Знати – це усвідомлювати, що ви нічого не знаєте. У цьому є сенс істинного знання
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Розколота зірка лікаря Андрія Журавля

Ми повинні повернути його ім’я і праці в медицину та історію
29 липня, 2011 - 00:00

«Настанет день, и с журавлиной стаей...». Цей день, але далеко не так, як у гамзатовському реквіємі, для Андрія Журавля, мабуть другого українського Феофіла Яновського — «святого доктора», у боротьбі з туберкульозом, цією відомою бідою, настав дуже рано — від кулі в харківській катівні НКВС. «Отряд не заметил потери бойца», як віщала свого часу одна з довоєнних пісень. Але для Батьківщини цей беззаконний розстріл обернувся, думається, великою науковою трагедією і втратою.

ВИЇЗНА СЕСІЯ ВБИВЦЬ...

Однак чиїми зусиллями загублена доля знову заговорила, і праці талановитого лікаря-фтизіатра Андрія Андрійовича Журавля дійшли до нас? 1994 року відомий львівський історик медицини, професор Ярослав Ганіткевич отримав, у відповідь на свій запит, такі рядки з управління СБУ у Харківській області, за підписом начальника підрозділу М. Єчкенка: «Журавель Андрій Андрійович, 1892 року народження, лікар Харківського туберкульозного інституту, був притягнений до кримінальної відповідальності за статтями 52-3, 54-8 і 54-11 Кримінального кодексу УРСР. За вироком виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР від 20 жовтня 1938 року Журавель А.А. того ж дня був розстріляний у м. Харкові. Його кримінальна справа не переглядалася, він не реабілітований. У зв’язку з Вашим листом за матеріалами справи Журавля А.А. винесений відповідний висновок, який направлений до прокуратури Харківської області для вирішення питання про його реабілітацію. Повідомляємо, що у протоколі обшуку від 14 лютого 1938 року вилучення у Журавля А.А. яких-небудь рукописів і матеріалів не зафіксовано. Вилучені у нього під час арешту паспорт, військовий квиток, диплом, профспілковий квиток, інші особисті документи не збереглися».

Але ниточка подальшого пошуку все ж сплелася. У листі Я. Ганіткевичу була інформація, що сестра дружини знищеного вченого Віри Журавель Надія Дубина проживає з 1970 р. у Білозерському районі на Херсонщині. За сприяння працівників школи і сільради в с. Правдине Білозерського району Ярославу Володимировичу вдалося розшукати її в Херсоні, а через Надію знайти дочку загиблого лікаря Лесю Журавель, яка проживала у Міннеаполісі в США. Вона-то і надіслала адресатові, через десятиліття, відомості про батька, відтиски деяких його робіт, знявши, нарешті, покрив безвісності з великого трудівника науки і медицини. Так у фундаментальній книзі лауреата премії ім. І. Огієнка Ярослава Ганіткевича «Українські лікарі-вчені першої половини ХХ століття та їхні наукові школи» (Львів, 2002) з’явився нарис «Андрій Журавель — науковець-фтизіатр і громадський діяч».

РОДОМ — ІЗ ЛЕГЕНДАРНОГО ЗЕЛЕНОГО КЛИНУ

Про кожен із персонажів цієї талановитої правдивої книги, на основі самовідданих досліджень автора, довгих його днів в архівах і книгосховищах, можна написати драматичний роман, і, власне, яскраві патріотичні нариси Я. Ганіткевича, наукова публіцистика на політичному тлі минулого, постають гідними ескізами для цього. Але історія життя і смерті А. Журавля мене якось особливо зачепила: фтизіатрія — моя лікарська спеціальність, моя минувшина, і аксіоми її сприймаються нині не менш пекуче, ніж у двадцяті—тридцяті роки. Телефоную вранці до Львова Ярославу Володимировичу. Він не так давно виписався з лікарні, адже йому йде дев’ятий десяток, але інтелектуальна палітра так само, як і раніше, кристально ясна, а творчі плани принципового дослідника не вичерпалися. Говорю йому, що загорівся ідеєю відтворити образ А. Журавля для газети «День», і патріарх української медико-історичної думки схвалює її.

