Щит життя, зведений у Києві

Нещодавно в Японії Миколі Троньку, директорові Інституту ендокринології і обміну речовин НАМН України було урочисто вручено міжнародну меморіальну медаль миру імені доктора Нагаї, який постраждав від атомного апокаліпсису сорок п’ятого року в Хіросімі й Нагасакі, а також пам’ятну скульптурну фігуру на честь винагороди. Серед шести претендентів на неї рішенням незалежної експертної комісії переможцем було визнано київського науковця. Це перший український дослідник, удостоєний однієї з найвищих премій Японії в галузі радіаційної медицини за значний внесок у вивчення впливу Чорнобильської аварії на щитоподібну залозу.

Той, що робить швидко, дає вдвічі — такий стиль діяльності Миколи Дмитровича ТРОНЬКА, члена-кореспондента НАН, академіка НАМН України, лауреата Державної премії України в галузі науки й техніки і академічних премій імені О.О. Богомольця і В.П. Комісаренка. Вийшло так, що як один з провідних співробітників цього інституту з багатолітнім досвідом роботи в ньому, він очолив установу в березні 1986 року, буквально напередодні вибуху реактора на ЧАЕС. Його кандидатуру як свого близького учня на відповідальну посаду висунув засновник і перший керівник столичного ендокринологічного форпосту академік Василь Павлович Комісаренко, на честь якого було названо інститут. І він не помилився. Ще близько семи років вони працювали пліч-о-пліч, проте організація віддзеркалення радіоактивних ударів по щитоподібній залозі в тисяч людей випала на долю М.Тронька.

— Щитоподібна залоза, при масі 40—50 г, ендокринний орган колосального біологічного значення, — говорить Микола Дмитрович, — це йодна лабораторія організму: два гормони, які містять цей елемент і координують низку фізіологічних і біохімічних каскадів в організмі, виробляються в її тканині. Але це й поглинач йоду. І його радіоактивних різновидів, що представляють онкологічну небезпеку, а викид їх з реактора, разом з іншими радіонуклідами, був величезний, вони наче кинулися на критичний острівець регуляції життєдіяльності. Причому з потужним потенціалом такої загрози для дітей і підлітків. У них щитоподібна залоза надзвичайно активна й чутлива до радіоактивного йоду.

— Зовні, на відстані від того, що сталося в Прип’яті, все виглядало спокійно, буяла весна, але ви, Миколо Дмитровичу, чітко уявляли: ризики стрімко зросли. Що ж було зроблено?

— Почати хотілося б із того, що інститут, через своє призначення, і раніше стикався з випадками раку щитоподібної залози, кількість яких поступово зростала, — замислюється мій співбесідник. — Проте в новій ситуації не виключалося стрімке наростання таких атак. Треба сказати, що авторитет інституту був високий, і тому він одразу ж був виділений як головний по постчорнобильських проблемах уражень щитоподібної залози для України, Білорусії і постраждалих територій Російської Федерації. Посилилися й міжнародні контакти. Проте була потрібна випереджаюча тактика. Сформовані в інституті виїзні бригади охопили дослідженнями, з прицілом на дітей, екстремальні райони Київської, Чернігівської, Житомирської, Рівненської та Черкаської областей. Більше п’ятисот малят було обстежено в клініці інституту, він тоді нібито знайшов дитячий профіль. Але, вдивляючись в майбутнє, ми усвідомлювали, що потрібні порівняльні дані з поведінки щитоподібної залози — до і після Чорнобиля. Так з’явився сформований інститутом до 1992 року унікальний реєстр дітей і підлітків із онкологічним ураженням щитоподібної залози. Сьогодні він містить 4065 осіб. Головне, в медичному плані, полягало в тому, що до цього часу випадки радіоіндукованого раку щитоподібної залози саме у цих контингентів стали виразно частішати. Їх рівень, порівняно з попередніми, дочорнорнобильськими, показниками, виріс більш ніж у три-п’ять разів. Це означає, що потрібна була й ешелонована контратака: діагностичний план, хірургічні втручання й післяопераційне лікування. При цьому основний масив в діагностичних констатаціях і лікувальних зусиллях — понад 70 відсотків — становили діти, яким до моменту аварії було менше чотирьох років, тут був немовби апогей досліджень. Словом, все виглядало як на війні. А тим часом, перша хвиля радіації, по суті, й рикошетувала серед осіб, які були на момент аварії дітьми й підлітками, з найбільш високим ризиком захворіти раком щитоподібної залози.

— Але перейдемо до вирішальних медичних кроків, в коло яких, зрозуміло, потрапили й ці мимовільні жертви Чорнобиля.

— Було зрозуміло, що має бути кардинально видозмінена й розширена ультразвукова діагностика уражень щитоподібної залози. До інституту почали надходити зразки нової, досконалішої апаратури, що сприяло відповідному зростанню рівня фахівців у даній сфері. Проте скринінг, цілеспрямований відсів, був неможливий і без іншого принципового повороту: цитологічного уточнення властивостей пухлини та її тенденцій в плані злоякісності. І ось відділи, де були зосереджені ці діагностичні напрями, в короткі терміни опанували тонкоголчату біопсію тканини залози з висококваліфікованим дослідженням біологічного матеріалу, оскільки висновками зумовлювалася подальша тактика ведення хворих. Інститут, якщо хочете, і тут став передовою лінією.

— Миколо Дмитровичу, повний цикл радикальної допомоги таким пацієнтам передбачає, в обов’язковому порядку, хірургічну операцію і подальший курс радіойоду. Як побудовані ці етапи?

— Хотів би зробити акцент, що, напевне, наш інститут — єдина в Україні установа, де існує замкнений лікувально-діагностичний цикл від доопераційної діагностики раку щитоподібної залози до радіотерапії. У хірургічних клініках на площі Шевченка, де розташований інститут, було прооперовано 1544 пацієнти з такими пухлинними діагнозами. Ефективність, з п’ятирічною виживаністю і практичним одужанням, перевищує 98 відсотків. Зрозуміло, в конкретиці кожної долі все вельми складно. Наукові прерогативи, які було підтримано й у світі, — максимально повне видалення щитовидної залози, що запобігає метастазуванню. Проте необхідно не зачіпити паращитоподібні залози. Звичайно ж, ідеться про складні віртуозні операції в насиченій судинами й нервами зоні. Мистецтво хірургів плюс розроблені нові оперативні підходи дозволили в декілька разів знизити такі ускладнення, як парез гортані й гіпотиреоз. Це дозволяє зберегти, на тлі відпрацьованого подальшого курсу терапії радіойодом, належну якість життя пацієнтів.

— Інноваційні ініціативи інституту викликають великий інтерес у науковому світі. Показово, що ви двічі, 2006 і 2007 року, виступали з доповідями з проблеми щитоподібної залози після Чорнобиля на міжнародних конференціях у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку. Далеко не всі науковці й установи удостоюються таких запрошень.

— Дійсно, наші наукові дані вельми затребувані. Ми цілеспрямовано й активно співпрацюємо з провідними науковими установами США, Японії, Великої Британії, Німеччині, з міжнародними організаціями ВООЗ та ЮНІСЕФ. В цілому, інтенсивність захворювань, про які йшла мова, з віком поступово знижується. Отже, ми не запізнилися. Але поліпшення критеріїв ранньої діагностики з використанням маркерів на молекулярному рівні залишається актуальним. Спільні роботи з низкою найбільших інститутів тривають. Над цими аспектами захоплено працюю і я, адже тут, в комплексі з іншими обов’язками і розробками, моє безпосереднє поле діяльності як ендокринолога.

— Миколо Дмитровичу, в цій героїчній симфонії є, здається, й абсолютно вражаючі досягнення: 158 молодих жінок з нещодавно маленьких Мавок Полісся, яких зачепив онкологічний фатум щитоподібної залози, всупереч усьому, стали мамами, мають по одній-дві дитини. Їм, вирвавши цілеспрямованою діагностикою і лікуванням з грізної біди, інститут, по суті, подарував щастя...

— Що ж, це явне, і я б сказав навіть, надихаючий доказ, що все зроблене не було марне. Але, водночас, інтенсивна робота триває: в інституті протягом року здійснюється близько  10 тисяч ультразвукових досліджень щитоподібної залози, двох тисяч пункцій біопсій, виконується більше ніж тисяча операцій на ендокринних залозах. На високому методичному рівні поставлена діагностика патології щитоподібної залози і найперше —  раку щитоподібної залози.

Я виходжу з будівлі інституту і знову вдивляюся в добре обличчя, увічнене на меморіальній дошці, Василя Павловича Комісаренко, яким було закладено цей фронт. У скрутну хвилину порятунку від радіаційних стріл ця наукова школа була на висоті. Щоб захистити людей, і перш за все дітей та юнацтво України, коли їхній маленький ендокринний акредитив раптом перетворився на разючий меч, Миколою Дмитровичем Троньком, разом з очолюваним ним колективом інституту, було створено науковий щит життя, що не має аналогів.