Ми зовсім не хочемо завойовувати космос, ми тільки прагнемо розширити Землю до його меж
Станіслав Лем, польський письменник-фантаст

Про «спільну мрію громади»

Як небайдужість місцевої влади впливає на розвиток внутрішнього туризму. А байдужість гальмує.Про це — у розмові з експертом галузі Олександром Лієвим
21 квітня, 2017 - 11:03
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

За останні три роки в’їзний туристичний потік в Україну скоротився удвічі — з 24 до 12—13 млн. Водночас внутрішній потік виріс на всіх видах транспорту, і це пов’язано з туристичним переміщенням. Такі дані озвучив голова Громадської організації «Асоціація індустрії гостинності України» Олександр ЛІЄВ під час першого туристичного воркшопу, на якому нещодавно Херсонська, Миколаївська, Черкаська та Чернігівська області представили сотні нових туристичних проектів. «День» поспілкувався з Олександром Сергійовичем про стан і перспективи українського внутрішнього туризму.

— Наша газета давно обстоює тезу, висловлену головним редактором Ларисою Івшиною, про те, що перед європейською інтеграцією має відбутися внутрішньоукраїнська. Чи можна сказати, що це є і одним із ваших завдань? Як працюють на це представлені продукти?

— Ми з вами однодумці. Це пряма наша мета. Маємо зрозумілий інструмент — робити це саме за допомогою внутрішнього туризму. Дійсно, про жодну європейську інтеграцію говорити не можна, доки сама Україна не є інтегрованою. 60% населення нашої країни ніколи не було за межами своєї області. І якщо серед міського населення це ще орієнтовно 55%, то серед сільського доходить до 75%. Тому внутрішній туризм — не тільки гроші (а це десятки мільярдів гривень). Це 20 млн туристичних подорожей на рік, які здійснюють приблизно 7 млн українців, бо вони їздять по кілька разів на рік. Інша справа, що ніхто ніколи не вчив український турбізнес, як створювати сервіс та сам продукт. Тому нашим операторам або навіть споживачам легше дізнатися про Туреччину або Іспанію, ніж про Миколаївщину чи Кропивницький. Ми намагаємося зараз це все змінити. Як асоціація займаємося кількома напрямками роботи.

Крім відсутності туристичного продукту, ще проблема в тому, що навіть у маленькому регіоні представники українського турбізнесу вважають один одного конкурентами. Тобто об’єднуватися для того, щоб залучати туристів на свою територію, не зовсім готові. Наші готельєри конкурують лише за тих людей, які вже приїхали в місто, і, звичайно, не керують туристичним потоком.

А туристичний потік — це такий самий потік, як вітер чи вода, за допомогою яких можна робити енергетику, а можна отримати стихійне лихо.

На згаданому воркшопі за три дні чотири регіони представили майже двісті туристичних продуктів, які були розроблені спеціально для мешканців регіонів України. Насправді це дуже непогані, якісні продукти, досить недорогі. За 15—30 доларів на добу з харчуванням, проживанням можна отримати дуже класні і вікенди, і відпустку, і все це на території України. У воркшопі взяли участь 57 туроператорів, що уклали понад 200 попередніх угод з представниками регіонів, які цей продукт пропонували. В Україні це був перший захід. Ми вважаємо, що він відбувся успішно.

Єдине, що, на жаль, державна влада повністю проігнорувала цей захід, хоч куратори туризму в уряді обіцяли бути. Ми фактично робимо їхню роботу, і це неприбуткова справа. А це не має бути громадська робота, на це держава виділяє гроші взагалі-то. Але за гроші, які виділені сьогодні державою (31 млн грн), Міністерство економіки, у якому є департамент туризму, запланувало 16 виставок по світу — від Китаю до США, — на які поїдуть чиновники. Хоча ми пропонували, що ці кошти варто зосередити передусім на внутрішньому туризмі — провести навчання людей, допомогти їм з розробкою власних стратегій і програм розвитку туризму... А другу половину грошей витратити на максимум три регіони, наприклад Польщу, Німеччину і Туреччину. Якщо взяти три регіони, то дійсно можна досягти якоїсь мети. Якщо 16 регіонів, то це буде важко зробити.

— В останні роки з різних причин попит на внутрішній туризм зріс. Наскільки українці більше готові відвідувати не лише традиційні узбережжя Чорного та Азовського морів і Карпати? Наскільки до цього готові самі місця?

— Питання готовності інфраструктури взагалі практично не стоїть. Наприклад, чернігівська інфраструктура більш готова до такого туристичного потоку, який, наприклад, їде сьогодні у Львів, ніж сам Львів. І чернігівське наповнення різними туристичними цікавинками не менше, ніж львівське. Єдине, що у Львові є громада, яка вирішила, що для них туризм — це пріоритет. І здійснили спільну мрію — розвиток туризму. У Чернігові такої спільної мрії немає. На жаль, незважаючи на інфраструктуру, громада ще не розуміє, що туризм — це не розвага, не хобі і не творчість, а бізнес. І якщо до нього ставитись як до бізнесу, то він може приносити досить непогані гроші для громади.

Починати треба саме з внутрішнього турпотоку. Розраховувати на закордонного туриста багатьом регіонам, крім 5 міст України, на мою думку, на цьому етапі не варто.

— Після анексії Криму узбережжя Чорного і Азовського морів отримали більше туристів. Ті, що раніше їздили у Крим, поїхали туди. Чи не розслабило це наші материкові області?

— У перший рік це їх розслабило, бо люди приїхали самі. Без будь-яких зусиль. Це дало два результати. Перший — вони не змогли на цьому заробити. Бо це була стихія. Уявляєте, яка біда для мера Скадовська: весь Скадовський район — це 30 тисяч населення, а приїхав мільйон людей?! А у нього швидка допомога, пожежники, міліція... — все розраховано на 30 тисяч. Що робити?! А по-друге, це була біда і для тих, хто приїхав. Бо здебільшого люди, які приїхали у 2014 та 2015 роках, отримали величезний ступінь розчарування і навряд чи повернуться в ці регіони в найближчі роки. Тому що перше враження може скластися лише один раз. Туризм сам як манна небесна на голову не падає. Він може, навпаки, завалити. А скористатися цією можливістю південні українські регіони ми зараз вчимо. Це стосується і Миколаївщини, і Херсонщини, і Запоріжжя.

— Одним із завдань Асоціації індустрії гостинності України, як зазначається на вашому сайті, є прагнення об’єднати і розвивати комерційні і некомерційні туристичні об’єкти України. Наскільки це вдається?

— Щодо цього у нас є два продукти. Поперше, це навчання кластерності. Трип’ять зовсім між собою (як з’ясовується) незнайомих об’єктів, які розташовані один біля одного, знайомляться і створюють спільний туристичний продукт, як, наприклад, на воркшопі це представила Черкаська область. Поки не приїхав Лієв із Криму і їх не познайомив між собою, такого продукту не було. У кластері розроблена методологія, хто кому і в якому сенсі підпорядкований, хто як взаємодіє, і це об’єднує людей. Другий продукт — ми створюємо зараз базу даних усіх туристичних ресурсів України. Про неї говорять більше 10 років, а ми вже завершуємо її створення. Вона називається Zruchno.Travel і буде відкрита вже за кілька тижнів. Це портал, який дасть можливість бачити, які туристичні ресурси, особливо за межами міст, є поруч — як комерційні, так і некомерційні. Як з’ясувалося, в Україні майже половина цих об’єктів узагалі не згадується в інтернеті. І 90% туристичних об’єктів не мають власних сайтів.

Ми затребували перелік таких об’єктів у держави, дали дуже неякісний, тому його перевіряємо. Все робимо самі, але завжди запрошуємо владу на наші заходи. Проте внутрішній туризм, на жаль, державну владу не цікавить. А ось місцеву владу дуже цікавить. Приклад: зараз за рахунок наших членських внесків ми видаємо гранти українським громадам на розробку програми розвитку туризму. На цей рік їх 8. Вони невеличкі — 20 тисяч гривень, але все ж для нас, неприбуткової організації, це серйозні гроші. Так ось: ми отримали понад 200 заявок! Громади за підписом мерів міст, обласних чи районних рад звернулися до нас, а не до влади, із проханням допомогти у створенні програми розвитку туризму.

Ольга ХАРЧЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments