У темні часи добре видно світлих людей
Еріх Марія Ремарк, німецький письменник

«Просто ставиш собі за мету – і щодня борешся»

«День» поспілкувався з бійцями, котрі мають або потребують протезів, і дізнався, що їм можуть запропонувати українські та іноземні підприємства
27 березня, 2015 - 11:36
19-РІЧНИЙ СЕРГІЙ ІЛЬНИЦЬКИЙ ІЗ 79-ї АЕРОМОБІЛЬНОЇ БРИГАДИ В ЛИПНІ МИНУЛОГО РОКУ ЗАЗНАВ ТРАВМИ, ЯКА ПРИЗВЕЛА ДО АМПУТАЦІЇ НОГИ. НИНІ ХЛОПЕЦЬ МОЖЕ ПЕРЕСУВАТИСЯ І НАВІТЬ ВОДИТИ АВТО ЗАВДЯКИ ПРОТЕЗУ, ЗРОБЛЕНОМУ В УКРАЇНІ ДЕРЖАВНИМ КОШТОМ

Ярослав Миронов служив у 30-й механізованій бригаді Новограда-Волинського. На початку бойових дій в Україні боєць якраз перебував на ротації, повернувся із Косово, де брав участь у миротворчій місії. Але відпочити вдома не вийшло, на початку травня був на фронті. 22 травня колона військових потрапила в засідку під Рубіжним. У ліву ногу чоловіка влучила куля. Місцеві лікарі не змоги надати кваліфіковану медичну допомогу. Бійця переправили вертольотом до Харківського госпіталю, зробили операцію, та знову неуспішно. Повезли до Києва (тут уже довелось їхати маршруткою, бо повітряного транспорту не знайшлося). Доки пораненого довезли до Київського госпіталю, лікарі вже стояли перед вибором: рятувати ногу чи життя бійця. 24 травня йому ампутували ногу. Але Ярослав не здався. Поставив собі за мету: до 1 вересня отримати протез, щоби піти на навчання в інститут при Міністерстві оброни. Вирішив далі служити на вірність українському народові, попри травму.

«На той момент було дуже багато запрошень для протезування, я від закордонних відмовився, бо іншим хлопцям треба було лікувати значно більші травми, аніж у мене. Мені вдалось отримати протез до початку осені. Я звернувся тоді до Президента, щоб мені дозволили служити. І 1 вересня був у строю. Я один такий, що залишився на службі, з можливістю подальшої роботи на штабних посадах або викладачем у навчальних закладах», — розповідає військовий.

За цей час бійцеві довелось уже тричі міняти протез, бо поранена нога худне. Зараз Ярослав готується до четвертої заміни. Роблять йому це в Українському центрі реабілітації ветеранів Афганістану. Якщо першого разу протез оплачували волонтери, то тепер — за державний рахунок: діє програма безкоштовного протезування учасників АТО. Послугами задоволений, Ярослав каже, що наші спеціалісти ставлять протези хорошої якості. І раптом — що зручніше корегувати штучну ногу у нас. До речі, розповідати свою історію Ярослав погоджується не всім виданням, лише тим, кому довіряє. З гордістю сказав, що «День» входить у це коло, читає нас давно.

ПОТРЕБИ ЗРОСТАЮТЬ, А БЮДЖЕТ — ТОЙ САМИЙ

Ярославу трохи пощастило, бо був кадровим військовим, і йому не довелось оббивати пороги кабінетів, щоби довести своє право на протезування за державний кошт. Із добровольцями ситуація складніша. Перші бої, перші травми, перші покалічені бійці лише оголили проблеми, що існували в протезній галузі, змусили державу реагувати або хоча б робити вигляд, що реагує на новий виклик.

Міністерство соціальної політики з осені веде розмови про реформування протезно-ортопедичної галузі. Як не раз писав про це «День», у відомстві змінюють законодавчу базу для підприємств-виробників, але ці зміни стосуються радше документальної роботи, а не якості продукції. Експерти скаржаться на непотрібну, на їхню думку, сертифікацію для складових чи комплектуючих, які закуповують за кордоном з уже готовими сертифікатами якості. І все одно проходять перевірку ще й в українських експертних центрах. Нещодавно громадська організація «Підмога.інфо» оприлюднила інформацію, що через таку повторну перевірку з бюджету втрачається від 8 до 60 мільйонів гривень щороку.

Цього року на протезування із казни надано 820 мільйонів гривень. Однак кошти між виробниками розподіляються не одразу. Валерій Поплавець, голова Українського центру реабілітації ветеранів Афганістану, розповідає, що спочатку мають виконати роботу, а потім отримають гроші. До того ж, цього року курс іноземної валюти різко підскочив, а закладені в бюджеті кошти на протезування переглядати вже ніхто не буде. Тобто потреба у виробах зросте, а сума залишиться та сама. Як прогнозує Валерій Поплавець, доведеться «ліпити» протези з того, що буде під рукою, і він визнає, що якість може бути гіршою.

ДЛЯ МОБІЛЬНОГО ПРОТЕЗА — ДОВІДКУ З ПАРАОЛІМПІЙСЬКОГО КОМІТЕТУ

Хоча, власне, на якість протезів військові не скаржаться. Упевнені, що наші підприємства спроможні забезпечити травмованих бійців штучними кінцівками не гірше, аніж закордонні. Одне з найдавніших протезних підприємств у Львові уже давно працює за німецькою технологією і збирає штучні кінцівки з німецьких комплектуючих компанії Otto Bock. Його філіал у Ковелі зажив слави підприємства, в якому роблять протези європейського зразка.

У Києві діє кілька протезних підприємств, і найстаріше в Україні — Київське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство. Його філії працюють у Чернігові й Черкасах. Бійці мають право самі вибирати, до якого підприємства звернутись. Експерти радять, якщо є можливість, об’їздити кілька виробництв, подивитися, хто що пропонує, щоб вибрати найоптимальніший варіант. Складніше з протезами верхніх кінцівок. Хлопцям потрібні біоелектричні протези. Такі роблять лише декілька підприємств у Києві.

Втім, працювати державним структурам є ще над чим. Експерти вже не перший рік готують свої рекомендації для справжньої реформи протезної галузі, а не словесної. Валерій Поплавець формулює основні недоліки: завищені строки експлуатації виробів, зараз гарантійний термін складних протезів становить чотири з половиною року, а це означає постійні ремонти і додаткові проблеми інвалідові. Немає чіткої процедури забезпечення людей протезами, так само відсутній діалог чиновників із громадянами.


КИЇВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ГОСПІТАЛЬ

А останнім перлом від Мінсоцполітики експерти називають наказ № 37 «Про затвердження порядку визначення функціональних можливостей інваліда». Стосується він людей з протезами ніг. Якщо зробити чиновницьку мову доступнішою, то залежно від того, як людина з протезом може швидко пересуватись удома, на вулиці, на роботі, чиновники розглядають п’ять ступенів такої мобільності. До кожного ступеня — свій протез та свої умови отримання. Так, щоб отримати протез четвертого ступеня мобільності (необмежене пересування у приміщенні та відкритому просторі), людина має пред’явити довідку з Параолімпійського комітету (!).

Разом із цим заступник міністра соціальної політики Василь Шевченко й далі розповідає громадськості, що реформи у протезно-ортопедичній галузі триватимуть.

НАВЕСНІ АМЕРИКАНСЬКІ СПЕЦІАЛІСТИ ПОДІЛЯТЬСЯ ДОСВІДОМ ІЗ ВІТЧИЗНЯНИМИ ВИРОБНИКАМИ

Інший варіант — отримати протез за кордоном. Частина військових, якщо є можливість, обирає саме це. Зазвичай з ініціативою взяти на лікування наших бійців звертаються закордонні спеціалісти. Про це в один голос запевняють волонтери, громадські експерти й виробники. При Міністерстві соцполітики працює спеціальна комісія, яка добирає з-поміж бійців, кому справді можуть допомогти лише іноземні фахівці. Але, за можливості, намагаються обійтись українським варіантом.

