Розвінчання міфів «Вервольфу»
Український дослідник Андрій Швачко та його бельгійський колега Мартін Богарт у Вінниці представили книжку, присвячену таємницям ставки ГітлераПрезентація українського перекладу книжки «Ставка Гітлера на Україні» стала результатом майже трирічних досліджень тандему авторів.
Мартін Богарт мав змогу першим із дослідників ставки ретельно вивчити мемуари, документи і фото, які зберігаються в архівах Європи та США. Але не обмежився однією паперовою роботою — в Україні йому допомагав із проведенням досліджень на місцевості Андрій Швачко. Глибокий аналіз зібраних матеріалів дозволив авторам створити навіть 3D-екскурсію територією «Вервольфу».
«Мартін Богарт в Україні вже 20 років займається дослідженням історії групи армії Вермахту «Південь» на території Україні, — пояснює Андрій Швачко. — Коли йому раніше рекомендували заїхати на «Вервольф», просто знизував плечима: «А що там робити? Хіба ж там є щось цікаве?». Та волею випадку 2011 року Мартін все ж таки на ставку потрапив — тоді там ще впевнено почували себе шашличні, корови й туристи з наметами... Побачивши крім того, лише кілька незрозумілих бетонних каменюк, лише впевнився в справедливості здогадок про безперспективність історичних досліджень на місці й повернувся в Бельгію. Але повернувся з надією, що більше інформації знайде в історичних книжках і архівних документах. На диво, розшук інформації в європейських бібліотеках майже нічого не дав — жодних грунтовних досліджень вінницького «Вервольфу».
Це й стало відправною точкою. Бельгійський і український дослідники, які на той час вже тісно товаришували, заглибились у архіви.
«На підставі щоденника ставки, який вела особистий секретар фюрера Кріста Шрьодер, проектно-будівельної та бухгалтерської документації, а також майже тисячі фото, які відзняв у «Вервольфі» особистий фотограф фюрера, ми змогли відновити детальний вигляд об’єкта», — каже Мартін Богарт.
«Аналізуючи фото будиночків і наземних бункерів, зроблених із різних ракурсів, та зіставляючи їх із планом місцевості нам вдалося виправити безліч помилок, яких припустилися ті, хто відновлював місцеположення того чи іншого об’єкта по пам’яті, — каже Мартін Богарт. — На відміну від попередників, нам вдалося зробити точну реконструкцію».
Урешті автори дійшли висновку, що більшість міфів, які оточують ставку — про семиповерхові підземні споруди та довжелезні ходи, таємничі скарби та зброєсховища, прямий броньований телефонний кабель до Берліна, візит на ставку Єви Браун, — не мають нічого спільного з історичною дійсністю. Одне з найпоширеніших припущень, на яке опираються всі інші фантастичні теорії, про підземний бункер ставки.
«Сумніви про наявність тут якихось підземних споруд були ще до початку досліджень, — каже Андрій Швачко. — Адже німецькі фортифікатори після Першої світової війни будували виключно надземні бункери-бомбосховища. Навіть головну ставку Гітлера «Вольфшанце» побудовано саме так. Але остаточно ясність у це питання внесли знайдені Мартіном бухгалтерські документи, де німці з педантичністю задокументували кількість витрачених на будівництво матеріалів. Співставивши ці звіти із залишками фундаментів і площею надземних об’єктів cтавки, ми отримали фактично повний збіг цифр. Вони різнилися лише на 10 — 15 квадратних метрів. Зрозуміло, що цього недостатньо для будівництва таємничого підземного, а за легендами, — ще й семиповерхового, бункера...»
