Бережіть собори душ своїх… Бо з усього найгіршого, що може бути в людині, душа заяча, душа раба!
Олесь Гончар, український письменник, літературний критик, громадський діяч

Спіткнулися об... воду

Проблема забезпечення Криму не може бути вирішена без України, значить, її розв’яжуть лише після деокупації
20 березня, 2020 - 11:38

Дивна ситуація. З одного боку, на «святкуванні» шестиріччя кримського «референдуму» спікер російського кримського «госсовєта» Владімір Константінов говорив про відновлення подачі води у Крим Північно-Кримським каналом: «Моя думка така: у ворогів нічого брати не можна. Тим більше — давати їм можливість брати участь у своєму життєзабезпеченні. Хто може бути впевнений у послідовності сучасного Києва, в його надійності, здатності домовлятися? Вирішувати проблеми у взаємодії з ним доти, поки не буде відновлено легітимну Українську державу, поки не настане одужання українського суспільства, — не просто необачно, це самогубний шлях». Побіжно наголосимо, що спікер робить тут дитячі помилки, оскільки, за міжнародним правом, не легітимною є не Україна, член ООН і шанована у світі держава, а його самопроголошена «Республіка Крим», і що приказку про те, що «договори не варті паперу, на якому вони написані», повторюють світові політики стосовно не України, а Росії, так само як і сентенція про те, що не можна бути впевненими «в послідовності, надійності, здатності домовлятися» стосується не Києва, а Москви. Суть не в цьому.

Суть у тому, що спікер, називаючи українців «ворогами», просто «робить красиву міну при поганій грі». Бо з іншого боку, більш поважні, ніж Владімір Константінов, політики, як, наприклад, постпред Криму при президенті Росії Георгій Мурадов, свого часу говорив: «Ми хотіли б просити (президента Росії Володимира Путіна. — Авт.) допомогти почати зондаж, може бути, переговорний процес з українською стороною, про те, щоб вони нашу воду пропускали до Криму. Це не вода річки Дніпро, яка належить Україні, це наша вода йде з території Росії»... Звісно, і Георгій Мурадов спекулює водою, бо робить вигляд, що не знає міжнародного права щодо забезпечення населення водними ресурсами, за яким вода Дніпра, оскільки він тече основною своєю течією територією України, є власністю українського народу. Але зауважимо, що керівництво Росії має намір просити води саме у тих, кого Константінов називає «ворогами».

Тим більше, що ці «вороги» самі говорять про це: останнім часом різні політики України. Так, 1 лютого про це заявляв голова бюджетного комітету Верховної Ради, нардеп від партії «Слуга народу» Юрій Арістов. Пізніше про це ж заявив голова фракції «Слуги народу» Давид Арахамія. І дивно, що саме ця тема стала першою, про яку заговорив уже новий голова уряду України Денис Шмигаль. Що й казати, хороші у Росії «вороги»...

ІСТОРІЯ ПРО ВОДУ

Проблема обводнення Криму має довгу і багату історію. Всім відомо, що кримські татари в гірській і передгірній зонах зовсім не страждали від дефіциту води, бо століття праці на землі навчили їх добувати і зберігати цілющу вологу. Більше того, як свідчать мемуари мандрівників та розвідки тогочасних учених, до анексії 1783 року Крим був значною мірою покритий густим і щільним лісом, який пізніше російські майстри вирубали на «ізби» і на кораблі. Свідчить про це і той факт, що у Великому каньйоні Криму, наприклад, і досі вчені знаходять тисячолітні дерева. Той кримський праліс добре зберігав воду, недаремно ж навіть Пушкін вже у ХІХ столітті писав про «судноплавний Салгір». Тому вважається, що Крим у давні часи був нормально обводненим, але він втратив воду через хижацьке господарювання російських пришельців. Фактично з кримського лісу під керівництвом Потьомкіна були побудовані всі перші кораблі Чорноморського флоту, про що добре написано в Романі «Фаворит» Валентина Пікуля.

Крим став страждати від спраги після втрати цього природного захисту. Від безводдя страждала насамперед степова зона Криму, а північний Крим і зовсім був покритий солончаками, бо солона морська вода фільтрувалася в ґрунт і виступала на поверхню. Тому перед російськими вченими вже тоді постала проблема нового, тепер уже штучного, обводнення Криму. Одним із найбільш ґрунтовних тогочасних досліджень була розвідка Володимира Мєндєлєєва, сина великого хіміка Дмитра Мєндєлєєва. Про нього мало знають, бо він захворів і рано помер. Але вже після його смерті його батько в 1899 році видав працю свого сина «Проект поднятия уровня Азовского моря плотиной Керченского пролива», яка стосувалася і проблеми води у Криму. Це був перший проєкт майбутнього Керченського мосту. Однак до розвідки вченого ніхто не прислухався. Значно пізніше було збудовано Волго-Донський канал, частина води Дону пішла у Волгу, а, значить, приток води в Азовське море зменшився, і його рівень замість того, щоб піднятися, навпаки, знизився. Солона чорноморська вода хлинула в Азовське море і від підвищення рівня солоності в ньому загинуло багато видів цінної риби, чим було знищено джерело цінних видів риби й ікри, яке давало до 45% їх видобутку в країні. Дослідивши ситуацію навколо Азовського моря, Володимир Мєндєлєєв зробив висновок, що його обводнення неможливе ні за рахунок вод Кубані, ні за рахунок вод Дону. Він наголосив, що фактично єдиним джерелом води для Криму є Дніпро, з якого, як він передбачав, має бути побудований канал до Криму. Саме цей проєкт і був реалізований у 1960-х роках з ініціативи Микити Хрущова, який власноручно пустив воду Дніпра на півострів.

ВАРІАНТИ І ЇХ МОЖЛИВОСТІ

Слід сказати, що сепаратисти всіх типів завжди розуміли, що якщо вони відокремлять Крим, то Україна припинить постачати воду, електроенергію, газ і продовольство. Наприклад, у 1990-х роках, коли команда Мєшкова-Сабурова розробляла такий проєкт, вони пропонували свої варіанти виходу, що до смішного були дитячими, та все ж розглядалися цілком серйозно. Наприклад, для забезпечення Криму електроенергією вони пропонували перетягнути до кримських берегів із Північних морів списані ядерні човни, яких там багато, запустити енергетичні установки та з’єднати їх з енергосистемою Криму. Чи вистачило б цього, мабуть, ніхто не рахував. Щодо води, то вони пропонували доставляти її у Крим із Кубані танкерами. За умови, що Крим отримував по Північно-Кримському каналу 2 мільярди кубометрів води в рік, що становило 85 — 90% потреб півострова, скільки б танкерів було потрібно і як з них поливати посіви у степу, ніхто не розраховував.

Російська влада тепер знову не дослухається до висновків Володимира Мєндєлєєва. Втративши воду Дніпра, кримські колаборанти почали перебирати можливі варіанти. До роботи були залучені вчені Російської та Кримської (є й така!) академій наук, різні винахідники і раціоналізатори. Було випробувано багато технологій. І відкинуто. Спроби опріснення води Чорного і Азовського морів виявилися надто обмеженими. Крім того, вони давали воду, небезпечну для вжитку. Інші «раціоналізатори» пропонували очищати каналізаційну воду. Але і її надто мало, крім того, спосіб небезпечний поширенням кишкової палички та різних хвороб.

Академія наук вирішила перевірити висновки Володимира Мєндєлєєва і дослідила способи перекидання вод із Кубані й Дону, але дійшла висновку, що син великого хіміка мав рацію.

Залишився єдиний, обмежено доступний окупантам спосіб — видобування підземних вод із допомогою артезіанських свердловин. Слід сказати, що саме таку воду в Криму раніше дуже цінували, адже вона дуже чиста, профільтрована через природні сита і є, по суті, мінеральною. Росіяни ж завели у Крим так звані трубопроводні війська, які зробили сотні свердловин, добувають найчистішу мінеральну воду, а потім подають її по брудних трубах і виливають у русло каналу, що йде на Феодосію й Судак, оскільки там із водою становище найтяжче. Люди отримують її не більше години-двох на добу. Страждає курортний сектор.

Однак відразу ж з’явилася шкода від цього методу. Рівень прісної ґрунтової води значно понизився, у криницях степової зони зникла вода, натомість піднялися солоні води, вода в криницях уже не придатна для вживання ні для людей, ні для тварин. Великі площі степу почали перетворюватися на солончаки, на яких ніщо не може рости. По суті, видобування підземних вод із глибини Криму — це екологічний злочин проти населення і природи півострова, бо він завдає невиправної шкоди, яку в майбутньому неможливо буде усунути.

ПРОТИ ПРОБЛЕМИ ВОДИ ВОНИ БЕЗСИЛІ...

Таким чином, проблема води — це одна з небагатьох, перед якою навіть Російська академія наук виявилася безсилою. Криму ніде взяти 2 мільярди кубометрів води щороку, крім русла Дніпра.

Справді, запасів поверхневої води, тобто за рахунок дощів та снігу, яка збирається у водосховищах, Криму вистачає для обмеженого користування. Тобто — для споживання населенням. Але цього не вистачає для російських військових частин, для промисловості, для зрошення посівів. Отже, тепер окупаційний уряд мав би, з огляду на дефіцит води, стримувати як будівництво житла, так і будівництво нових підприємств, дислокацію нових військових частин тощо. Але де там! Уряд Криму спланував та розвиває план переселення з Росії великої кількості жителів. На півострів перекидають усе нові авіаційні, ракетні, штурмові, спеціальні війська. Запущені заводи військово-промислового комплексу, які випускають кораблі, нові види зброї, компоненти для заводів у самій Росії. У зв’язку з переведенням у Крим нових військових, чиновників і спеціалістів населення півострова, за неповними підрахунками, виросло від 500 тисяч до 1 мільйона. Таким чином, лише для населення Криму тепер бракує вже не 2, а 3 мільярди кубометрів води, і взяти її ніде, крім Дніпра. Ще більше води потребує промисловість, розширюються посіви сільськогосподарських культур. Вони не зупиняються, отже, на щось сподіваються?

Тому цілі батальйони російських чиновників по-різному вмовляють українських «колег» — то продати дніпровську воду, то обміняти на звільнення Донбасу, то взагалі якимось чином видурити. І немає сумніву, що за найменшої нагоди Росія обдурить їх, наобіцяє золоті гори, а потім, отримавши воду, нічого не виконає, як це було не раз. Але дати воду росіянам, які окупували і утримують український Крим, зараз рівноцінно тому, якби українські чиновники під час війни проти України ще й підносили росіянам гранати і патрони. Є надія, що, може, не знайдуться легковірні, які зрадять Батьківщину і купляться на російські вмовляння. Єдиною умовою повернення в Крим дніпровської води може бути лише повернення в Україну самого Криму.

Микола СЕМЕНА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