Знаючи про нашу біду, закордонні лікарі та протезисти самі відгукуються й першими подають руку допомоги. Так, латвійська клініка «Лабораторія протезування ока Валтера» зголосилася провести 60 протезувань учасникам Майдану та АТО. «День» писав про масштабну програму від італійського Фонду центрів реабілітації Padre Pio, який готовий виготовляти для наших поранених сучасні електронні протези. За допомогою комп’ютерних програм італійці виготовили протез, який максимально наближений до справжньої, живої ноги. Першого пацієнта італійські фахівці уже ощасливили таким електронним дивом техніки. Тепер добирають наступних бійців. І що важливо, обслуговування протезів відбуватиметься в Україні, для цього відкриють спеціальне відділення.

Респект канадським українцям, котрі не забувають про Батьківщину. Антоніна Кумка — родом із України, зараз мешкає і працює вчителем у Канаді. Жінка ініціювала «Проект підтримки протезування в Україні». Він радше для тих, хто протезує бійців, це своєрідні курси поліпшення кваліфікації. Антоніна змогла домовитися з організацією «Простетика» в США, яка займається протезуванням. Її президент Джон Батздорф збирає команду спеціалістів-волонтерів, які приїдуть до нас ділитися досвідом і знаннями в період з 25 квітня до 8 травня.

«Очікування досить великі й позитивні, адже ми не лише забезпечимо якісними, сучасними протезами п’ятьох кандидатів під час двотижневої місії, а насамперед закладемо основу для незалежного розвитку складного протезування і реабілітації в Україні. Спеціалісти з різних регіонів України братимуть участь у проекті, що також означає, що коли вони повернуться у свої міста, то зможуть допомагати на місцях», — пише Антоніна на своїй сторінці у «Фейсбуці».

«ЖОДЕН ПРОТЕЗ НІКОЛИ НЕ ЗАМІНИТЬ НОГИ»

Антоніна визнає, що вивезти на лікування та протезування всіх за кордон — неможливо. Але цілком реально підвищити якість такої допомоги у нас, в Україні. Волонтери ж та самі виробники відзначають, що останнім часом наші протезисти зробили значний крок уперед.

«Я можу сказати за всіх наших виробників, що технології перспективні, за кордон їхати не обов’язково, бо нехай раз кошти знайдуть волонтери, а далі ж треба обслуговувати протези, замінювати їх. І друге — кошти від нашого протезування надходять до нашого бюджету, а якщо за кордоном — то до бюджету вільної Європи», — пояснює Валерій Поплавець.

«Я дивлюсь на хлопців, яких повезли в Австрію, здерли такі гроші, а поставили ті самі протези, що й у мене. А якщо такі хлопці не захочуть ходити, а повірте, ходити не дуже хочеться, бо все болить, то хоч в Америку відвези — а сенсу з того... Я по 12 годин у протезі, важко, але випробування треба переборювати, — підтримує таку думку і Ярослав Миронов. — Хай би що там казали, жоден протез ніколи не замінить ноги. Нікому не вірте. Я займався спортом, для мене зараз це закрито, десь тільки з травня можна буде плавати. Просто ставиш собі мету — і щодня борешся».

РЕАБІЛІТАЦІЯ — ПОКИ ЩО ПОЗА УВАГОЮ ЧИНОВНИКІВ

Якщо з протезуванням справи у нас більш-менші непогані, то навчання бійців, як ними користуватися, а особливо реабілітація — ще мають удосконалюватися. Історію бійця Віктора Бойка нам переповів його брат Роман. Віктор неохоче йде на спілкування, ворушити спогади про те, як став інвалідом, — ще не готовий. І це те, на що повинні звернути увагу соціальні служби. Дати протез такому бійцеві — добра справа. Але що робити людині далі?

Роман Бойко розповів, що брат служив за контрактом у Бердичеві. Під час виконання бойових завдань у Попасній потрапив з побратимами в засідку. Були осколкові поранення, ліву руку ампутували одразу на місці, а права ще досі не відновилася, хоч минуло вже десять місяців після поранення. Кошти на протез втраченої руки збирали волонтери.

«Вирішили довго не чекати, щоб не атрофувалися м’язи. І щоб брат став хоч трохи самостійним. Зараз може склянку води взяти рукою. Замовили також робочу насадку на протез, нею можна взяти викрутку і щось робити по домашньому господарству. Вітя як побачив цю насадку, одразу її захотів. Може і за комп’ютером працювати», — розповідає Роман.

НЕ ЖАЛІТИ СЕБЕ — А ПРАЦЮВАТИ

На щастя, є й позитивні історії. Коли спілкувалися з волонтеркою Юлією Данильченко, котра допомагає пораненим у київському госпіталі, вона одразу згадала бійця Олександра Чалапчія. Він був мобілізований до кіровоградського 34-го батальйону територіальної оборони, втратив обидві ноги під час так званого перемир’я 28 серпня, біля Горлівки потрапив під мінометний обстріл. Його фото на інвалідному візку, з двома протезами ніг, а на обличчі — широченна, щира усмішка — вражає до сліз. Юлія каже, що такого життєрадісного, піднесеного бійця ще не зустрічала. Навіть у такому стані він радіє життю, зумів повернутись на роботу, бо ж дружина та п’ятирічна донька потребують опіки батька, ще й допомагає двом родинам загиблих бійців.


ОЛЕКСАНДР ЧАЛАПЧІЙ, БОЄЦЬ КІРОВОГРАДСЬКОГО 34-ГО БТО, ВТРАТИВ ОБИДВІ НОГИ 28 СЕРПНЯ БІЛЯ ГОРЛІВКИ. АЛЕ НЕ ВТРАТИВ ОПТИМІЗМУ ТА ЛЮБОВІ ДО ЖИТТЯ. ПІСЛЯ ПРОТЕЗУВАННЯ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ ПОВЕРНУВСЯ НА РОБОТУ, ДОПОМАГАЄ ДВОМ РОДИНАМ ЗАГИБЛИХ БІЙЦІВ. А ВЧОРА ВДРУГЕ СТАВ БАТЬКОМ /
ФОТО ЗІ СТОРІНКИ FACEBOOK

Але це радше виняток із правила. Бо більшість поранених все ж потребують психологічної підтримки. «Бійці, які звідти повертаються, вони ж дивилися в очі смерті. Зараз тільки збираються робити реабілітаційні центри, але тут ставляться якісь підніжки. Є багато професіональних психологів, які працюють з бійцями, але ж вони повинні в якомусь кабінеті перебувати і давати свої консультації», — каже Юля, натякаючи, що роботи тут ще непочатий край.

«Найстрашніша проблема, коли після ампутації починаєш себе жаліти. Так нічого не вийде. Мені телефонували від державних служб, запитували, чим допомогти, але найперше — цих хлопців треба чимось зайняти. Не просто повести в кіно чи на футбол, а влаштувати десь на роботу чи на якесь навчання, бо людина почне спиватися, це досвід Афганістану. Таким самим буде й досвід АТО. То коли я запропонував дівчатам із держслужб відкрити для АТОвців курси водіння, щоб бійці з протезованими ногами могли цього навчитися, всякі розмови та дзвінки припинилися, — каже Ярослав Миронов. — Це ж на все життя. Дуже важко взимку, особливо, коли дороги нерозчищені. На нових електронних протезах, які роблять у Європі, коліно згинається, а в нас ти не можеш підняти ногу, а тільки перекинути. Турбота має бути в будь-якому разі».

Ярослав зараз учиться водити авто. За власні кошти. Пішки ходить на навчання до інституту, на щастя, мешкає недалеко. Радить таким самим, як він, не розкисати, а давати собі раду. З огляду на його сміливість і бажання жити, попри будь-які перепони, наші проблеми такі мізерні... Пишаймося такими людьми і берімо з них приклад.

Інна ЛИХОВИД, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments