Це сувора діалектика – щоб піти далі, треба знати, звідки йти.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, журналіст, професор Києво-Могилянської академії, дослідник голодомору в Україні

Публічні простори для... декомунізації

Як мистецькі резиденції можуть сприяти оновленню суспільства
11 грудня, 2015 - 11:11
УЧАСНИКИ ВОРКШОПІВ НЕ ТІЛЬКИ ПРОПОНУВАЛИ СВОЇ ІДЕЇ ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ПРОСТОРІВ МІСТ, А Й ДОСЛІДЖУВАЛИ ЛОКАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ. НАПРИКЛАД, ВІДВІДУВАЛИ МІСЦЕВІ КРАЄЗНАВЧІ МУЗЕЇ (НА ФОТО — СЛОВ’ЯНСЬК), ХОЧА НЕ ВСЮДИ БУЛА ТАКА МОЖЛИВІСТЬ. У СЄВЕРОДОНЕЦЬКУ, НАПРИКЛАД, НЕМАЄ ЖОДНОГО ДЕРЖАВНОГО МУЗЕЮ...

Сьогодні часто говорять про культуру як спосіб вирішення соціальних проблем. А як це виглядає на практиці — наприклад, у питанні декомунізації? Чи можуть арт-резиденції сприяти цьому процесу? Відповідь взялися шукати члени мистецького напрямку Українського кризового медіа-центру. За результатом проведення літньої культурно-мистецької резиденції «Над Богом» організатори провели серію воркшопів «»ДЕ»: актуалізація публічних просторів та побудова комунікації між громадою та органами місцевого самоврядування». Зустрічі відбулися в трьох містах — Слов’янську, Сєверодонецьку і Маріуполі. Місцями зустрічей з громадами стали ті ж публічні простори — бібліотека, краєзнавчий музей і театр. Як говорить асистентка мистецького напрямку Українського кризового медіа-центру, менеджер з комунікацій воркшопу «ДЕ» Ольга Гончар, «ми переконували місцевих мешканців у тому, що важливо говорити про себе засобами культури, інакше хтось інший розкаже вашу історію, і на свій лад».

Самі воркшопи проводилися у два етапи. На першому — запрошені громадські діячі та експерти ділилися своїм досвідом промоції регіонів України через культуру, як можна через культурний проект об’єднувати громаду, суспільство і владу, комунікувати загалом. Учасниками цих воркшопів були місцеві активісти. «Ми заявляли передусім про те, що публічний простір — це місце, де генерується критичне мислення громади, — зазначає мистецтвознавець Євгенія Моляр. — І якщо цей простір буде незаангажованим, вільним, доступним по всій країні, то таким чином ми зможемо досягти формування голосу суспільства». Друга частина воркшопу — демонстрація художниками своїх проектів та дослідження ними локального контексту міста. За словами організаторів, у кожному місті була різна активність серед місцевого населення й різні зацікавлення. Але діалог із людьми відбувався. Інколи навіть із несподіваними учасниками. Так, в одній бібліотеці Слов’янська до обговорення долучилися жінки, які тут же плели маскувальні сітки. Як зазначають організатори, вони «не вдавалися до проповідування чи повчання, а досліджували і спілкувалися». Фактично, культурні резиденції відкрили публічний простір у регіонах. Як вони розвиватимуться — залежить від місцевих активістів.

— Нам було цікаво попрацювати саме в цьому регіоні. Ми починали з теми декомунізації і продовжили це в актуалізації публічних просторів, — розповідає «Дню» куратор мистецького напрямку Українського кризового медіа-центру, ініціатор воркшопу «ДЕ» Леонід Марущак. — Нам здавалося, що саме тут процеси декомунізації можуть викликати найбільше конфліктних ситуацій, тому в подальшому, щоб їх уникнути, ми намагалися дослідити цю тему. Обирали міста за певним принципом. Слов’янськ має багатолітню історію, і якщо її досліджувати й популяризувати — процес декомунізації тут відбуватиметься набагато легше. Маріуполь — місто, яке має ще грецькі корені, і тут у будь-якому разі потрібно рахуватися з грецькою громадою. А Сєверодонецьк — місто зовсім молоде, засноване 1934 року, власне радянський продукт, тому процеси декомунізації тут мають свої особливості, і дуже потрібно тут працювати, щоб напрацювати досвід для інших схожих міст, які належать до цього регіону. А розкриваючи карти, можу сказати, що наступного року ми будемо ставити акценти наших проектів на Закарпатті.

Анна СВЕНТАХ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments