Про свої права і права інших

Освіта без дискримінації. Досягнути чи, принаймні, наблизитися до такої мети взялася Україна під час свого головування в ОБСЄ. Рухатися у цьому напрямку вирішили через навчання молоді толерантності та правам людини. Оскільки рік головування нашої країни в ОБСЄ добігає кінця, «День» вирішив поглянути, як змінилася ситуація та що та які питання й досі вимагають вирішення.

Етнічна належність, колір шкіри, вік, стан здоров’я, соціальний становище, сексуальна орієнтація, мова спілкування, релігія — це перелік лише основних ознак, за якими найчастіше відбувається дискримінація в освіті. За цим переліком Україна подібна до інших країн західної Європи, переконаний виконавчий директор Нідерландського Гельсінського Комітету Гаррі Хюмель. Проте різниця в тому, як суспільства різних країн на них реагують і чи готові вже зараз змінювати свою систему освіти, роботи та навіть світосприйняття, щоб подолати проблему дискримінації.

«Ми часто думаємо, що повага прав інших людей приходить автоматично, що це інтегровано у наше світосприйняття та освіту, але це не так. У нас в Нідерландах також є проблема ксенофобії та дискримінації, тому ми постійно шукаємо рішення, які найкраще вирішать ці проблеми», — розповідає Хюмель.

На думку експерта, на першому етапі в країні повинні усвідомити, що для того, щоб у суспільстві поважали та захищали права людини, їх перш за все, повинні знати. Саме тому у багатьох країнах західної Європи вирішили: потрібні просвітницькі проекти для дорослих та фундаментальні зміни в системі освіті.

«У Нідерландах, ми робимо акцент на особистості та індивідуальності дитини. Ми дотримуємося ідеї, що дітей потрібно поважати та допомагати їм вибудовувати свою особистість. Тому викладач як лідер освітнього процесу не повинен діяти авторитарними методами щодо дітей. Це ж логічно, бо якщо ви хочете мати демократичне суспільство, де є повага до кожної людини, авторитарні методи в освіті — просто неприпустимі», — пояснює Хюмель.

«ОСВІТА ЩОДО ПРАВ ЛЮДИНИ — ДЛЯ ЩОДЕННОГО ВЖИТКУ»

Щоб запровадити подібні зміни в українській освітній системі, найперше потрібно зрозуміти: це буде робитися «для галочки» чи задля реальних змін, говорить тренер Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини» та учитель історії гімназії міста Гадяч Полтавської області Олександр Войтенко.

«Освітній простір має бути позбавлений дискримінації, а в нас цього немає. А от що ми маємо, так це антидискримінаційну законодавчу базу, наповнену шаблонними фразами, а справжніх засобів боротьби з дискримінацією не містить», — сказав Войтенко.

Проблема у тому, що немає викладачів, які б і самі змогли пояснити, що таке толерантне ставлення згідно із чинним законодавством. За словами Войтенка, система підготовки вчителів не передбачає вивчення прав людини, а уроки підвищення кваліфікації з даної теми настільки відірвані від життя, що скоріше сприймаються, як вірш, який потрібно вивчити напам’ять, аніж засіб захистити свої права. «Освіта щодо прав людини та недискримінації має бути масовою, а не вибірковою, і практичною, тобто — для щоденного вжитку. Також вона повинна носити профілактичний характер, бо зараз ми переважно боремося з наслідками, замість того, щоб попереджати виникнення проблем», — пояснює Олександр Войтенко.

Досвід інших європейських країн показує: хоча і державі, і громадському сектору зручніше працювати з тими, хто потерпає від дискримінації, ефективніше спрямувати інформаційну роботу на більш широку аудиторію. Діти, які щодня стикають з етнічною чи релігійною дискримінацією, і так знають про свої права, і знають, коли їх порушують. У той же час вчителі та увесь педагогічний колектив навчального закладу може навіть не усвідомлювати, як тими чи іншими діями дискримінує деяких своїх учнів.

ЗАПОРУКА УСПІХУ — СПІВПРАЦЯ ДЕРЖАВИ ТА СУСПІЛЬСТВА

«Ідеально, щоб бажання змін ішло від суспільства. Уряду потрібно вести діалог з асоціаціями викладачів історії, людей, які задіяні у певних аспектах освіти, адже вони можуть вплинути на ситуацію», — говорить Хюмель.

На думку експерта, в Україні найскладнішою є ситуація з дискримінацією за сексуальною орієнтацією. Одна з причин — це поле найменш розвинене законодавчо на рівні міжнародних угод. Друга група за кількістю порушень їхніх прав — це люди з особливими потребами.

«Досить складно розрахувати, скільки потрібно витратити, щоб гарантувати дотримання прав людини в країні, але важливо пам’ятати, що це витрати, які покриються. Адже створивши нормальні умови, ці люди зроблять свій великий вклад в економіку країни та суспільство», — вважає Хюмель.

ДОСВІД ІРЛАНДІЇ

Україна та Республіка Ірландія мають набагато більше спільного, між може здатися на перший погляд, особливо, що стосується дискримінації за сексуальною орієнтацією. Майкл Баррон — директор організації Belong To («Належати До»), що займається роботою зі школярами, націленою на зменшення випадків дискримінації представників ЛГБТ-спільноти — розповідає, що в ірландському суспільстві, де мають вагомий вплив консервативні традиції католицької церкви, торкатися питання про повагу до прав ЛГБТ-осіб вважалося наперед програною справою.

«Ми вже десять років працюємо і досягли чималих успіхів. Ми розробили разом з Міністерством освіти спеціальну програму, яка спрямована на те, щоб зробити школи безпечним місцем для ЛГБТ-осіб. Це при тому, що перші чотири роки нашого існування представники міністерства відмовлялися з нами співпрацювати», — розповідає Баррон.

Освітня програма розроблена Belong To проходить щороку у всіх школах країни у вигляді інформаційної кампанії, яка навчає старшокласників толерантності. Баррон вважає це доказом того, що суспільство стає більш відкритим. Одна з причин цього — це те, що молоді люди починають все більш відкрито говорити про освою сексуальність, і тоді у школах виникає потреба підтримати таких учнів. Також робота недержавних організацій підняла рівень поінформованості у суспільстві. Утім, відповідаючи на запитання «Хто головний у боротьбі з дискримінацією за сексуальною орієнтацією у школах — недержавні організації чи держава?», Баррон відповів: «Це має бути партнерство. Щоб вирішити це питання, потрібно приділяти більше уваги темі толерантності у школі. Питанням загальної безпеки — на плечах школи та держави. Завдання недержавних організацій — переконатися, що держава робить свою роботу».