Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Про міжнародну мову креативності

Як шведська ініціатива Kultura in Motion змінює спільноти в Україні, Танзанії та інших країнах
7 вересня, 2018 - 11:41
У Танзанії учасники Kultura in Motion працювали 2013-го року. Вони знайшли контакт зі школами у двох християнських селах, де провели художні воркшопи. Ірина Ліндквіст зазначає, що люди у цій країні по-своєму щасливі, але є щоденна боротьба за чисту воду, школярі отримують лише по одному зошиту, а олівців і фарб у них не було взагалі

Багато років Ірина Ліндквіст живе у Стокгольмі. Сама вона родом із Харкова, навчалася в Естонській академії мистецтв у Таллінні, за освітою — художниця декоративного мистецтва, зокрема працює з металом. Наприкінці 1990-х Ірина переїхала до Швеції, але не втрачає зв’язку з Україною. Одна з таких «ниток» — проект-ініціатива Kultura in Motion (KIM, «Культура у русі»), яку Ірина разом з однодумцями заснувала 2010 року. Просвітницькі програми зі школярами в Україні та на сході Африки, робота з музеями і науковими інститутами — такі дуже різні події. Один із останніх проектів в Україні відбувся навесні, коли учасники KIM провели в Полтавському художньому музеї імені Миколи Ярошенка воркшоп «Культура як метод суспільних змін». Про розмаїття ідентичностей і пошуки власної голова Kultura in Motion Ірина ЛІНДКВІСТ розповіла «Дню».


КОМАНДА

— Заснували Kultura in Motion я та Йоран зі Швеції. Потім підключилась Ева, яка спочатку жила у Франції, а потім у Лондоні, згодом доєдналися друзі в Україні. Наприклад, наше лого зробила дизайнерка і художниця з Києва Ірина Нікітіна.

Ми зареєстрували організацію 2013 року, а почали раніше, десь 2010-го, проектом Men’s Health у Києві (фотопроект, героями якого стали чоловіки, що займаються на тренажерах у столичному Гідропарку. — Авт.).

У нас об’єднані люди з різною освітою — менеджмент, мистецтво, лінгвістика... Є шість-сім людей, які стандартно підключаються за своїми темами. Взагалі кількість активних учасників групи може варіюватися, також знаходимо незалежних експертів для конкретної теми.

ТЕМИ

— Частина тем, яких ми торкаємося, — нагальні, які відбуваються зі зміною ситуації у суспільстві та політиці, наприклад, в Україні або Швеції. Так, готуємо семінар із геополітичної ситуації, де виступатимуть український та шведський військові посадовці. Якісь наші проекти пов’язані з культурою, якісь — із політикою, з освітою.

Спільне в наших проектах — пошуки креативності. Ми шукаємо, що можемо дати іншим спільнотам, і водночас вчимося самі, бо завжди йдеться про нову країну або взагалі про новий континент.

ВІД ЛУГАНСЬКА ДО ЛЬВОВА

— В Україні шість із половиною років, із 2011-го по 2017-й, тривав молодіжний проект, який у дослівному перекладі зі шведської називається «Креативне лідерство для молоді». Ми робили його у партнерстві зі Шведською шкільною спортивною федерацією. Вони отримали цей проект, а ми допомогли його організувати. Лектори від цієї організації вели воркшопи, плюс ми шукали інших лекторів в Україні.

Ми починали з Луганська, і за шість років встигли відвідати Харків, заїжджали у Донецьк, ще були — Одеса, Львів, Київ, передмістя Києва, зокрема Велика Катеринівка. Намагалися розосередитися, заїжджаючи до невеликих шкіл. Навіть складно сказати, скільки закладів ми активізували. Також ми запрошували ці школи до Швеції, були проекти спільні з молоддю у Стокгольмі, які відбувалися на острові Готланд.

НАСТОРОЖЕНІСТЬ ЧЕРЕЗ ЛГБТ

— Із «Креативним лідерством» спочатку ми просто йшли до шкіл, про які знали, що вони доволі відкриті та зацікавлені у нових практиках. Були заклади, де нам просто говорили: «Ні, дякуємо, не треба». У кількох школах, серед них київські та харківські, відповіли, що, щоб впустити нас до себе, вони мають знати кожне слово, яке ми скажемо. Бо якщо ми скажемо щось не те про ЛГБТ або сімейні цінності, буде дуже погано. Ми не знайшли спільної мови взагалі. До речі, у Львові нас приймали прекрасно, вони були абсолютно відкриті до співпраці, мали досвід роботи з європейськими організаціями.


Також у Танзанії представники Kultura in Motion хотіли подивитись як лише одна плантація, яку заснувала норвежка і де вирощують органічну каву, вплинула на два найближчі села

Самі воркшопи були доволі детально прописані, хіба що лектор міг щось додати. Там торкалися різних питань, з якими активна молода людина, майбутній лідер, стикається в житті. Природно, що серед них є і питання ЛГБТ. Ми обговорювали усі проблеми, пов’язані з цією темою, з’ясовували ставлення дітей до представників цієї спільноти.

І ми самі, і всі учасники проекту оцінювали результати дуже високо. Ми мали б продовжувати, але в Європі, коли пішов потік біженців, скоротили видатки на певні проекти, і так нашу програму зупинили.

«ЗУСТРІЧАЄШ ДІТЕЙ, ЯКІ ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ТРИМАЛИ КОЛЬОРОВОГО ОЛІВЦЯ»

— Танзанія — це грандіозний досвід для нас. Взагалі кожен наш проект виникає завдяки людям, які опиняються у тому місці й у той час. Знайома Еви з нашої команди працювала у Норвегії в організації, яка допомагає африканським країнам. Вони посилали своїх робітників, наприклад, на рік у якісь частини Африки. Наша знайома потрапила у Танзанію — на кавову плантацію, яку заснувала норвежка. Ця жінка оселилася там років 15 тому і вирішила змінити досвід найближчих сіл, почавши вирощувати органічну каву.

Коли 2013 року ми їхали до Танзанії, знали про неї не так багато. Так, ми читали щось заздалегідь, але поки не потрапиш на плантацію, не зрозумієш, що це за праця, як усе відбувається. Минає щонайменше дев’ять місяців, поки кущик кави проростає від материнського дерева, потім його можна пересадити, він ростиме далі й лише за кілька років дасть каву.

Ми потрапили у місцевість, де ти наче на зйомках фільму. Зустрічаєш дітей, які жодного разу не тримали у руках кольорового олівця. Причому неподалік є місто, і доволі цивілізоване — Аруша, це неподалік від вулкана Кіліманджаро. Водночас є місця, де закінчується асфальт, і замість нього — глиняна дорога, яку під час дощів розмазує так, що ні туди, ні звідти не дістатися. Люди живуть на трьох-чотирьох квадратних метрах, по-своєму вони щасливі, усе охайно. Але є щоденна боротьба за чисту воду, немає зошитів — діти отримують у школі по одному, олівців і фарб у них не було взагалі.

НЕВЕЛИКА ПЛАНТАЦІЯ, ЩО ЗМІНИЛА ДВА СЕЛА

— У Танзанії ми хотіли подивитись, як усього одна плантація, заснована норвежкою, вплинула на найближчі два села. Обидва села — християнські, бо свого часу туди прийшли німецькі місіонери. Танзанія взагалі доволі змішана, але більша частина території християнізована місіонерами, усі доволі пристойно говорять англійською. Дехто з місцевих ніколи не виїжджав у інші міста. У школі організовували виїзд до аеропорту — поїхати туди, щоб подивитися його і приїхати назад. Ми спілкувалися з тамтешніми людьми різного віку, було цікаво дізнатися їхнє світосприйняття.

Навколо вирощується багато кави і бананів. І невелике підприємство, засноване у принципі однією людиною, невеликими коштами, вплинуло на багато людей. Вони змогли змінити кількість та якість вирощуваної кави, бо кожен органічний кущ дає зовсім інакший врожай. Їх заробіток виріс набагато.

 «НАЛАГОДИТИ ЗВ’ЯЗОК МІЖ ШКОЛАМИ З РІЗНИМИ РЕЛІГІЯМИ НЕ ВДАЛОСЯ»

— Також у Танзанії ми знайшли контакт зі школами у двох християнських селах. Одна — початкова, інша — на кшталт коледжу. Там ми провели художні воркшопи. Потім ми взяли малюнки дітей із цих закладів і спробували налагодити контакт із мусульманською школою, яку відвідали у Занзибарі. Їм начебто було приємно, але відповіді не прийшло. Тому налагодити зв’язок між школами з різними релігіями нам не вдалося.

«У ШВЕЦІЇ МУЗЕЇ МАЮТЬ ВЕЛИЧЕЗНИЙ ВПЛИВ»

— Щодо проекту з музеями в Україні, то ми довго шукали тему. Зупинилися на музеях, розуміючи їхню місію сьогодні й у найближчому майбутньому, можливості впливу на формування свідомості різних соціальних груп. Також залучили досвід використання кураторських практик у Білорусі й Швеції. 

Ми намагалися порівняти роботу українських музеїв із музеями Англії та Швеції, досвід роботи яких могли вивчити безпосередньо на місці. Так, у Швеції музеї мають величезний вплив. Це місця або для навчання, або для розваг дітей і дорослих, для осмисленого проведення часу. Майже кожен музей має пропозиції для шкільної програми, де вчителі можуть базувати серії лекцій. У Швеції тепер постає інше питання — триває дискусія навколо того, щоб музей не став вказівником, як людині думати. Де, наприклад, проходить межа між висвітленням історичних подій та їхньою інтерпретацією, що порівнюють зі становищем музеїв у СРСР і Північній Кореї?

В Україні проект із музеями продовжиться. Вже є домовленість зі Шведським інститутом, до листопада—грудня маємо зробити опис проекту, в січні буде рішення. Якщо навесні до проекту долучилися Білорусь, Швеція та Україна, то тепер, щоб було більше перехрещення культур, планую шукати партнерів у Вірменії і, можливо, Грузії.

МИСТЕЦТВО І КЛІМАТИЧНІ ЗМІНИ

— Є поняття «нордичні країни», це — Швеція, Данія, Фінляндія, Норвегія, Гренландія та Ісландія. У нас є зв’язок із Гельсінським університетом, із групою фахівців, яка працює з проблемами клімату і має найкраще у світі обладнання для вивчення цієї теми. Нові кліматичні станції, що мають вигляд як вишок, ставлять у певних місцях і роблять заміри, замінюючи роботу великої групи учених. Дослідники з Гельсінкі вже продали кілька станцій Сполученим Штатам, такі є у Китаї, у світі їх близько 20.

Ми хочемо зробити науково-культурний проект, пов’язати мистецтво з наукою. Плюс об’єднати у проекті кілька країн. Зараз нам дуже цікаві Ісландія та Гренландія. По-перше, ці країни особливо залежні від змін клімату через географічне розташування. Наприклад, колись Данія стане однією з найбільших країн у Європі — якщо розтане сніг у Гренландії. За кілька років умови життя в Ісландії та Гренландії можуть стати геть інакшими. Через учених та їхні планомірні спостереження ми хочемо з’ясувати, які є цикли у природі та як люди змінюють природу. Наступний крок — як це пов’язати з роботою митців. Таке осмислення художником впливу людини на клімат.

«ВІДЧУТТЯ ДОМУ З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ЗА П’ЯТЬ РОКІВ»

— Коли розповідаю про себе, спочатку кажу, що я з України. До 20 років я жила у Харкові, потім поїхала повчитися до Таллінна. Затрималась, а тоді Радянський Союз розпався, і я залишилася там до 1996 року, коли переїхала до Швеції. В Естонії я провела років 12, що вплинуло на мене дуже сильно, після неї мені було важко повернутися до України.

Взагалі в Естонію я поїхала, бо тамтешня художня школа у радянські роки дуже вирізнялася. Там була відносна свобода, щоб не налаштовувати людей проти Радянського Союзу, вчителі проходили практику в Європі. Тож у Таллінні багато хто мав можливість вчитися у Фінляндії, Чехії, навіть Італії. У Харкові не було таких викладачів.

Ще два роки я жила в Іспанії, на півдні, два роки — у Парижі. Коли живеш десь два роки, думаєш, що це тимчасово, почуваєшся гостем, а коли вже п’ять років — це межа, коли починаєш відчувати себе, як вдома. Тому, крім України, Естонія теж по-своєму мій рідний дім. І Швеція. 

«ВИВЧАЮЧИ ІНШУ МОВУ, ТИ ВХОДИШ В ІНШУ МЕНТАЛЬНІСТЬ»

— Для мене важливо вивчати мови країн, де я живу. Вивчаючи іншу мову, ти входиш в іншу ментальність, в іншу схему думання. Через іншу логіку ти змінюєш і свою. Адже мова — це не лише про значення слів і транскрипцію, вона відображає певну логіку. Коли затримуєшся в одному місці, починаєш вчити місцеву мову, як-от я шведську, і раптом розумієш, чому люди тут поводяться саме так.

УКРАЇНСЬКЕ ПРОСВІТНИЦТВО У ШВЕЦІЇ

— Шведи мають дивні погляди на Україну. Багато хто взагалі не розуміє, чим вона відрізняється від Росії, хто такий Бандера тощо. Після початку Євромайдану ми з друзями майже рік провели у зустрічах із журналістами, виступали на радіо, займалися просвітницькою роботою щодо України. Сьогодні все трохи заспокоїлося. Люди дізналися про Україну більше, але всі залишились при своїй думці, хтось досі може брякнути, що в Україні — фашисти. Вже стільки фільмів показували, було багато зустрічей із політиками, шведи теж активізували цю роботу. Але ми зрозуміли, що така робота бездонна.

Тут у нас теж суворий поділ за тим, хто як ставиться до Росії та України. Усе залежить від позиції тої чи іншої партії, її відносини із Путіним тощо. Сьогодні у нас знову відбувається активізація цієї теми.

Марія ПРОКОПЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments