Справа про земляні яблука

В Європі до XVI століття картоплі не знали, харчувались переважно злаками, із овочів культивували моркву, капусту, цибулю, ріпу.

Європейці (а саме іспанські мореплавці) картоплю побачили вперше в індіанському поселенні Сорокота, на території Перу в 1536–1537 рр. Аборигени називали цей плід «папа».

Картоплю завезли із Перу та Чилі в 1565 р. в Іспанію, звідки почалось її розповсюдження в Італії, Бельгії, Німеччині, Франції, Англії, Греції, Ірландії.

Перуанські індіанці називали картоплю — папа, іспанці – трюфелі, італійці – тартуфоллі (земляні горіхи), німці – крафттойфель – диявольська сила, або ердбирне – земляний горіх, англійці – потетес, ірландці – крокер – ім’ям людини, яка вперше посадила картоплю, французи – помме де оро – земляне яблуко.

В 1619 р. картопля входила до списку страв англійського королівського столу.

Королівському аптекарю Антуану Пермантьє, який першим почав розводити картоплю у Франції, встановлені 2 пам’ятники: перший під Парижем, другий – в місті Мондідьє, батьківщині А. Пермантьє.

Після того, як А.Пермантьє з’явився з великим букетом картопляних квітів у королівському палаці, щоб умовити короля Людовіка ХV допомогти у розповсюдженні нової культури, після балу, на якому Людовік XV танцював із квітами картоплі в петлиці, квіти увійшли в моду і їх почали продавати замість фіалок на Монмартрі.

Англійський картопляр Том Кук побив усі світові рекорди з урожаю картоплі. Із 6 кущів він зібрав більше ніж 500 кг бульб, тобто 84 кг з куща. Цьому помогло рідке добриво, добуте із деяких морських водоростей, склад яких Кук ретельно приховує.

У 1765 році Д.Дідро і Д’Аламбер у своїй знаменитій «Великій енциклопедії», виданій в 1765 році писали, що «...картопля – це груба їжа, придатна лише для невибагливих шлунків».

Прусський король Фрідріх Вільгельм I у 1651 р. оголосив вирощування картоплі обов’язковим для усіх німців. Він навіть погрожував відрізувати ноги і вуха тим, хто відмовлявся розводити нову рослину.

У Росію мішок картоплі Петро I направив із Голландії графу Шереметєву приблизно у 1700 році. В 1736 р. картопля вже росла на аптекарському городі в Петербурзі. 1741 р. страви з неї подавали на придворних банкетах.

В 1730–70 рр. картопля поширилась в Харківській, Полтавській, Чернігівській, Поліській, Волинській та Київській губерніях. У Харківському історичному архіві виявлено матеріали «Дела о земляных яблоках, именуемых потейтес» (1770— 71 рр.).

Картопля в Росії приживалась важко. В 1842 р. виникли «картопляні бунти» в майже 20 губерніях, бо вважалось, що цей «німецький овоч», (чортове яблуко) німці завозять в Росію, щоб підірвати християнську віру.

У 1843 р. площа картоплі в Росії займала вже 300 тис. га.

В 1962 р. тракторист південно-сахалінського радгоспу «Ударний» Петро Молотков збирав картоплю на радгоспнім полі. Раптом картоплекопалка зупинилась. Коли Молотков пішов усувати неполадки, думаючи що під колесо попав камінь, то витягнув із землі величезний, як людська голова, бульбоплід, вага якого була 3 кг. 200 г.

Перші наукові розробки з картоплярства в Україні були започатковані професором сільськогосподарського факультету Київського політехнічного інституту М.К. Малюшицьким, який розпочав у 1914–16 рр. проведення дослідів з картоплею на Київській крайовій дослідній станції. М.К. Малюшицький зібрав першу в Україні колекцію рослин картоплі (близько 500 зразків). Він же став автором першого сорту картоплі української селекції, який був названий Пиріжок Малющицького.

В картоплі багато вітаміну С (в 100 г картоплі від 10 до 40 мг). Достатньо в день з’їсти 200–300 г цього овочу, щоб добова потреба організму в цьому вітаміні була забезпечена.

Досвідчені кулінари вважають, що з картоплі можна приготувати 999 страв.