...Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема — ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?
Олександр Биковець, священник

Про «неправильний» і «правильний» тоталітаризм

Меморіал жертвам Бабиного Яру має бути створений Українською державою на українські гроші
8 жовтня, 2020 - 10:01
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

...«Свіженький» телесеріал «За законами воєнного часу». Виробництво номінально українсько-російського (реально — російського, який працює на російську аудиторію) продакшну StarMedia. Перший сезон, випущений на екран 2017 року, розповідає про те, як головні персонажі, відповідальні працівники військової прокуратури, героїчно виконують бойові завдання під час оборони Києва у липні-вересні 1941 року. А разом із тим автори серіалу оповідають про найрізноманітніші сюжети — від театрального життя до інтриг між різними угрупованнями чекістів. При цьому кількість «ляпів» у сенсі історичної достовірності просто-таки виходить за межі припустимого, але не в усьому. Постійно підкреслюється, що влада не мала жодних намірів евакуювати київських євреїв, хоча вже відбулося кілька страхітливих гекатомб на окупованій нацистами території (і це правда). А ще з серії у серію показується, що спеціальні команди НКВД ретельно мінують геть усі житлові будинки київського середмістя, а на додачу — ще й підземні міські комунікації. Головні персонажі сприймають це спокійно  мовляв, схоже місто доведеться здавати, то треба підготувати його висадження у повітря. І це теж правда. Було таке мінування і було таке висадження — на щастя, не все злетіло у повітря і не все вибухнуло, коли Вермахт увійшов у Київ, десь не спрацювали міни, а десь самовіддано попрацювали німецькі сапери, а то б українська столиця втратила всі історичні споруди, а жителі її всі загинули. І не лише жителі: скажімо, міст через Дніпро був підірваний радянським командуванням разом із військами, які по ньому відступали...

Ось такою була прелюдія Бабиного Яру. Сталін наказав усе знищувати на території, куди може вступити ворог, — і знищували-бо. Схоже, Київ уже був «списаний» Кремлем, разом із киянами, у тому числі євреями. Ну, а далі на місце одного червонопрапорного терористичного режиму прийшов інший, не менш терористичний і теж червонопрапорний. Один Великий Страх змінився іншим, тільки були дещо змінені акценти й об’єкти майже ритуальних жертв.

Варто згадати, що «вилучення» та знищення населення радянської України за етнічною ознакою масово практикувалося Кремлем упродовж 1930-х років. І навіть якщо «винести за дужки» нищення українців, в цій категорії терору залишається чимало люду. Варто лише згадати спрямовані проти німців, угорців, румун, поляків «національні операції» НКВД, які розгорталися у 1937—1938 роках переважно на українській території. А у 1939-41 роках були масові арешти і депортації на щойно приєднаних західноукраїнських землях, де основними стали етнічні поляки та «неправильні» українці. Діставалося і євреям, які воліли бути євреями, а не «радянськими громадянами»: початок 1930-х був ознаменований масовими розправами з «сіоністським підпіллям» і «дрібнобуржуазною єврейською петлюрівщиною» (я нічого не вигадав, це терміни того часу). Ну, а на приєднаній до СРСР Галичині чекісти також ревно узялися за «сіоністів», набиваючи ними в’язниці та розстрілюючи про втечі Червоної армії у червні-липні 1941-го...

Отож нацисти, власне, тільки продовжили узвичаєну практику боротьби з «неправильними» націями й етносами. Почали вони з євреїв і ромів. А основна маса населення мовчала (принаймні, публічно) і «не рипалася», привчена саме до таких норм виживання більшовицьким терором. Доноси ж владі на ті «ворожі елементи», що ховалися від терору, теж були справою — принаймні, для певної частини населення, не такої вже і значної, але реальної — цілком звичною. Великий Страх, який повернувся майже одразу після приходу нацистів, немалою мірою посприяв результативності Голокосту — як перед тим він сприяв масштабності Великого Терору...

Я торкнувся тут лише деяких історичних підстав того, чому Меморіал жертвам Бабиного Яру (назва може бути дещо іншою, але це не змінює суть) має бути створений Українською державою й українськими фахівцями на українські гроші. Бо ж Голокост на теренах радянської України дуже істотно відрізнявся від того, що діялося у нерадянській Європі — там не було, принаймні, до Другої світової війни, «національних операцій» НКВД, там не гинули мільйони людей від організованого владою штучного голоду, там не проводився Великий Терор і навіть жертв серед єврейського населення Німеччини й окупованих нею країн до 22 червня 1941 року було менше, ніж в СРСР. Та й до тактики тотальної руйнації та «випаленої землі» на своїй території нацисти вдалися лише у 1945 році. Мало хто з ясночолих західних істориків здатен збагнути думкою та відчути все це. Відрізняється істотно те, що коїлося в радянській Україні, і від подій у радянській Росії сталінської доби. Голодомор-геноцид у Росії здійснювався не на всій території, а на землях, населених етнічними українцями та німцями Поволжя. Так, Великий Терор і Великий Страх були й там, але нікого не заарештовували за розмови рідною мовою. І більшість «національних операцій» НКВД припало саме на Україну, і «сіоністське підпілля» було тут наймасовішим. І, зрештою, яке велике російське місто у 1941 році Кремль спробував висадити у повітря? Мінували й Москву, і Ленінград, але там не дійшло до тотального нищення. А між тим розстріли євреїв у Бабиному Ярі були безпосередньо спровоковані нищенням центру Києва терористами НКВД (терористами, бо киян від вибухів і пожеж загинуло більше, ніж окупантів) і виведенням із ладу тих шлангів, якими німецькі сапери намагалися подати дніпровську воду для гасіння пожеж. Ясна річ, Голокост усе одно був неминучим, але, ймовірно, хтось устиг би сховатися, втекти, замаскуватися.

І головне. Не можна допускати до Меморіалу персонажів, які самі себе не раз позиціонували як «радянські люди». Слід розуміти, що це словосполучення не менш «ідеологічно отруйне», аніж «істинні арійці». Бо ж виходить, що є «неправильний» тоталітаризм, а є «правильний», чи не так?


 

Заява громадянського суспільства стосовно проєктів Меморіалу і Музею Голокосту в Києві

На сайті open letter з’явилося звернення, яке громадяни можуть підписати, щоб підтримати український проєкт комплексної меморіалізації

В продовження публічної дискусії навколо проєктів Меморіалу і Музею Голокосту на території Бабиного Яру в Києві, звертаємо увагу на Звернення української культурної та наукової спільноти щодо меморіалізації Бабиного Яру (травень 2020): https://cutt.ly/Df0hDT0 та Звернення українських євреїв до громадянського суспільства України (вересень 2020): https://cutt.ly/nf0h9Wh

Йдеться про протистояння двох проєктів вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру: російського та українського. Відповідно російський проєкт в основному фінансується підконтрольними путінському режимові російськими мільярдерами, які також фінансують проєкти, що сприяють зміцненню воєнного потенціалу Росії — країни-агресора, що веде проти України неоголошену війну.

У нас є всі підстави стверджувати, що цей проєкт, спрямований нібито для вшанування жертв Бабиного Яру, є продовженням російської гібридної агресії проти України. По-перше, вже мала місце низка публічних скандалів і відвертих маніпуляцій зі змістом історичного наративу згаданого російського проєкту. Немає ніяких підстав вірити «на слово» лояльним до путінського режиму російським бізнесменам, яким цей режим безперешкодно дозволяє вкладати кошти в Україну.

По-друге, цілком в дусі путінської політики реабілітації сталінізму та радянського тоталітаризму, історичний наратив цього проєкту уникає історичних обставин, в яких відбувалася вся трагедія Бабиного Яру. А саме, майже двадцятилітнє панування тоталітарного комуністичного режиму, який не лише підтримав мілітаризацію вермахту і вступив у Другу світову війну союзником нацистської Німеччини, але також створив ті зразки масових репресій, на яких вчилися лідери Третього Райху. Зокрема у практиці розгортання концтаборів та у масових розстрілах мирного населення.

Такий Меморіал не може будуватися для туристів, як заявляють автори російського проєкту. Він не може вимагати покаяння від тих, хто не брав участі в масових вбивствах. Ми розглядаємо цей Меморіал з погляду історичної пам’яті цілого українського народу і тому вважаємо, що він має бути українським, а не російським. Український проект, ініційований Інститутом історії України НАНУ, виступатиме не лише уособленням пам’яті про Голокост, але також й про усі минулі геноциди та пересторогою перед загрозами таких катастроф у майбутньому.

Тому ми, представники громадянського суспільства, вважаємо неприпустимим підписання меморандуму про взаєморозуміння та співпрацю між українським Урядом та Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» (власне з російським проектом), яке відбулося з нагоди 79-х роковин трагедії Бабиного Яру.

Закликаємо усіх небайдужих громадян всіма силами підтримати український проект комплексної меморіалізації Бабиного Яру та не допустити реалізацію російського підступного проекту як такого, що несе загрозу національній безпеці України та її міжнародному іміджу.

Звертаємося до Президента України Володимира Зеленського з вимогою скасувати згаданий меморандум й підтримати саме український проект комплексної меморіалізації Бабиного Яру. Адже співпраця з країною-агресором у царині історичної пам’яті є нічим іншим, як ще одним виміром капітуляції.

Закликаємо громадянське суспільство негайно, всіма легітимними засобами, включно з акціями протесту і непокори, створити опір діяльності Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» як такого, що курується країною-агресором та окупантом.

Підписати звернення можна тут: http://openletter.site/memorial. Його вже підписало чимало громадських організацій та відомих громадських діячів.

Підписали організації:

                 Рух опору капітуляції.

                 Конгрес національних громад України.

                 Фонд підтримки демократичних ініціатив.

                 Центр зовнішньополітичних досліджень ОПАД ім. Олександра Никонорова.

                 Молодіжний Націоналістичний Конгрес — МНК

                 ГО Українська стратегічна ініціатива.

                 ГО Спілка добровольців

                 Вільні Люди.

                 Інформаційний центр «Міжмор’я».

                 Школа відповідальної політики.

                 Ініціатива «Переходь на українську».

                 ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини».

                 Громадянська кампанія «Закрий пельку Кремлю».

                 Національно-консервативний рух.

                 Громадська ініціатива #інфоВАРТА.

Підписали:

                 В’ячеслав Брюховецький, Герой України, почесний Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія», учасник Ініціативної групи «Першого грудня», член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.

                 Йосиф Зісельс, учасник Ініціативної групи «Першого грудня», виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України, член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.

                 Орест Стеців, Ліґа Українців Канади, Виконавчий директор.

                 Сергій Квіт, громадський діяч, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», Міністр освіти і науки України (2014—2016), член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.

                 Олесь Шевченко, Голова Ветеранського об’єднання Українська Гельсінська Спілка, народний депутат України 1 скликання.

                 Володимир Василенко, дипломат, громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол, Представник України в Раді ООН з прав людини (2006—2010), член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.

                 Олена Файнберг, Виконавчий директор Київського товариства політв’язнів та репресованих.

                 Володимир Огризко, дипломат, політик, Надзвичайний і Повноважний посол, Міністр закордонних справ України (2007—2009), член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.

                 Анатолій Подольський, Український центр вивчення історії Голокосту, директор, історик, к.і.н.

                 Роман Безсмертний, політик, дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол, Віце-прем’єр-міністр України (2005), член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.

                 Данило Лубківський, дипломат, громадський діяч, Заступник міністра закордонних справ України (2014), член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ
Газета: 
Рубрика: