Безконтрольна влада розбещує людей
Войнич Етель Ліліан, англійська письменниця

Село, що страждає без... філармонії

На Черкащині чотири роки поспіль відбувається унікальний фестиваль. Молоді музиканти, які його започаткували, навіть не підозрювали, що продовжили традицію, засновану 100 років тому композитором Порфирієм Демуцьким
31 липня, 2013 - 10:12
ОСКІЛЬКИ В ОРГАНІЗАТОРІВ НЕМАЄ РОЯЛЯ, ПОКИ ЩО ДОВОДИТЬСЯ ВИКОРИСТОВУВАТИ ДОМАШНІЙ ІНСТРУМЕНТ ПАВЛА, ЯКИЙ ТРАНСПОРТУЮТЬ ЗА ДОПОМОГОЮ ЗВИЧАЙНІСІНЬКОГО ПРИЧЕПУ, ПІСЛЯ ЧОГО ПІАНІНО ПОТРІБНО ДОВГО НАСТРОЮВАТИ
СПІВАЄ ВИКОНАВИЦЯ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ АНАСТАСІЯ ДРУЗЮК
З КОЖНИМ РОКОМ СТАВЛЕННЯ ЖИТЕЛІВ ДЗЕНЗЕЛІВКИ ДО ВЕЧОРІВ КЛАСИЧНОЇ МУЗИКИ ЗМІНЮЄТЬСЯ. ЗА СЛОВАМИ ПАВЛА ЛИСОГО, ПЕРЕДУСІМ ЦЕ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ У ЗБІЛЬШЕННІ КІЛЬКОСТІ ГЛЯДАЧІВ

Учителька математики Наталя Зайчук того вечора пасла корів. Але їй страшенно хотілося побувати на концерті класичної музики. Добре, що там була її доня. Жінка зателефонувала їй і попросила не вимикати телефон під час концерту. Тим паче, що відповідно до тарифного плану в неї було щонайменше 50 безкоштовних хвилин. «Минуло 20 хвилин, а потім музика зникла. Я знову зателефонувала. Донька здивувалася, що я досі слухаю, і залишила телефон увімкнутим. Корови були чемними, тож майже годину, поки ми їх гнали, у моїх вухах лунала класична музика. Це було чудово», — розповіла Наталя Зайчук.

Минулими вихідними в селі Дзензелівка Маньківського району Черкаської області відбулися вечори класичної музики. Ця неабияка подія вже встигла стати традиційною, адже відбувається вчетверте. А започаткував її студент Національної музичної академії України імені Петра Чайковського Павло Лисий. Каже, що хотів поділитися із односельцями музикою, яка хвилювала людські серця кількасот років тому.

«У моєї мами почали питати, де я навчаюся. А коли вона відповідала, що у консерваторії, то чула: «Ага, значить буде технологом на консервному заводі!» Хотілося трішки показати, чим я займаюся. Було б добре, якби фестиваль і надалі проводили в якісь певні дні літа, а протягом року щоб сюди приїздили люди, яким цікаво пограти для такої непрофесійної публіки, котра часом набагато тепліше сприймає ті твори, що ми виконуємо. Бо ці люди сприймають музику не інтелектом, як професійні музики, а внутрішнім єством. Часто можна побачити сльози на очах, значить їх щось зачіпає», — розповів Павло Лисий.

Грають та співають для жителів Дзензелівки друзі Павла, лауреати всеукраїнських та міжнародних конкурсів скрипаль Орест Смовж, флейтист Ігор Єрмак, бандурист Денис Сагіров, Альона Декуша (фортепіано), Дмитро Пашинський (кларнет), Анастасія Друзюк (народний вокал), Марина Фрідман (фортепіано, труба)... Живуть усі музиканти на обійсті родини Лисих. Мама Павла щодо цього жартує, що на кілька днів перетворюється на багатодітну, адже їй доводиться давати раду щонайменше п’ятнадцятьом митцям-«дітлахам».

БЕЗ РОЯЛЯ

На жаль, в організаторів вечорів класичної музики немає рояля. Поки що доводиться використовувати домашній інструмент Павла, який транспортують до краєзнавчого музею з допомогою звичайнісінького причепу, після чого піаніно потрібно довго налаштовувати.

«Потрібен постійний інструмент, і тільки тоді можна буде щось робити більш регулярно, а також запрошувати артистів найвищого рівня. Навіть мій завідувач кафедри — народний артист України, композитор Михайло Степаненко — каже: «Треба їхати в Дзензелівку, тому що це цікаво... А рояль у вас є?» І коли я відповідаю, що немає, то цікавість зникає», — з жалем пригадує Павло. До речі, обласна та районна влада цілковито ігнорує проведення вечорів класичної музики в Дзензелівці. Щоправда, цього літа на перший концерт завітала завідувачка районного відділу культури. Зробила музикантам чимало компліментів і сказала, щоб хоч завтра приїздили і забрали рояль із міської музичної школи.

«Я зранку тата підняв, і ми поїхали з Дмитром Пашинським, який інструмент налаштовує. Приїхали, а завідувачка відділу культури слухавки не бере. І на робочому місці її немає. Натомість прийшов директор музичної школи і сказав, що спочатку все потрібно владнати документально. Кілька днів після того телефонував тій завідувачці, але вона не бере слухавку. До речі, коли закінчився концерт, вона дуже точно сказала, що «районна влада завжди подумки з вами», — стинає плечима організатор вечорів.

Із кожним роком ставлення дзензелян до вечорів класичної музики змінюється. За словами Павла Лисого, перш за все це виявляється у збільшенні кількості глядачів.

«НІХТО НЕ ВИХОДИТЬ ПОСЕРЕД КОНЦЕРТУ»

«Дехто, звичайно, сприймає так: «От ви грали угорські танці Брамса, то треба було стільці зсунути, і ми б танцювали». Я не зовсім готовий до такого повороту, бо йдеться про музику зі скарбниці світової класики. Деякі люди говорять: «Ого, як швидко пальцями перебирають. Треба буде ще раз прийти і на це подивитися». Але все таки більшість слухачів цінують професійне виконання класики, коли передається дух епохи. Часто, коли слухаєш якісь академконцерти у звичайній музичній школі, то відчуваєш бар’єри між композитором і виконавцем, а також між виконавцем і слухачем. Через ці два бар’єри всі думають, що Бах — нудний, Рахманінов — нецікавий, а композиторів ХХ століття взагалі нецікаво ні слухати, ні грати. В Дзензелівці такого немає, бо музика сприймається душею, — розповів організатор дійства.

Тим часом вокалістка Анастасія Друзюк теж стверджує, що за останні роки мешканці села почали інакше сприймати концерти.

«Якщо минулому року в нас були проблеми з аплодисментами між частинами, з тим, що люди могли посеред твору встати й піти, то зараз цього немає. Нас дійсно слухають і поважають настільки, що ніхто, навіть діти, не виходять посеред концерту», — зазначила Анастасія Друзюк.

Вечори класичної музики проходять у невеликому залі сільського краєзнавчого музею. Директор музею Юрій Дудник переконаний, що це невипадково. Він напівжартома називає Дзензелівку «центром світової цивілізації». Пояснює це з-поміж іншого ще й тим, що в селі на початку ХХ століття було створено потужне ощадно-позичкове товариство, а потім — Київський союз дрібного кредиту. Тобто, банк, що обслуговував ощадно-позичкові товариства в межах Київської губернії. Таким чином, з 1907 по 1911 рік головний банк Київської губернії знаходився у Дзензелівці.

«1912 року кооперативне товариство збудувало три приміщення, які у нас називали «вища школа». Такий собі шкільний комплекс. У залі, в якому зараз проходять концерти, в той час відбувалися репетиції шкільного хору. А керував цим хором відомий диригент, фольклорист та композитор Порфирій Демуцький, який створив славнозвісний Охматівський народний хор. На запрошення Дзензелівської вищої школи кооперації Демуцький давав уроки музики в нашому селі. Селяни на підводі його сюди привозили. Тому коли до мене звернувся Павло Лисий, я запропонував для концертів саме цей зал. Щойно ми туди зайшли, музиканти виявили, що там якась унікальна акустика, і дуже гарно звучать інструменти. Звісно, йдеться про класичну музику, а вона не може всім подобатися. Проте на кожен концерт зараз приходить понад сто людей. Ті, хто не встигає зайняти місця в залі, слухають виступи музикантів, стоячи в коридорі», — розповів Юрій Дудник.

Формат вечорів щороку змінюється. Так, останні два роки вже постійним учасником фестивалю став лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк, з яким організатори познайомилися в соціальних мережах. Його концерти відбуваються біля приміщення краєзнавчого музею під старезними липами.

«Я дуже радий, що прибув сюди в перший же день фестивалю, бо тут можна дійсно відпочити і відчути ту Україну, якої в Києві, Харкові чи Львові значно менше. Для мене Черкащина — це рідний край, бо із сусіднього, Тальнівського району був родом мій дід. Саме тут якось навіть не постає питання, що є національною ідеєю, тут квітне українська культура, і тут ти відчуваєш, що ти дійсно в Україні. Гадаю, що ці вечори будуть неодноразово об’єднувати селянську, а також столичну еліту, і разом ми здобудемо ту Україну, про яку мріємо», — зазначив співак.

Зізнаюся, що дуже цікаво спостерігати за глядачами під час концерту. Хтось уважно слухає і крадькома втирає сльозу зі щоки, хтось час від часу смикає за рукав свого сусіда, коли той коментує якусь композицію надто голосним шепотом — мовляв, тихше, не заважай. Але так чи інакше, коли музика перестає лунати, усі глядачі довго плескають в долоні і викликають музикантів на біс. Зал, у якому відбуваються концерти, уже не вміщує всіх охочих, тому під час завершення фестивалю Павло Лисий навіть пожартував, що потрібно будувати в селі філармонію: «Хотів би, щоб тут музика звучала завжди. Не знаю, де буду далі, але хочу приїздити сюди і грати для односельців. Насправді, я не впевнений, чи це їм приносить стільки задоволення, як мені. Але мені дуже приємно тут грати для своїх людей», — підсумував музикант.

Фото Любові Ільмінської (надано організаторами Вечорів класичної музики)

Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси — Дзензелівка — Черкаси
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...