Про щоденний героїзм

17 вересня в Україні щорічно відзначають День працівників цивільного захисту України, або, якщо простіше, День рятівника. Нам не завжди помітний героїзм пожежників, допоки ми самі не стикаємось із ситуацією, коли без їхньої допомоги — ніяк. Цього року, як і в усі попередні, рятувальники гасили пожежі на торф’яниках, зупиняли вогонь у Чорнобильській зоні, виїжджали сотні разів на різного роду пожежі — літо було спекотним. Але були цього літа і події, які змусили побачити й усвідомити, як ці пожежно-рятувальні команди ризикують своїм життям. Зокрема пожежа на Васильківській нафтобазі стала однією з наймасштабніших за останні роки. Загинули люди, було знищено майно, постраждала екологія... Серед жертв — і пожежники, які кілька днів поспіль без особливого захисту, без відпочинку, працювали там. Тож «День» вирушив до однієї зі столичних частин, щоб побачити, хто ці люди, які рятують нас щодня.

СИГНАЛ ТРИВОГИ

Разом із фотографом приходимо в пожежно-рятувальну частину №13, що в Дніпровському районі міста Києва. На території частини тихо й чисто. Квітники, яблуневий сад, росте виноград, і лише пам’ятник полеглим пожежникам мимоволі примушує задуматися про тих, хто щодня ризикує своїм життям.

Ранок у пожежників розпочинається зі зміни караулу, в якому чергує біля 20 осіб. Раптом лунає сигнал тривоги. Диспетчер, що перебуває на поверсі, передає адресу виклику — «два автомобілі, вулиця Бальзака, 4». За лічені секунди рятувальники виїжджають з частини. Ми — з ними. На всю гучність вмикається сирена. П’ять хвилин — і прибуваємо на місце виклику. Біля будинку чути запах диму. Перший в розвідку вирушає керівник караулу. Піднімається на третій поверх і бачить, що пожежу вже загасили самі мешканці. «Тут горіло будівельне сміття», — говорить чоловік, що мешкає в будинку. Потім під’їжджають поліцейські, фіксують випадок.

ХЛОПЦІ РОЗПОВІДАЮТЬ, ЩО ПРАЦЮЮТЬ ПРАКТИЧНО НА ГОЛОМУ ЕНТУЗІАЗМІ. ОБЛАДНАННЯ СТАРЕ, ЗАРПЛАТИ МОГЛИ БИ БУТИ Й ВИЩИМИ, А РОБОТИ, ЧАСТО НЕБЕЗПЕЧНОЇ, ЗАВЖДИ  ХОЧ ВІДБАВЛЯЙ

«Нерідко бувають фальшиві виклики, або люди уже до нашого виїзду загасили вогонь. Літом тільки в нашої частини було по 11 — 12 викликів за добу. Восени та взимку менше — по п’ять-сім викликів, — розповідає керівник караулу Вадим Горб — Спочатку, хоч яка б була пожежа, проводиться розвідка, готується рукав для гасіння. Коли знаходимо місце горіння, пожежники приступають до гасіння».

Вадим працює рятувальником уже чотири роки. Родом із Луганської області. Навчався в Черкасах. Під час навчання познайомився з дівчиною, яка родом із Києва. «Ми одружилися, згодом нас направили на службу в Київ. Робота дуже подобається, якби ще гідну зарплату платили», — усміхається Вадим.

«КОЖНА ПОЖЕЖА — ЦЕ НОВИЙ ДОСВІД»

Хлопці розповідають, що працюють практично на голому ентузіазмі. Обладнання старе, зарплати могли б бути вищі, а роботи цього літа було хоч відбавляй. Постійно горіли торфовища, ліси та несанкціоновані сміттєзвалища. До того ж чимало спецобладнання цієї частини згоріло під час гасіння нафтобази у Василькові.

«Зараз у нашому гарнізоні не вистачає протипожежної техніки. Хотілося, щоб в нас був кращий бойовий одяг (форма для гасіння пожеж), кращі каски. У нас погоріли автомобілі, протипожежні рукави, форма під гасіння пожежі на нафтобазі. Головне управління намагається цю проблему вирішити. Чекаємо, коли відбудуться тендери», — говорить заступник начальника 13-ї пожежно-рятувальної частини Олександр Гоєнко.

