Софія РОТАРУ: «Те, що робив Івасюк, — вічне!»

— Софіє Михайлівно, яким для вас був 2003 рік? Що чекаєте від нового року?

— Він був насичений безліччю подій — і радісних, і сумних. Все ще дуже сильна біль втрати найближчої мені людини — мого чоловіка, мого друга, мого Коханого — Анатолія Євдокименка. І на жаль, початок року я зустріла саме з цим почуттям. Було дуже важко. Але, завдяки Богу, моїй сім’ї, моїм близьким, моїм друзям і моїм глядачам — зараз я в нормальній творчій і фізичній формі. Адже сцена і сім’я — найголовніше в моєму житті. Тому зараз, після тривалої творчої паузи, я — знову на сцені. У мене багато ідей і творчих планів, попереду — нові пісні, концерти і зйомки. І, звичайно ж, сподіваюся, що наступаючий Новий рік буде насичений приємними подіями і новими перспективами — я маю намір підкорити ще немало нових вершин.

— Ви брали участь у зйомках двох святкових телепроектів — «Фігаро» і «Снігова королева». Чи все задумане вдалося втілити в картинах?

— Влітку мені подзвонив генеральний продюсер телеканалу «Інтер» Влад Ряшин і запросив взяти участь у двох новорічних проектах — «Фігаро» (в ролі Марселіни) і «Сніговій королеві». Я відразу ж погодилася, навіть ще не читаючи сценарій, оскільки вважаю, що новорічні мюзикли — спільні проекти «Інтера» і ведучих російських каналів — на сьогодні найкращі новорічні телепередачі на території всього СНД!

Я дуже задоволена зйомками і «Фігаро», і «Снігової королеви». Я дуже ціную професіоналів — немає більшого задоволення для артиста, ніж працювати з ними. У Ялті із задоволенням працювала з командою Семена Горова, Льоши Степанова, Анжели Лисиці та Анжели Посохової. У Києві на зйомках «Сніжної королеви» командував парадом Максим Паперник. У мене вже був досвід зйомок із ним — нещодавно ми знімали «Одну калину». Максим — професіонал, я йому довіряю, він відчуває і розуміє мене. І взагалі на знімальних майданчиках цих проектів була прекрасна атмосфера. Всі артисти дуже старалися, допомагали один одному, на знімальному майданчику працювалося дуже легко, весело і приємно.

— Нині на естраді стало модно співати дуетами. У вас також є досвід — з «Іванушками». Чи будуть записані ваші дуети з Басковим і Пугачовою?

— У мене вже досить багатий досвід виконання пісні дуетом: «Отчий дом» із Карелом Готтом, легендарна «Лаванда» з Яком Йолою, «Засентябрило» з Миколою Расторгуєвим, «Смуглянка» з Міхаелєм Ханзеном… Деякі з цих пісень я досі із задоволенням виконую на своїх концертах і, треба признатися, їх дуже люблять глядачі. До того ж, у мене залишилися дуже приємні спогади від спілкування і роботи з цими виконавцями. Справжні професіонали і просто прекрасні, інтелігентні люди.

Мені постійно пропонують пісні для запису дуету, причому з дуже відомими виконавцями. Але я дуже серйозно та обережно ставлюся до подібних проектів. Передусім, мені потрібно відчувати свого партнера і, звичайно, запропонована пісня повинна бути «моєю» — за почуттями, за стилем… Ми повинні повністю «співпадати» — тільки тоді вийде гідний результат.

Зараз ми записали дует із Миколою Басковим під назвою «Цветет малина». Прем’єра пісні відбудеться в «Новорічному вогнику» телеканалу РТР. Я залишилася дуже задоволена цією спільною роботою.

— Як ви вважаєте, враховуючи високий рівень конкуренції, дружба між естрадними артистами можлива?

— Звичайно ж, я підтримую гарні дружні стосунки з колегами — Володею Матецьким, Лаймою Вайкуле, Ірочкою Понаровською, Льовою Лещенком, Ларисою Доліною, Людмилою Зикіною та багатьма іншими. Коли хтось із артистів приїздить до Ялти — просто телефонує: «Я тут» — і приходить у гості. Цього року бачилися з Філею — він приїхав у Крим на гастролі, подзвонив, привітав із днем народження. Практично цілий день був у нас у гостях і ми чудово провели час разом: обговорювали майбутні спільні зйомки в новорічних мюзиклах, ділилися творчими планами і просто спілкувалися. Було дуже здорово!

— Чому лише ви і небагато українських артистів (Андрій Данилко, групи «ВВ», «Океан Ельзи» і «Віа Гра») створюють конкурентоспроможну продукцію в Росії, збираючи повні зали на концертах?

— Я досить оптимістично бачу перспективи розвитку української естради. Треба віддати належне нашому корінню — український народ дуже талановитий, музичний, у нас — найбагатший творчий потенціал. Тому на естраді постійно з’являється талановита молодь і мене дуже радує цей факт. Звичайно, час проводить «природний відбір» і в результаті залишаються найцікавіші та працелюбні. Немає смислу конкретизувати їх, хочеться просто побажати їм успіхів, не зупинятися на досягнутому, працювати і досягати наміченої мети.

— 22 травня наступного року — «чорна дата»: 25 років із дня смерті Володимира Івасюка. Яким він вам запам’ятався? Існує кілька версій трагічної смерті Івасюка. Ваша думка з цього питання?

— Я досі дуже чітко пам’ятаю нашу першу зустріч із Володею на зйомках фільму «Червона рута». Ми були молоді, щасливі — Володя Івасюк, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Анатолій Євдокименко — всі сповнені райдужних надій. І до Володі я з першої зустрічі пройнялася величезною симпатією. Мені здається, що він і не міг викликати інших почуттів. У нього було дивовижно світле, добре і дуже симпатичне обличчя. Хоч, незважаючи на м’яку зовнішність, Володя мав дуже твердий характер — він чітко знав, відчував і бачив свою мету в житті, завжди точно чув, як мають звучати його пісні. Володя в музиці — для мене був і залишається найголовнішим Вчителем у моєму житті. З ним, звичайно, було дуже цікаво.

Ніхто напевне так і не знає, що з ним трапилося. Володя просто пропав безвісти, і це — на гребені своєї популярності! Бачили, як він вийшов із Львівської консерваторії. Сів у якусь машину і поїхав. Його знайшли через півтора місяця повішеним у лісі. Експертиза стверджувала, що він наклав на себе руки, але я досі в це не вірю. У той період ми дуже тісно спілкувалися з Володею, товаришували, у нього було багато нових ідей, великі творчі плани, ми працювали над новим альбомом.

Адже майже все, що він писав, було написане для мене. У Москві вийшов альбом його пісень у моєму виконанні. Він так і називався «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару». Після виходу альбому Володя був на сьомому небі від щастя: його пісні — дуже молодого і ще маловідомого українського композитора — записали в Москві! Тоді це була ціла подія, за якою відразу слідували повага і загальне визнання. Але, на жаль, цей диск так і залишився єдиним альбомом пісень Володимира Івасюка.

Зараз я по-новому заспівала пісні Володимира Івасюка — вони увійшли до мого нового українського альбому «Єдиному…», що присвячений моєму чоловіковi — Анатолію Євдокименку. Я не можу не співати ці пісні, і вони ніколи не підуть із мого репертуару. Я хочу, щоб ці пісні знало і любило кожне наступне покоління українців. Те, що робив Івасюк — вічне! І я з усією відповідальністю можу сказати, що другого такого композитора на Україні вже не буде.

У моєму серці збережеться вічна світла пам’ять про Володю і для мене найвищим визнанням є слова його батька — відомого українського письменника, викладача Чернівецького університету Михайла Григоровича Івасюка. На відкритті першого фестивалю «Червона рута» на чернівецькому стадіоні, в присутності багатьох тисяч земляків він сказав приблизно наступне: «Всі ми повинні низько поклонитися молдавській дівчинці Соні, яка дала крила пісням мого сина й рознесла їх по всьому світу!»

— Свій останній альбом «Єдиному» ви присвятили своєму чоловіку, другові й соратнику по естраді Анатолію Євдокименку. Ви були однією командою. Хто сьогодні допомагає вам у творчості та житті?

— Звичайно ж, коли Анатолій пішов із життя, це стало для мене величезною втратою — і в особистому, і в творчому житті. Він мене захищав від багатьох питань і проблем, вважав, що співачка повинна займатися тільки своєю прямою справою — «співати і добре виглядати». Я завжди могла порадитися з чоловіком про репертуар, вибір пісень, сценічних костюмів. Він був для мене всім: продюсером, режисером, порадником, критиком, охоронцем, директором. Він був прекрасним музикантом, художнім керівником ансамблю, постановником всіх моїх концертів. І я завжди підкреслювала, що мій чоловік — повноправний співавтор усіх моїх досягнень!

Зараз рішення поточних, повсякденних завдань я довіряю своєму офісу — арт-студії «Софія». Що стосується творчих питань, то зараз цим займаються мої діти — Руслан і Світлана. Незважаючи на своє величезне завантаження на роботі (зараз у Руслана своя справа — архітектурне бюро), Руслан завжди встигає знайти час для мене і моєї творчості. Руслан — мій музичний продюсер: працює з моєю творчою командою, відбирає музичний матеріал, контролює студійний процес, аранжування. У цьому він гідний наступник справи свого батька — Анатолія Євдокименка, адже раніше всіма цими питаннями також займався чоловік. Я дякую Богу і дуже пишаюся, що у мене такий прекрасний син.

— Коли вийде у світ ваш збірник «Листопад»? Чому заплановані на листопад сольні концерти у Києві ви перенесли на весну?

— Збірник моїх пісень під назвою «Листопад» вже надійшов у продаж. До нього увійшли ліричні пісні з попередніх альбомів. А що стосується перенесення моїх сольних концертів — воно цілком виправдане. Листопадові концерти були заплановані ще на початку року, але за цей період ми записали таку кількість нових, дуже гарних, просто приголомшуючих пісень, що мені захотілося подарувати рідному місту свою нову програму. Швидше за все, вона буде готова навесні, і я думаю, десь у квітні-травні відбудуться мої сольні концерти в ДК «Україна», на яких я представлю на суд киян свої нові пісні.

— Ви готуєте нову програму. Хто буде режисером-постановником, пісні яких авторів до неї увійдуть? Чи продовжите співпрацю з дизайнером Лілею Пустовіт?

— За роки нашого спільного особистого і творчого життя з Анатолієм Євдокименком я багато чому навчилася, і зараз сама займаюся режисурою своїх концертних програм. У моїй новій концертній програмі, крім вже відомих улюблених композицій, ви почуєте абсолютно нові пісні, написані для мене Олегом Макаревичем, Русланом Квінтою і Віталієм Куровським.

З Лілею Пустовіт ми вже кілька років плідно працюємо над створенням моїх сценічних костюмів. Мені подобається в ній те, що вона, перш ніж приступити до роботи, детально знайомиться з моєю програмою. Ми довго відбираємо тканини, детально обговорюється модель, підбираємо необхідні аксесуари. Цей довгий і копіткий процес необхідний для досягнення якісного результату, так як ми обидві перфекціоністки і в усьому прагнемо досягти бездоганності.

— Софіє Михайлівно, ви чудово виглядаєте. У всьому природа «винна» чи все-таки — це дієта, спорт та інше?

— Мене дуже часто запитують: «Що ти робиш, щоб так виглядати?» Не повірите, нічого не роблю! І ніяких особливих секретів у мене немає! Просто я, як і моя творчість, завжди молода душею. Звичайно ж, я не забуваю про традиційні методи підтримки фізичної форми — це, насамперед, спорт і правильний спосіб життя. Стараюся регулярно займатися на тренажерах, люблю плавання, сауну, масаж. Взагалі, зі спортом у мене із самого дитинства складалися дружні стосунки. Пам’ятаю, в школі активно брала участь у різних спортивних змаганнях. Особливо подобалася легка атлетика. Я вважаю, що для артиста дуже важливо навчитися вільно володіти своїм тілом, і саме спорт у цьому найкращий помічник. Про правильне харчування також не можна забувати. Особисто я вживаю багато фруктів і овочів, практично не використовую сіль, стараюся не їсти після шостої години вечора. Ось і всі секрети.

— Сцена вимагає віддавати багато сил. Де і в чому черпаєте енергію?

— Звичайно, життя сучасної людини, тим більше жінки та співачки, насичене різними стресами та проблемами. І я — не виняток. Але я не зациклююся на них і стараюся в такі моменти переключитися на приємні речі, відпочити, зайнятися домашніми справами. Із задоволенням готую. Дуже люблю природу, вона допомагає розслабитися, зняти напруження. І, звичайно, найкращі «ліки» від усіх стресів для мене — мої внуки — Толя і Сонечка. Вони підіймають мені настрій за секунду — такі кумедні! Коли я дивлюся на їхні сяючі личка — відчуваю, що втому як рукою знімає. Внуки — це величезне щастя!

Що ще хвилює мене, як нормальну людину? Щоб вона сама, її рідні та близькі жили довго, не хворіли та були щасливими. А як громадянина України — щоб у країні, де я живу, був мир, щоб менше було бідних, голодних, хворих. Щоб кожна здорова людина могла заробити собі та своїм близьким на гідне життя. І я — не виняток…