Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Росія і Україна мають майже однакову кількість «канонічних» православних громад

29 липня, 2003 - 00:00

Міністерство юстиції Росії нещодавно оприлюднило статистичні данні, що торкаються релігійної ситуації в Росії на кінець 2002 року. Це перелік основних церков, конфесій та деномінацій, які сьогодні офіційно зареєстровані на території нашого сусіди, а також данні про чисельність релігійних організацій. Мовою цифр представлена різноманітна релігійна панорама, яка наводить на роздуми, ставить запитання, змушує переглянути деякі стереотипи.

Загальна картина — числа. Всього в Російській федерації (РФ) зареєстровано 21448 громад і релігійних організацій, а число різних християнських і нехристиянських конфесій та деномінацій наближається до 100.

Безумовно домінуючою є Руська православна церква (РПЦ) Московського патріархату. До її складу входять 11299 громад та релігійних організацій, — це, приблизно, 51 % від загальної кількості зареєстрованих в країні організацій. Окрім добре знайомої нам РПЦ, сьогодні на території Росії офіційно зареєстровано ще п’ять православних церков. Це Руська православна автономна церква, Руська православна церква за кордоном (її громади в РФ), Істинно-православна церква, Руська православна вільна церква, а ще — Українська православна церква Київського патріархату. До цих православних церков входить всього 162 організації; у тому числі до УПЦ Київського патріархату — 9.

Якщо говорити про ортодоксію, то, окрім згаданих шести церков, православними себе вважають також старообрядці різних напрямків (згод) — Руська православна старообрядницька церква, Древнє православна церква, Поморська церква та інші, — всього 288 громад та організацій. Таким чином, разом в Росії діє понад 10 окремих зареєстрованих православних церков. Є в Росії віруючі Апостольської вірменської церкви (61 організація), які також вважають себе православними.

Другою за чисельністю християнською спільнотою (якщо можна їх об’єднати цим словом) є в Росії протестанти різних сповідувань, серед яких найбільше християн віри Євангельської — п’ятидесятників (1435 громад і релігійних орг.). На другому місці Євангельські християни- баптисти (1015), потім ідуть Адвентисти сьомого дня (643), лютеранські церкви (всього 211), методисти, мормони та багато-багато інших, включно з новітніми харизматичними церквами. Всього — майже 5 тисяч громад і організацій. Свідки Ієгови мають в РФ 407 громад.

Католицька церква Росії відносно невелика — 268 громад та організацій. Українцям буде цікаво знати, що в Росії діє також 4 греко-католицьких громади, членами яких є виключно тамтешні українці. Нагадаємо, що про заснування в Росії громад цієї церкви піклувався ще митрополит Андрій Шептицький.

Іслам представляють в Росії 3467 громад та релігійних організацій. Це друга за чисельністю релігійна спільнота країни. У наш напружений час Руська православна церква робить неабиякі зусилля, аби підтримувати з ісламом Росії добрі стосунки, не провокувати протистояння. Так, іслам визнано Законом, однією з чотирьох традиційних релігій Росії (разом з РПЦ, буддизмом та юдаїзмом).

Окрім згаданих вище, в Росії є чимало інших релігійних чи квазірелігійних напрямків — Свідомість Крішни, віра караїмів, Армія спасіння, «Церкви об’єднання» (Муна), тантризм, толстовці, реріховці («Жива етика»), саєнтологи, язичницькі вірування (аналоги РУН вірі) та ін.

Трохи порівнянь. За населенням Росія більш як в три рази перевищує Україну. Попри це, кількість зареєстрованих релігійних громад і організацій в Україні помітно більша російської — 26760 проти 21448. Це можна пояснити різними причинами, наприклад тим, що в РФ існує більш жорсткий підхід до реєстрування громад. Грає роль також історично притаманна українцям набожність у сполученні з високим рівнем віротерпимості. А ще, — давні контакти України з католицьким та протестантським Заходом. Та найбільш значущою причиною є, безумовно, сучасний розкол українського православ’я — найбільшої конфесії країни — на кілька церков. Це призвело до безпідставного дроблення православних громад, монастирів, духовних навчальних закладів та керівних центрів одної віри і конфесії. По селах будують по три православні церкви замість одної (та ще плюс одна греко-католицька); в Києві функціонує не один духовний центр (патріархія чи митрополія), а чотири. В кожній області не одна єпархія, а кілька. А народ Божий має все це утримувати.

Варто порівняти кількість громад і організацій Руської православної церкви і Української православної церкви Московського патріархату (у складі РПЦ). На території Російської федерації до РПЦ входить, нагадуємо, 11299 громад і орг. (Це менша половина загальної чисельності цієї церкви, яка має великі митрополії в Україні, Білорусії, Молдові, чимало громад в Західній Європі та на інших континентах, — на чужих «канонічних територіях»). УПЦ МП на кінець минулого року нараховувала 10200 парафій та організацій — тільки на 10% менше, ніж в РПЦ. Як бачимо, за кількістю громад та релігійних організацій «церква-дочка» майже не поступається «церкві-матері» (Не враховуючи дві «неканонічні» Українські церкви). І кожному зрозуміло, що втрата УПЦ МП, надання їй автокефалії або тільки автономії приведе до радикального зменшення Руської церкви. Що відіб’ється як на її статусі у Вселенському православ’ї, так і, безумовно, на сумі церковної десятини, що йде в касу церкви. Не згадуючи вже про втрату московського впливу на український народ Божий.

Православна країна? Як згадувалося, РПЦ на території РФ має 51% від загальної кількості громад та орг. (до речі, в Україні православні парафії складають приблизно таку саму частку). Варто підкреслити, що для «класичної православної» країни це зовсім не багато. У порівнянні, скажімо, з Грецією, де частка православних перевищує 90% населення. До того, російський 51 процент береться не від всього населення країни, а тільки від кількості релігійних громад. Необхідно зробити скидку ще на чічиковські «мертві душі» серед православних громад або на потьомкінські «села». То ж виходить, сьогодні РПЦ не «тягне» на Третій Рим.

Російське православ’я не є єдиним , попри поширену думку. Загальновідомим є розкол ХVII століття, який призвів до утворення незалежних старообрядницьких церков. Церкви були піддані анафемі Собором 1666 — 1667 років і заборонені законом як єретичні. Собор РПЦ 1971 року зняв трьохсотрічну анафему і відмінив звинувачення у єресі; РПЦ проголосила політику примирення і возз’єднання, почалися переговори. За тридцять років, однак, не було досягнуто жодної угоди чи компромісу. Справа ускладнюється ще тим, що старообрядці також є роздробленими. Але головне в іншому — у тому, що за царя Олексія Михайловича розколювалася одна церква, а сьогодні треба об’єднувати зовсім різні церкви, які далеко-далеко розійшлися між собою у багатьох подробицях, деталях, особливостях церковного життя. А відомо, яке значення надають церкви саме подробицям (віра у спільного Бога, сповідування «Вірую» тут далеко не на першому місці).

Дозволимо собі зробити невеликий відступ. Російський розкол ХVII століття показує нам, українцям, яким чином це відбувається і чим може закінчитися. Якщо українське православ’я пробуде у розколі довший час, то наші церкви непомітно, потроху так розійдуться в різні боки, що про об’єднання не буде і мови. Наведемо один приклад. УПЦ Московського патріархату має вже кілька нових святих, яких ніколи не визнають українські православні інших церков. Скажімо, вони не стануть молитися св. Миколі II, імператору Російському. Попри навіть той факт(?), що ікони царя повсюдно мироточать.

В Росії сьогодні зареєстровано, не враховуючи старообрядницькі, шість православних церков, ворогуючих між собою. Одна канонічна (РПЦ) і 5 «сект». «Секти» нечисленні, але кількість їхніх прихильників постійно зростає. Аналітики пояснюють це, зокрема, хибною політикою Московського патріархату, пасивністю та малим авторитетом духовенства, яке «не виправдало надії суспільства на початку 90-х». Не мале значення має й «юнацька» активність альтернативних російських православних церков.

Так, нещодавно пройшов Об’єднуючий Архієрейський Собор Істинно-православної церкви (Церква має 47 парафій та 4 духовних організації), який прийняв кілька цікавих постанов. Зокрема, закликав віруючих очистити від «історичної невірогідності житія святих», «визнати розмаїття літургійних обрядів і навіть богословських нововведень», поступово переходити на богослужіння і читання Священного Письма живою зрозумілою віруючим мовою. Неабияке значення ця церква надає соціальним проблемам; один із її митрополитів призвав кожного православного християнина взяти на виховання одну кинуту батьками дитину, а церковні громади організовувати за зразком трудових комун — заради набуття коштів для соціального служіння. Передбачено й корінну активізацію місіонерської православної діяльності — «від будинку до будинку, від дверей до дверей» за зразком «Свідків Ієгови».

На Соборі було засуджено поняття «канонічна територія», яким постійно оперує РПЦ, бо «у своїх крайніх формах це поняття позбавляє людину Богом даної їй свободи релігійного вибору». Йшла мова також про релігійну нетерпимість: «Коли ми говоримо, що тільки ми одні праведні, а всі інші — єретики, ми робимо великий гріх. Адже Дух Божий дихає, де хоче. Тому ми повинні постійно розширювати діалог із іншими Церквами».

Як бачимо, церква прийняла досить ліберальну програму церковного життя, програму, що апелює до багатьох росіян.

Католицька церква в Росії за чисельністю прихильників займає досить скромне місце (268 парафій та орг.). Останні кілька років католицьке духовенство піддається в Росії помітним утискам, а стосунки між Московською патріархією та Ватиканом хронічно напружені, — попри всі намагання і навіть запобігання Ватикану. Московська патріархія постійно звинувачує Ватикан у тому, що католики посягають на канонічну територію РПЦ (це не тільки територія Росії, а й деяких інших країн, зокрема України) і «перетягують» до себе потенційно або традиційно православних людей. Керівництво РПЦ вважає, що Католицька церква має в Росії тільки одне право — «духовное окормление» поляків, німців, литовців та інших західних «инородцев»-католиків (як це було в царській Росії). А всі інші громадяни країни (за виключенням мусульман, буддистів та юдеїв) мають належати виключно до Руської церкви. І не тільки росіяни, але також народи Поволжя, Сибіру, Півночі тощо.

Певна частина російської інтелігенції має, однак, традиційну схильність до католицизму, «моду» на який ввів ще імператор Павло I; він, як відомо, був Великим магістром католицького Мальтійського ордену. Росіяни, які віддають перевагу католицизму, вважають його духовенство значно більш освіченим та інтелігентним, а церковне життя більш адаптованим до сучасності.

Очевидно, що ставлення РПЦ до Католицької церкви знаходиться у повному протиріччі з конституційними свободами Російської федерації, із правом кожного громадянина на свободу совісті, на вільний вибір конфесії та церкви.

«Держкомрелігій» . В українських церковних і навколо церковних колах існує легенда, що в Російській федерації відсутній владний інститут, який так чи інакше займається релігійними справами. Цей факт постійно використовують противники Державного комітету в справах релігій при Кабінеті Міністрів України. Їхня формула приблизно така: «Український Держкомрелігій — це атавістична радянська структура, яку сьогодні скасовано навіть в Росії».

Таке твердження свідчить або про необізнаність, або про, скажімо так, полемічну неточність. Система, до якої входить понад 21 тисяча російських релігійних громад та організацій, очевидно не може функціонувати сама по собі. Релігійними справами РФ займаються такі поважні інституції, як комітет госдуми у справах громадських об’єднань і релігійних організацій та комітет з питань релігійних організацій при уряді РФ. Це, однак, не все. В апараті повноважних представників президента РФ кожного регіону працюють відділи взаємодії з релігійними організаціями. В Росії це є доброю традицією — ніколи не залишати церкви без підтримки та поради.

Клара ГУДЗИК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