Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Про «фізиків» і «ліриків»

Віктор ПУШКІН: «Дати певну суму знань — справа, зрештою, не така вже й складна. Виховати людину порядну, моральну, критично мислячу — набагато складніше і тим важливіше для суспільства»
25 січня, 2013 - 12:04

«День» і Національний гірничий університет пов’язує давня дружба. Не раз у стінах цього вишу відбувались презентації книг із «Бібліотеки «Дня», Фотовиставки, читацькі конференції, зустрічі зі студентами та викладачами. Крім того, здійснювався постійний творчий обмін ідеями і досвідом — на запрошення дніпропетровців «День» приїздив зі своєю інтелектуальною командою, до якої входив і Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді, створений за ініціативи головного редактора нашої газети Лариси Івшиної. Також у Гірничому університеті виступали під час акцій «Дня» і вельми шановані друзі видання — зокрема, і нині покійний Сергій Борисович Кримський. Але відбувались і «візити» у відповідь — у руслі «внутрішньоукраїнської інтеграції» за ініціативи Лариси Івшиної студенти та викладачі Національного гірничого університету брали участь у Днях науки в Національному університеті «Острозька академія». Серед них — і наш давній друг, професор НГУ Віктор ПУШКІН, якому днями минає 75 років. «День» зустрівся з Віктором Юхимовичем, щоб привітати з такою поважною датою й обговорити актуальні проблеми вищої освіти, місце гуманітарних наук у підготовці інженерів, а також плани вченого на майбутнє.

 — Перед українською вищою школою стоять великі і складні завдання. Ви упродовж тривалого часу займаєтесь питаннями гуманітарної освіти. Які основні проблеми ви могли б виділити?

— Тут є загальнодержавна і загальнонаціональна проблема. Це — атмосфера, в якій існує держава і яка існує в країні, а також політика, що стосується освіти. Не говоритимемо про загальновідомі речі, що стали банальними. Про те, що будь-яка держава, коли стає на ноги і для виходу з кризової ситуації починає з формування головного з капіталів — людського. Вкладаючи гроші в освіту, в науку, отримують величезний прорив і досягнення поставленої мети — створення авторитетної, сильної і стабільної держави, в якій комфортно жити її громадянам. Ми багато сперечаємось, дискутуємо про те, що таке національна ідея, якою вона має бути. Для мене національна ідея — це побудова самодостатньої держави, у якій кожна людина може утримувати свою сім’ю, реалізовувати себе, свої плани і спокійно думати про завтрашній день. В основі реалізації такої національної ідеї — все-таки освіта і наука.

Ключова проблема полягає в тому, що у нас ставлення до освіти і науки за залишковим принципом. Це стосується не лише сфери фінансування. Проте варто зазначити, що з 16 видів економічної діяльності заробітна плата у вищій школі — на 14 місці. Це багато про що говорить.

Вища школа не існує сама по собі. Вона повною мірою відчуває на собі те, що відбувається в суспільстві. Але якщо говорити безпосередньо про вищу школу, хоча можна було б торкнутися і всієї системи освіти, то уявляється, що ключовою проблемою є втрата орієнтирів. Чим повинна займатись вища школа, що вона повинна робити, кого готувати? Ці запитання можна ще довго перелічувати.

Мені здається, що вища школа покликана виховувати інтелектуалів, освічених, мислячих, моральних і етичних. Таких інтелектуалів, які думатимуть не стільки про свої корпоративні інтереси, з чим ми стикаємося сьогодні, скільки про проблеми держави і суспільства. Вища школа має бути центром духовності, генерувати ідеї.

Дати певну суму знань — справа, зрештою, не така вже й складна. Виховати людину порядну, моральну, критично мислячу — набагато складніше, і тим важливіше для суспільства. Будуть у нас такі випускники — тоді будуть хороші лікарі, інженери, юристи, вчителі і менеджери. Ось це має бути основним орієнтиром. У цьому я бачу основне завдання вищої освіти.

Ви працюєте в технічному виші, який готує фахівців для різних галузей народного господарства. Існує така точка зору, що майбутніх інженерів слід навчати технічних наук і не відволікати на гуманітарні проблеми.

— У газеті «День» я прочитав помітну фразу, що без знання античної філософії не можна винайти або побудувати «мерседес». Зрозуміло, що це образний вислів. Проте людина повинна навчитись не просто думати. Їй необхідно опанувати методи пошуку і винесення інформації з прочитаного, накопичення її і творчого застосування.

Великий винахідник Томас Едісон приймав на роботу у свою лабораторію, а потім — в інститут, тільки після особистої бесіди з кандидатом. А бесіді передувало заповнення доволі довгої анкети. У ній поруч із технічними питаннями були й питання зі сфери загальних знань. До речі, знаменитий фізик Нікола Тесла зазначав, що заповнення анкети вимагало від нього серйозних зусиль. Влаштовуватись на роботу прийшли два випускники престижного університету. Після заповнення анкет Едісон провів з ними бесіду. Перший одразу ж відповідав на поставлене запитання, другий же запропонував пошукати відповідь в авторитетному журналі, при цьому висловив свою точку зору. Едісон прийняв на роботу другого, і тільки за здатність шукати інформацію, а не догматично підходити до проблеми.

Або ще приклад. Інженери вивчають алгебру логіки. Ця дисципліна навчає відповідного порядку думок, упорядковує розумовий процес, дає в руки інженера математичний апарат, необхідний для аналізу й синтезу складних технічних пристроїв.

Але це логіка формальна. У нашому житті все набагато складніше і не завжди підпорядковується теоремам математичної логіки і принципу, скажімо, tertium non datur — третього не дано. Дуже часто принцип виключення третього не діє, позаяк кількість чинників, що мають вплив, значно більша, і вони різноспрямовані. Знайти вирішення такої задачі дуже непросто. Треба вміти вийти за рамки формальної логіки і залучити знання із засадничих дисциплін — наприклад, філософії. Відомо, що так звана криза класичної фізики на початку минулого століття носила не стільки фізичний і математичний характер, скільки філософський. Велика заслуга Альберта Ейнштейна полягає не лише в тому, що він, як сам говорив, засумнівався в принципах, вивів формули і сформулював постулати нової фізики, а в побудові інших філософських засад фізики. Без цього так звана точна наука не могла вийти з кризи.

Великі вчені й інженери були всебічно освіченими людьми, а не так званими вузькими фахівцями, які замкнулись у своїй спеціальності. Гуманітарна освіта дає ось цю широту, базу для серйозної освіти.

Друга і не менш важлива частина виховання й освіти — духовність, високі моральні якості. Якщо людина не знає історії своєї країни, своєї сім’ї — чи любитиме вона свою батьківщину, чи стане патріотом. Ні, звісно. Якщо вона займається технічними проблемами, але не знає проблем екології — чи принесе її діяльність користь довкіллю.

А якщо обміркувати, то слід враховувати й соціальні проблеми. На них треба досконально знатися в союзі з екологами й соціологами. Коли той чи інший фахівець розробляє перспективи розвитку галузі, він повинен знати світові процеси, оскільки ми живемо не ізольовано і залежимо від навколишнього світу. Він повинен знатися й на політиці. Ми приходимо знову до того, що він має бути всебічно освіченою людиною.

Якщо ми говоримо про гуманітарну освіту, то в основі її лежить гуманізм. Це повага до людей, уміння вислухати опонента, здатність знаходити компроміс у спільних інтересах. А це і мистецтво комунікацій, спілкування, яке обов’язково має бути приналежністю освіченої і культурної людини. Погляньте, в якому озлобленому світі ми сьогодні живемо. Це агресія, люди не слухають одне одного. Ті, кого ми відносимо до політичної еліти, не вміють елементарно поводитись.

Треба виховувати повагу до людської особистості, її суверенності. У цьому я бачу завдання гуманітарної освіти.

І як реалізовують це завдання?

— На жаль, спостерігається витіснення гуманітарної складової з вишів. Особливо гостро стоїть ця проблема в технічних університетах. Якоюсь мірою це торкнулось і Національного гірського університету. При цьому повинен сказати, що у нас усе це дещо згладжується діями конкретних людей і, передусім, ректора. Геннадій Півняк прекрасно розуміє необхідність гуманітарної освіти для інженерів. Він сам добре знає музику, часто буває в театрах. Він великий інженер, великий учений, але при цьому по духу своєму — гуманітарій.

У Національному гірському університеті ви очолюєте Інститут гуманітарних проблем. Які основні напрями діяльності інституту?

— Ми багато працюємо над різними освітніми проектами, пов’язаними з удосконаленням системи освіти. Це одне з основних завдань інституту. У нас часто критикують молодь, але так було завжди. Ще в папірусах Стародавнього Єгипту жерці скаржились на сучасних їм молодих людей.

Другий напрям — міжнародні зв’язки і співпраця з іноземними університетами. Ми вивчаємо їх досвід і діяльність. Це проведення спільних наукових конференцій і реалізація цілої низки спільних проектів.

Третій напрям — використання технічних засобів навчання для інтенсифікації навчального процесу, підвищення його ефективності. Зокрема, широке впровадження електронних засобів навчання.

Четвертий і дуже важливий напрям, хоч мені й не подобається цей термін — виховна робота. Це спроба без нав’язування своєї точки зору впливати на культурний рівень нинішнього студента, майбутнього фахівця. На що треба орієнтуватись у цьому житті.

У нас уже понад десять років функціонує Центр культури української мови ім. Олеся Гончара. Щороку ми проводимо в Центрі конференції, гончарівські читання, зустрічі з видатними громадськими діячами, письменниками. У нас побували Дмитро Павличко, Іван Драч, Юрій Щербак, Борис Олійник, Сергій Кримський, Олександр Реєнт. Це вже постійна і традиційна частина діяльності Центру.

Ще один проект — «Відкрита трибуна». У нас дискутували зі студентами Іван Курас, Петро Тронько, Петро Толочко. Я можу довго називати знаменитих українських учених, які побували тут.

У нас є спільні проекти з Інститутом історії Національної академії наук та Інститутом ім. Кураса. Дуже активно співпрацюють з нами відомі історики Юрій Шаповал і Станіслав Кульчицький. Контакти наших студентів із такими видатними особистостями мають на молодих людей великий вплив. І не треба закликати і, тим більше, примушувати вивчати і знати українську мову. Саме спілкування з такими людьми — потужна стимул-реакція знати державну мову, українську історію і культуру. Можу сказати, що наш Центр робить у цьому плані значно більше, ніж багато інших організацій, які отримують державне фінансування з практично нульовим результатом. Треба не закликати і, тим більше, примушувати, а приходити в аудиторії, зустрічатися зі студентами. І результати не примусять себе чекати.

Ось нині ми готуємо зустріч, присвячену Василю Стусу. Важливість її важко переоцінити.

Вікторе Юхимовичу, ви з військової родини. Корпус під командуванням вашого батька звільняв Дніпропетровськ. Неподалік Національного гірського університету йому встановлено пам’ятник. Вам ніколи не хотілося стати військовим?

— Хотілося.

Як же ви стали істориком?

— Я навчався кілька років у Київському суворовському училищі — нині ліцей ім. Івана Богуна. Народився в Києві, де й минуло моє дитинство. Так сталося, що я потрапив до госпіталю, понад рік хворів. І за станом здоров’я вимушений був завершувати середню освіту в цивільній школі. Потім вступив на юридичний факультет Московського університету. Став юристом. Як юрист я себе реалізувати не зміг і почав працювати в комсомолі. Після восьми років роботи в ньому перейшов на викладацьку роботу до на той час Гірського інституту, де й працюю вже 45 років.

Почав займатись історією і до аспірантури вступив уже як історик. Хоча я зберігаю інтерес до проблем конституційного права. Займався політичною історією, але тепер повністю переключився на політологію. Щоб стати хорошим політологом, треба знати і право, і історію. Мене завжди цікавили проблеми розвитку держави і суспільства, для чого юридичні й історичні знання просто необхідні.

Які плани на майбутнє?

— У моєму віці далеким плануванням займатись не доводиться. Поки є сили й можливості, хочеться ще працювати. Найголовніше — бути корисним людям, суспільству.

Юрій РАЙХЕЛЬ
Газета: 

Коментарі

Анна | 01/25/13

до на той час Гірського інституту/Може все-таки Гірничого?

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