Рятували сусіди й діти. А пожежник стояв?

Невелике, всього на 36 дворів, у яких мешкають аж 77 жителів, село Вербівка для сторонньої людини ніби загубилося в часі та просторі. Дивовижна розбудова його вулиць, які чомусь ховаються поміж величезними заростями кущів, а будинки переважно бідненькі — втім, це не заважає нам відшукати дім, у якому мешкає Юлія Максимівна Денисюк-Галашук з чоловіком Михайлом і чотирма дітками, найменшому з яких лише місяць. Просто їдемо абсолютно безлюдною в напружену пору осінніх робіт вулицею та бачимо непокритий хлів зі слідами недавньої пожежі.

Від часу біди, що спіткала це обійстя, вже минуло півтора місяця. Але хазяйські свині й досі загартовуються під відкритим небом, бо замість даху вони мають навіть не дошки, а шматки целофану, які прогнулися від налитої дощами води. Найближчим часом господарі мали вже накривати хлів новими листами шиферу. Ось він лежить на подвір’ї, стоять копички сіна, яке односельці щедро пожертвували погорілій родині.

4 серпня на цьому обійсті сталася несподівана пожежа: запалало сіно у стодолі. Удома були всі. Юлія Михайлівна каже, що сіно підпалила чотирирічна донька Михайлина. Дівчинка явно з непростим характером...

— Такий характер, що не знаю, чого від неї чекати далі. Мала два роки, коли діти не давали їй гратися м’ячем. То вона вибрала момент, узяла ніж і порізала великого шкіряного м’яча так, що годі було склеїти. А це мали відкриті двері на горищі стодоли, бо хотіли зайвий раз просушити сіно. Двоє моїх хлопців — восьмирічний Юра, шестирічний Ян і дівчинка, яка приїхала до сусідів із Любомля, гралися на тому сіні. Малу Михайлинку в компанію не брали. То вона добула сірники й... підпалила сіно. Юрій аж через кілька днів розказав, як усе було. Бо спочатку діти не признавалися, що були на сіні. І коли я уявила, що вони могли не скочити донизу, а забратися далі на сіно...

Михайлинку, проте, ніхто не сварив. Вона й сама так налякалася вигляду пожежі, та ще старший брат запевнив, що «мама уб’є», коли дізнається, що підпал — її рук справа. І перелякана дитина втекла так далеко в поля, за якими простягаються ліси, що її насилу відшукали.

Родині ще пощастило, що була саме обідня пора, як селяни прийшли з полів додому, коли корови повернулися з пасовищ. Тому безлюдне на перший погляд село взяло напрочуд активну участь у гасінні пожежі... Сама ж шокована Юлія найперше зателефонувала не на пожежну в Забужжя, а сестрі, в сусідні Локутки. І вже сестра викликала пожежників, запрягла власного коня й зібрала людей ще й на машину, яку дав сусід.

— Вони всі приїхали вже до нас, а пожежної все не було, — пригадує жінка. — А коли машина приїхала, то зі шланга пшикнули кілька раз на вогонь і... заглухли. Спочатку сказали дати бензину, й ми дали, але вона так і не завелася. Тоді пожежники почали вимагати... знайти для них акумулятор. А що машина стала, затуливши вихід з подвір’я до ями з водою (у селі їх багато. — Авт.), то люди мусили вибрати всю воду з бочки пожежної машини. Відра тягали і старі, й навіть діти. А пожежник — стояв! І коли я почала плакати, з ним сваритися, то він сказав: «Я його не палив. Хто палив — хай гасить».

Пожежна машина, як підтверджує і забузький сільський голова Сергій Степанович Хомік, стала дубом через поганий акумулятор. Юлія Михайлівна каже, що подібна ситуація в їхньому селі була й раніше, коли горів хлів у сусідки, і теж, до речі, через дитячі пустощі з вогнем. Тоді господар-погорілець трактором совав пожежну машину, куди треба. Цього разу в селі знову відшукався чоловік з трактором, який допомагав на полі батькові. Він також посовав пожежну машину по дорозі, то вона таки поїхала до Забужжя, аби знову набрати води. Нині родина Юлії Михайлівни втратила аж три тонни добірного сіна.

Найприкрішим було те, що вся Вербівка — хата в хату — на заклик сільського голови здавала гроші на цю пожежну. За зібрані кошти, стверджує Сергій Хомік, споруджено утеплене приміщення для чергової машини і служби, що її обслуговує. Здавала й Юлина сім’я. А тепер вона показує відео, яке своїм мобільним зняла котрась із місцевих мешканок, коли побачила, як «активно» гасять пожежу...

— Пожежі у Вербівці сталися з вини дітей. Остання — також, — каже сільський голова. — А про стан нашої місцевої пожежної служби знає і районна влада. Дуже погано! Пожежну машину разом із двома спеціалістами на баланс сільради передали з колгоспу «Забужжя», коли він почав розпадатися. А місцевий бюджет не надто щедрий. Тому відправляли пожежників по черзі у відпустку за власний рахунок, врешті одного розрахували. І чергує тепер один, але на пожежу сам він виїхати не може. Один має бути за кермом. Тому коли надійшов сигнал, то черговий пожежник викликав колишнього напарника, той погодився поїхати. Але якщо технічний стан автомобіля задовільний, то акумулятор справді старий, і треба шукати кошти на новий.

Вербівка, Локутки, Новоугрузьке та й саме Забужжя справляють враження краю світу. Коли наш старенький редакційний жигулик подолав порослу травою бруківку, яку місцеві називають «трясогузкою», і ми виїхали на асфальт, то здалося, що пересіли на найновішу іномарку. Проте й тут люди живуть, дають собі раду, хоч великі надії на позбавлення статусу депресивних населених пунктів, які покладали на ймовірний митний перехід у Грабовому, поки що не справдилися. Сільському голові справедливо болить поганий стан місцевих доріг. Страждають і діти, які через калюжі добираються на навчання. А з підприємств була лише пекарня, закрита нині до кращих часів, та ще діючі пункти відгодівлі свиней.

Кошти, що капають у бюджет, Сергій Степанович хотів би з великим задоволенням направити на ремонт доріг, благоустрій, а доводиться утримувати пожежну службу. Адже до райцентру, де вона є, аж 45 кілометрів. Доки хлопці приїдуть, то залишиться їм лише скласти протокол. І дарма, що пожежі, як каже він, трапляються в їхньому регіоні хіба раз на рік. Для людини це справжня біда.

У Вербівці мені доводилося бувати кілька років тому. Селяни зверталися зі скаргою, що в приміщенні клубу розмістили лавку. А при ньому з’явився бар, який не давав спати й жити ні старим, ні малим. Люди хотіли мати і крамницю, тільки без бару, і клуб, аби місцева молодь не блудила по навколишніх селах. У цій крамниці працювала до чергової декретної відпустки Юлія Денисюк-Галашук. Нині на її місце не знайти продавця, крамниця кілька місяців стоїть закрита, а орендатора ніби мають міняти. Паркан навколо приміщення повалений і понищений, сам клуб-магазин стоїть обдертий. Ось і про це мав би, вважають у Вербівці, подбати сільський голова.

Юлію ж Михайлівну образило ще й те, що надто вже мало коштів зібрала місцева влада для них як погорільців. У невеликій Вербівці сусідка Женя, яка є депутатом сільської ради, зібрала аж 540 гривень. А в сільській раді, до якої належать чотири села, Юлиному чоловікові видали ще 240 гривень. Жінка думає, що від її біди просто відмахнулися, не донесли її до людей.

— Ось привезли нам 70 листків шиферу, і кожен — по 50 гривень. Чим маємо платити, просто не знаємо. Декретних з вини орендатора магазину ще не отримала, кажуть з нею судитися.

Пожежа, без сумніву, не додала їй здоров’я. Адже була на останньому місяці вагітності. У Юлії почалася така кровотеча, що її ледве довезли до районної лікарні в місті Любомлі, де й прооперували. Проте медики, на відміну від пожежників, спрацювали оперативно.