ВЛІТКУ ТІЛЬКИ В ЦІЄЇ ЧАСТИНИ БУЛО ПО 11—12 ВИКЛИКІВ ЗА ДОБУ.  ВОСЕНИ І ВЗИМКУ МЕНШЕ — ПО 5—7

За його словами, зараз від скарг, які часто вже не діють, пожежники приступають до більш активних дій. Чимало молодих хлопців із частини долучилися до ініціативної групи «Пожежний бойкот». Дмитро Кулинець, один із активістів цієї групи, розповідає: «Ми хочемо покращити матеріально-технічне оснащення підрозділів. Адже весь бойовий одяг — старий. Хлопці живуть на заплату 2200 гривень. Сім’ю на такі кошти забезпечувати важко. Ми хочемо, щоб наше керівництво нас почуло. 16 липня проводили акцію під Верховною Радою. Однак багато співробітників бояться вступати в бойкот через репресії з боку керівництва. У нашому гарнізоні нас зрозуміли».

Дмитро працює в 13-й частині вже дев’ять років. Звик до всього — обгорілих тіл, страшного вогню... Каже, робота важка, але благородна. «Після школи довго обирав фах. Пройшов службу в армії, а потім прийшов у пожежну частину. Найбільші труднощі — це робота з людьми. Є такі, що адекватно на нас реагують, а є, що, навпаки, ще матом кинуть. Бувають випадки зі смертями. Запам’ятався виклик на Лісовому масиві. Там родина не могла поділити житло. І так ділили, що вбили чоловіка. Потім, щоб приховати злочин, все підпалили. Це було вночі. Ми приїхали, в диму не бачили, що чоловік мертвий, витягли його, почали робити реанімаційні процедури, а потім лікар «швидкої» сказав, що він давно мертвий. Узагалі, кожна пожежа вчить чогось нового, це — новий досвід», — говорить Дмитро.

«КОЖНОГО ДНЯ АДРЕНАЛІН ЗАШКАЛЮЄ»

Умови праці в частині відмінні, говорять пожежники. Є кімната відпочинку, їдальня, де хлопці собі готують, душова кімната, пральня, спортзал. У вільний від роботи час працівники частини полюбляють грати у футбол та в настільний теніс. «У нас є розпорядок дня. Вранці ми перевіряємо пожежну техніку, чистоту приміщення. Також цього року в нас нововведення — ми маємо годину для сніданку. О 10-й годині — заняття. В нас є дуже багато предметів, наприклад, медицина, пожежна тактика. Практичних уроків, на жаль, мало. Потім, о 14-й годині, обід і знову навчання. Після 22-ї дозволяється відпочити всім, крім чергового біля фасаду, диспетчера», — говорить сержант Дмитро Кулинець.

У ЧАСТИНИ Є НАВІТЬ СВІЙ МУЗЕЙ — ГОРДІСТЬ РЯТУВАЛЬНИКІВ. ЙОГО ЕКСПОНАТИ ОХОПЛЮЮТЬ ПЕРІОД ВІД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ І ЛІКВІДАЦІЇ АВАРІЇ НА ЧАЕС ДО СЬОГОДЕННЯ

На озброєні в пожежній частині є шість автомобілів. Усі мають спеціальні балони з киснем та пожежне обладнання. Екскурсію автопарком нам проводить заступник начальника 13-ї пожежно-рятувальної частини пан Олександр. «Ось у нас порошковий автомобіль, автомобіль піногасіння. А ось цей автомобіль з першого і до останнього дня пробув на базі БРСМ. Причому цей автомобіль чудом врятований. Коли пролунав вибух, старший водій, ризикуючи життям, підбіг до авто і вивіз його звідси. Сам водій отримав опіки обличчя... Незважаючи на всі засоби захисту, професія рятувальника зажди ризикована. Тому кожного дня, виходячи на виїзд, адреналін зашкалює», — розповідає керівник караулу Олександр Кротюк. Хлопець дуже любить свою роботу і говорить, що повністю віднайшов тут себе. Адже колектив дружний.

У частині є навіть свій музей, де зберігаються всі грамоти, сувеніри, речі, в яких — ціла історія їхнього життя. Рятувальники пишаються своїм музеєм. Адже там зберігаються вогнегасники, пожежні стволи, бойовий одяг різних країн та років, протигази. Є куточок історії пожежної частини, присвячений Другій світовій війні та ліквідації аварії на ЧАЕС.

Поки ми роздивляємось частину, надходить черговий виклик, хлопці швидко збираються й вирушають. Можливо, це черговий незначний випадок, а може, подія, яка змусить виявити мужність і ризикувати життям. Такий він, щоденний героїзм мирних міст.