СТIНИ

Щоранку до столиці прибуває потяг з Костянтинівки, що у Донецькій області. На пероні його чекають кілька десятків людей у синій формі Державної служби з надзвичайних ситуацій. Зустрічають вимушених переселенців з Дебальцевого, Авдіївки, Горлівки — з тих міст Донбасу, де сьогодні відбуваються обстріли і жити там тепер небезпечно. Поруч чергують працівники Червоного Хреста, які теж допомагають цим людям.

Потяг прибуває із запізненням. На платформу висипають військові, які приїхали на ротацію. Потім з’являються люди з великими строкатими клунками — переселенці. Багато літніх людей, є жінки з дітьми. Рятувальники проводять людей до зали очікування у будівлі Центрального вокзалу. Там переселенців реєструють, годують супом, комусь дають заспокійливе.

Кричить маленька дитина, якій міняють підгузки. Психологи грають з дітьми на спеціально зробленому майданчику. Бринькає дитяче піаніно, під дахом цвірінчать пташки. На вікні стоїть рожевий таз.

ЮРІЙ ІВАНОВИЧ. ДЕБАЛЬЦЕВЕ.

Люди розставляють клунки, п’ють чай, спілкуються з рятувальниками і волонтерами. Багато переселенців їде з Дебальцевого. Юрій Іванович — водій з цього міста, приїхав до Києва з дружиною та донькою. «Неможливо вже у Дебальцевому. Ні світла, ні води. Жив у приватному будинку, потім усі вікна там повилітали, тож переїхали до квартири. Спочатку нормально було, а коли світло зникло, погіршало. У кімнатах — мінусова температура, мобільні не зарядиш. У Слов’янську черга була, щоб зарядити телефони. А з їжею нормально все було. Готували на багатті. Незадовго до цих подій купив балончик з пропан-бутаном на п’ять літрів — як відчував. Було як і воду підігріти, і супчик зварити».

СЕРЕД ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ ЗІ СХОДУ, ЯКІ ПРИЇЖДЖАЮТЬ ДО КИЄВА, БАГАТО ЛІТНІХ ЛЮДЕЙ, Є МАМИ З ДІТЬМИ, ІНВАЛІДИ. ЧАСТО ЛЮДИ РОЗГУБЛЕНІ Й ПЛАЧУТЬ. ПРАЦІВНИКИ ДСНС ЗАПЕВНЯЮТЬ, ЩО У НИХ ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО КОЖНОГО  / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Юрій Іванович сподівався, що зупиниться десь у Києві. З’ясувалося, що у столиці місця для переселенців уже немає, треба їхати в інші регіони. «Якби знали, що така ситуація, лишилися б десь в області, поближче до дому. Хоча б гуртожиток дали для ночівлі, і все. Потім, може, у нас щось визначиться», — знизує плечима водій з Дебальцевого.

ВАЛЕНТИНА ДМИТРІВНА. ДЕБАЛЬЦЕВЕ

Охайна дама у капелюшку просить придивитися за її речами кілька хвилин. Повертається, сідає і починає розповідати про себе. Валентина Дмитрівна — також з Дебальцевого, керувала розрахунковим відділом на великому заводі, зараз на пенсії. «Діти мої у Києві сім місяців, а я все думала, що вдома стане краще. Цілий місяць сиділа у сховищі, бо постійно бомблять. Днями йшла по воду — знаєте, гігієна. Метрів 100 пройшла вулицею, а поряд як посипалося, не розумію що. Ледь піднялася, поповзла, і вирішила — будь що буде, виїду», — спокійно оповідає Валентина Дмитрівна.

ВАЛЕНТИНА ДМИТРІВНА З ДЕБАЛЬЦЕВОГО РОЗПОВІДАЄ: «ДІТИ МОЇ У КИЄВІ СІМ МІСЯЦІВ, А Я ВСЕ ДУМАЛА, ЩО ВДОМА СТАНЕ КРАЩЕ. ЦІЛИЙ МІСЯЦЬ СИДІЛА У СХОВИЩІ, БО ПОСТІЙНО БОМБИЛИ» / ФОТО АРТЕМА СЛIПАЧУКА / «День»

Переселенка розстібає шубу — жарко. Жінка звикла, що у сховищі холодно, і поїхала до Києва у теплому кожусі. «Не здогадалася, що треба пальто надягнути. Навіть не знаю, що у дорогу накидала. Білизну якусь, спідницю. Спішила, зачепилася, впала, розірвала сумку», — усміхається Валентина Дмитрівна. Жінка хоче лишитися у Києві, пояснює: «Хоч під лавкою, хоч з тарганами, аби поруч з донькою. Вже не можу, так скучила за нею та онуками. Донька одна у мене. Чоловік помер десять років тому. Чоловік чудовий був: директор школи, я за ним, як за стіною була». Жінка згадує про Дебальцеве, яке то було гарне зелене місто. За місяць зруйнували майже все: дороги, завод, лікарні, будинки.

НАДІЯ І ЇЇ ДВОЄ ДІТЕЙ

До Валентини підсаджується Надія. Жінка приїхала з дітьми двох та 11 років. Багато її рідних виїхали до Черкас — також евакуювали державні служби. Надія підхоплює розмову про Дебальцеве, іноді починає плакати, але тихо, без істерики. Жінка показує фотографії, де її діти сидять у бомбосховищі. Часом відволікається на телефон і просить когось у слухавці «не робити мізки». Надія знає багато людей з тих, хто чекає у залі. «Оцей дідусь, — Надя показує на чоловіка в інвалідному візку, замотаного у картаті ковдри. — Цей дідусь узагалі лишився сам. Дружина кудись поїхала, ще двоє дітей було — не знаю, де вони. Важко все це. Їдемо, потяг торохкотить, прислухаєшся — чи не бомблять. Звикли вночі рахувати: є установки з 24 снарядами, є з 40. Якщо б’ють близько, біжиш у чому є, хоча б до найближчої несучої стіни. Діти також прокидаються, і несуться до коридору. Вночі обстріли кожні 20 хвилин. Коли їхали, весь вагон не спав. Провідники добрі були, чаєм поїли».

«НАЙСКЛАДНІШЕ — МАТИ ДОСТАТНЬО ТЕРПІННЯ. ТРЕБА ВИСЛУХАТИ КОЖНОГО. ЛЮДИ ЖИЛИ ПІД ОБСТРІЛАМИ, І ТУТ ЇХ ТРЕБА НАСАМПЕРЕД ЗАСПОКОЇТИ», — КАЖЕ ПРЕДСТАВНИК ДСНС АНАТОЛІЙ КОРНЄВ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Надія — продавець, зараз у декретній відпустці. Вони з родиною до останнього вірили, що все налагодиться. Зараз Дебальцеве зруйноване: жінка постійно згадує, що від будинків лишилися самі фундаменти. Місто заміноване, усюди розтяжки, десь стирчать складені, як карткові будинки, п’ятиповерхівки. «Як Чечня. Ось такі пироги», — підсумовує Надія. До переселенки підходять рятувальники — приїхав потяг до Черкас, їй час вирушати на пошуки нових стін.

КОМЕНТАР

Анатолій КОРНЄВ, заступник начальника центру психологічного забезпечення ДСНС України:

— Із 1 лютого за дорученням Кабміну і Голови ДСНС Сергія Бочковського у Києві працює команда людей з різних областей, по психологу та офіцеру з кожного регіону. Загалом, 40 осіб. У них є список з кожної області, де і скільки людей можуть прийняти. Щодня прибувають потяги, у кожному — сто і більше людей з дітьми, інваліди тощо. Наша задача — зустріти їх, надати першу допомогу, опитати, хто куди хоче їхати, чи є у них родичі. Усі побажання записуємо, пропонуємо різні варіанти — наприклад, є області, готові приймати інвалідів, сиріт. У нас індивідуальний підхід. Коли людина визначилась, оформлюємо безкоштовну заявку на залізничні квитки. Потім саджаємо на потяг. Після прибуття людей зустрічають працівники ДСНС і відвозять на місце, яке вони обрали.

Із 1 по 8 лютого зустріли у Києві близько 900 осіб, серед них 197 дітей і 33 інваліди. Ця кампанія триватиме, доки не припиниться потік переселенців. В основному, до нас прибувають з Авдіївки та Дебальцевого. Люди спочатку приїздять до Слов’янська, там їх саджають на поїзд і безкоштовно везуть до Києва. До Слов’янська люди прибувають на спеціальних автобусах — їх надають військові, ДСНС, волонтери.

Найскладніше — мати достатньо терпіння. Треба вислухати кожного, допомогти. Люди жили у підвалах, під обстрілами, і тут їх треба насамперед заспокоїти.