це ж свідчать безневинні, на перший погляд, театралізовані вуличні акції, подібні до тієї, яку провели цими днями в Львові. Там підбили підсумки діяльності Президента Віктора Януковича та «його команди при владі», прикрасивши новорічну ялинку невиконаними обіцянками.

Не можна сказати, щоб влада абсолютно ігнорувала рухи електорального грунту в неї під ногами. Невипадково Кабмін назвав віце-прем’єрів і одночасно ключових міністрів Андрія Клюєва, Сергія Тігіпка й Віктора Тихонова відповідальними за організацію публічного обговорення планованих соціально-економічних реформ. Зрозуміло, що високим агітаторам належить переконувати народ, який не дуже-то підтримує ці реформи, в тому, наскільки вони корисні. Але нинішні міністри, в більшості випадків й на відміну від попередніх, погані шоумени. Отже, великого ефекту від запланованих заходів чекати не доводиться. Владі треба навчитися спочатку закладати в законодавчі акти інтереси людей і залишити ігри в доброго й злого поліцейських посереднім кінематографістам.

Наприклад, останнім часом у країні було дуже багато розмов про судову реформу, спрямовану на затвердження в країні закону й прав людини. Але що практично змінилося? Хіба що рейдерство трохи стихло... Зате в правовій системі посилився звинувачувальний ухил, що міг би засвідчити будь-хто, хто був присутній на нещодавній колегії в не дуже ображеній бюджетом Генеральній прокуратурі. Там сварили обласних прокурорів за те, що суди приймають виправдувальні вироки, й говорили, майже як про доконаний факт, про намір вилучити із законодавства норму про можливість повернення судами справ на дорозслідування правоохоронним органам. Генерали вважають, що така норма псує їм показники, й готові перекласти відповідні розслідування на наші, як і раніше, убогі суди. При цьому вони навіть не замислюються над тим, наскільки затягнуться судові справи... І це в країні, де виправдувальні вироки становлять менше 4%, тоді як в країнах Європи їх кількість сягає 40%.