Отже, звідки і як виник героїчний життєвий політ А. Журавля? Він народився в Амурському краю, у легендарному Зеленому Клині, у родині переселенців-українців. Прекрасно вчився, і, за спогадами друга А. Журавля І. Розгона, батько, Андрій Журавель-старший, аби діти його не пропускали занять під час весняної повені, переносив їх до школи через бурхливу річку на плечах. 1905 р. Андрій як перший учень закінчив школу в Нікольську-Уссурійському, куди сім’я, продавши майно в Софіївці, де була лише початкова школа, переїхала в ім’я продовження освіти трьох синів і дочки. Незабаром він вступив до гімназії у Владивостоці, склавши екстерном іспити, зрозуміло, не за нинішніми тестами, за п’ять класів. У 1909 р. він закінчив її, також першим учнем, і за конкурсом був зарахований до Петербурзької військово-медичної академії.

І тут уперше проявився характер хлопця із Зеленого Клину. Після революційних хвилювань в академії панували солдафонські порядки, слухачі були зобов’язані особливим чином салютувати офіцерам. Журавель висловив протест проти чиношанування у медичному середовищі, і його відрахували. Прохання з виправданнями і вибаченнями не подав, але все-таки вдалося перевестися на медичний факультет у Томську. 1916-го він отримав тут університетський диплом і був направлений на епідемію холери.

СВІТАНОК УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ: СЛУЖБА В УНР

А незабаром грянув 1917-й, світанок української державності. У березні цього року Андрій Журавель і його недавній однокурсник Костянтин Бризгун приїжджають до Києва і потрапляють на Всеукраїнський студентський з’їзд. Від студентства А. Журавель стає членом Центральної Ради, і це йому потім пригадають. Служба полковим лікарем у з’єднанні імені Богдана Хмельницького у військах УНР, яке тільки-но формується, участь у медичній діяльності в період П. Скоропадського — ось штрихи наступних днів. 1918 року гетьманський уряд відряджає молодого лікаря до Німеччини, у складі військово-санітарної місії. Тут А. Журавель займається закупівлею медикаментів, опікою над військовополоненими українцями. Андрій Журавель прекрасно володіє німецькою. Знаходить час для відвідування лекцій на медичному факультеті Берлінського університету. Особливо приваблює його досвід знаменитого інституту Роберта Коха, першовідкривача бацил туберкульозу, і, очевидно, саме тут у серці зміцнюється важка і велична мета — стати фтизіатром, спробувати лікувати фтизу більш грамотно.

У Берліні Андрій знайомиться з Вірою Туркало — співачкою капели О. Кошиця, як з’ясовується, сестрою його приятеля по Томську Володимира Туркала. Разом вони повертаються до України й у Кам’янці-Подільському вінчаються.

БІЛЬШОВИЗМ НАСТУПАЄ: ВІД ТАЄМНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ — ДО ПРОВІДНОГО ФАХІВЦЯ НАРКОМАТУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Тим часом більшовизм наступає, і минуле А. Журавля стає перешкодою для якої-небудь кар’єри. Напівлегально він проживає у селі Ружична поблизу Проскурова, де викладає природознавство у місцевій школі і надає, досить таємно, медичну допомогу людям.

Але Андрій Андрійович чудовий, глибоко освічений лікар, і, не без добрих людей, його оформляють за фахом у Кам’янці-Подільському й направляють завідувачем районної поліклініки у містечко Купин. Тут швидко зростає його авторитет як фахівця, тут народжується Леся. Але бажання стати фтизіатром, ефективніше боротися з багатоликим злом туберкульозу, з народним горем, не згасає, і 1925 року Журавель з родиною переїжджає до Харкова. Адже тут зосереджені потужні протитуберкульозні сили. А. Журавель і на новому терені гідно проявляє себе. Працюючи в туберкульозному санаторії, стає асистентом Всеукраїнського інституту туберкульозу. Потім його призначають міським інспектором із туберкульозу у тодішній столиці УРСР. Працює він і лікарем, подібно Гаазу, у в’язниці на Холодній горі, ще не знаючи, що потрапить сюди зовсім в іншій якості.

Ерудованого клініциста обирають доцентом Інституту удосконалення лікарів у Харкові і запрошують на провідну роботу за фахом до складу Наркомату охорони здоров’я УРСР. Упродовж 1927—1936 рр. доктор А. Журавель опублікував близько 30 наукових і 20 науково-популярних робіт. Аж ніяк не можна сказати, що вони носять хоча б якийсь контрреволюційний відтінок. Адже владою в цілому підтримується протитуберкульозна стратегія, і публікації А. Журавля стосуються організації протитуберкульозних заходів, санітарно-освітніх кроків у школах, на підприємствах, в сільському господарстві. Він видає посібник з диспансерної протитуберкульозної роботи, пише в декількох експериментальних дослідженнях про вплив гормональних препаратів на функцію шлунка і кишечнику. Разом з І. Розгоном займається проблемами вакцинації проти туберкульозу. Ще до ери антибіотиків, при хорошому харчуванні, наявності молочних продуктів, належному санаторному лікуванні, туберкульоз, великою мірою починами А. Журавля, починає здавати смертоносні позиції. Правда, при належній «класовій приналежності» пацієнтів. Найактивніший фахівець-фтизіатр, до того ж керівник медичної секції Всеукраїнського товариства культурних зв’язків із закордоном, А. Журавель немало пише і про свій інститут, причому віддаючи данину часу, посилається на соціальні інвективи партії, підкреслюючи, що інститут від вивчення поширення туберкульозу перейшов до безпосереднього оздоровлення виробничих колективів в умовах праці й побуту. Власне, енергією і знаннями А. Журавля формується колектив його однодумців і співавторів у фтизіатрії, перш за все соціальній, але всі ці публікації були знищені. Хоча одна з них, написана 1930 р. повністю А. Журавлем і направлена для публікації до Львова, збереглася. З неї уперше постає досить оптимальна структура інституту, створеного 1922 року: клініко-терапевтичне відділення для дорослих на 80 ліжок, клініко-дитяче на 20 ліжок, хірургічне для туберкульозу внутрішніх органів з кабінетом світлолікування і ліжковим фондом, ларингологічний кабінет, відділення соціальної патології і профілактики з підвідділами санітарної культури і статистики, біолого-експериментальне відділення, лабораторія, рентгенологічне відділення, бібліотека. Що ж, це прогресивна побудова роботи.

ЯК РЕСПУБЛІКА «ПОЗБУЛАСЯ «СОЦІАЛЬНОГО БАЛАСТУ»

Але з’являється смертельно небезпечна для автора робота «Туберкульоз у в’язницях». Її незабаром забороняють і вилучають із бібліотек, і оригіналу немає, але І. Розгон добре пам’ятав текст. А. Журавель підкреслює, що місця ув’язнення стають найнебезпечнішим джерелом туберкульозної інфекції. Скупченість, погане харчування, антисанітарні умови сприяють галопуванню хвороби й інфікуванню здорових ув’язнених. Тюремні шпиталі мало чим відрізняються від умов у камерах, за виключенням того, що хворий лежить на ліжку, а не на підлозі. Доживши дивом до звільнення, такі, вже приречені, хворі поверталися у села і міста, поширюючи інфекцію далі. А. Журавель вивчив такі ситуації і навіть склав картографію таких «кутів сухот» із позначенням періодів і маршрутів руху хвороби.

Крамольна стаття викликала увагу ГПУ, Журавля почали викликати туди на «співбесіди», а на зборах і в пресі стали нещадно критикувати за «немарксистський підхід до проблем медицини».

Вибухає, тим часом, ще одна «міна» А. Журавля. На засіданні у Наркоматі охорони здоров’я він заявляє, що потрібно вжити невідкладних заходів для порятунку мільйонів людей, які гинуть з голоду. Це єдина тоді реакція офіційної особи — співробітника НКОЗ України — на Голодомор, нехай тоді термін, зрозуміло, був не в ходу. Присутній на засіданні нарком С. Канторович (його 1938 р. заарештують і скинуть у тюремний сходовий проліт) відмежовується у своєму виступі у відповідь від крику душі А. Журавля: «Комісаріат охорони здоров’я цими справами не зобов’язаний цікавитися, і взагалі — республіка позбувається «соціального баласту».

Поступово кільце недовіри довкола А. Журавля змикається, і в ніч на 14 лютого 1938 р. його заарештовують. Переповнені клітки з людьми на Холодній горі. У вересні тридцять восьмого, згадував один із співв’язнів, професор Х. Рябоконь, А. Журавля з речами викликали з камери, і туди він не повернувся. Що сталося далі, ми тепер знаємо.

Але тоді, тоді... Сім’я звертається із запитами і клопотаннями про Андрія Андрійовича, але реакції жодної. У 1940 році один із прокурорів на питання Надії Дубини промовляє, що ув’язнений помер у жовтні 1938 року, а в лютому 1941-го, напередодні війни, помічник військового прокурора Похвалітов направляє Вірі Журавель таку відписку: «Повідомляю, що через відсутність підстав для опротестування рішення, за яким засуджений Ваш чоловік Журавель А.А., йому відмовлено». А Андрія Андрійовича вже давно немає серед живих.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

За десятиліття після праці А. Журавля у фтизіатрії багато чого змінилося. Але як виглядає сьогодні актуальна протиінфекційна ділянка в пенітенціарній системі? Показую ці рядки професорові Василю Івановичу Петренку, завідувачу кафедри фтизіатрії з курсом пульмонології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Мій співрозмовник досить детально знайомий із проблемою: очолюючи не так давно Комітет з питань віл-інфекції/СНІДу й інших соціально небезпечних хвороб, він не раз відвідував такі установи. Розмовляємо ми і на основі офіційних документів.

— Порівняно з даними А. Журавля, чия фігура викликає глибоку повагу, — говорить В. І. Петренко, — становище у виконавчій службі з туберкульозом, відображаючи картину в країні в цілому, все ж таки, змінилося на краще, звичайно, у результаті великих зусиль. У цій державній системі працює 10 протитуберкульозних лікарень на 6165 ліжок. Укомплектованість лікарями-фтизіатрами цих лікарень складає 83,7 %. Завдяки заходам протидії інфекції, захворюваність на туберкульоз в установах кримінально-виконавчої служби зменшилася за останні десять років уп’ятеро. Але з іншого боку, проблема, якої торкнулися, в цих стінах залишається досить напруженою. Адже і в слідчі ізолятори часто потрапляють особи з активною формою туберкульозу. Причому із захворюваннями, викликаними стійкими видами збудника туберкульозу, або, що особливо небезпечно у плані прогресування недуги, у поєднанні з віл-інфекцією.

Але одним із перших і в цей дзвін, як і в інші сигнальні щити сучасної фтизіатрії, самовіддано служивши добру, вдарив А. Журавель. І хочеться повторити слова Я. Ганіткевича з його книги: «Ми повинні повернути ім’я і праці лікаря Журавля в медицину, в нашу історію, в інститут, де він працював». Як повернути? Заснувати стипендії і наукову премію його імені. Відкрити, врешті-решт, меморіальну дошку, як це зробив Національний медичний університет на будівлі однієї з клінік на бульварі Шевченка, встановивши меморіальну дошку в пам’ять професора Олександра Митрофановича Пучковського, видатного українського хірурга-отоларинголога, також безневинно убитого сумного тридцять восьмого.

Юрій ВІЛЕНСЬКИЙ. Ілюстрації з книги Я. Ганіткевича «Українські лікарі-вчені першої половини ХХ століття та їхні наукові школи. Біографічні нариси та бібліографія». — Львів, 2002
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments