Ваші мертві обрали мене.
Джеймс Мейс, американо-український історик, політолог, дослідник голодомору в Україні

«Світло, на яке треба орієнтуватися»

Як діти з вальдорфських класів вчаться дбати про оточуючих на Святі ліхтариків
14 листопада, 2017 - 10:26

«Діти, ви так гарно співали, що прогнали дощ», — каже учням молодших класів київської спеціалізованої авіаційно-технологічної школи №203 учителька Поліна Вікторова. — Складайте парасольки та віддавайте їх батькам».

Малечі відразу полегшало, адже в руках, окрім парасольок, — власноруч виготовлені ліхтарики. Тепер можна повністю сконцентруватися на цьому задоволенні: тримати ліхтар на дерев’яній палиці та спостерігати, як він похитується при ходьбі... Попри негоду та вечірній час, лише одиниці не приїхали на це свято: вхід до Сирецького дендропарку, де відбувалася подія, нагадував вулик. 

«МИ ВІДЧУВАЛИ, ЩО ДІТИ ПЕРЕЖИВАЮТЬ ЦЕ ЯК РАДІСТЬ»

Перший, другий і третій класи вальдорфської паралелі «Явір» САТШ №203 разом із учителями пішли углиб дендропарку шукати світло. В повній темряві, співаючи пісень. У цьому полягають завдання свята та його суть: серед темряви знайти світло (ліхтарі на галявині, куди прямували діти, запалили вчителі),  пережити досвід, коли серед мороку, невідомості, холоду та сирості раптом виникає радість.

«Маленькі діти сприймають світ буквально, предметно: все повинно мати зрозумілий прояв. Для дітей очевидними є прості речі, і ліхтарик, який палає в темряві, — це найкращий доказ існування світла, до якого треба йти, на яке треба орієнтуватися. А пісня, що лунає в темряві, являє найкращий приклад того, як можна підтримувати себе морально й психологічно — спільним співом, — пояснює вчителька 1-В класу київської САТШ №203 Леся МУЗИКА. — Зараз дитина має отримати глибоке переживання, що це — правда: світло є,  турбота людей одне про одного є, й у спільному колі, а це дуже добре відчувається та усвідомлюється».

На галявині дорослі запалюють дітям їхні ліхтарики, і це надзвичайно красиво. В темному холодному парку раптом загоряються понад сотні ліхтариків — великих, маленьких, паперових, у скляних баночках чи просто свічки. Їх тримають батьки та педагоги.

«Коли ми йшли в темряві, було видно, що діти трішки напружені. Але вони співали, навіть шуміли, потім притихли... А після того, як знайшли вогник, стали дуже спокійні і чекали, щоб їм запалили ліхтарі, — ділиться спостереженнями вальдорфський педагог, учителька 2-В класу Поліна ВІКТОРОВА. — Діти не можуть це сказати, але ми відчували, що вони переживають це як радість, особливо коли ми йшли зі своїми ліхтариками і бачили, що там, попереду,  також є хтось із таким самим світлом».

ПІДГОТОВКА ТРИВАЛА ТИЖДЕНЬ

Після того як запалили ліхтарі та заспівали пісень, печиво, приготовлене учнями напередодні в школі, загорнуте в фольгу, дорослі роздають дітям. «Розламайте його та  віддайте тим, у кого його немає. Це мають бути люди з іншої родини», — просять учителі дітей. Це теж цікаво: знайти дорослу людину без печива, поділитися, сказати щось приємне, і, можливо, познайомитися...  Між іншим, протягом тижня, який передував святу, діти вивчали пісні, ознайомилися з історією свята, робили ліхтарики та пекли печиво.

«Традиційно, починаючи з другого класу, ми в школі готуємо печиво. Діти замішують тісто, формують печиво, роблячи посередині борозну — щоб легше було  розламати та поділитися. Це пов’язано з історією про святого Мартина, який, будучи римським воєначальником, розрубав свій плащ — символ влади — щоб зігріти жебрака, — продовжує пані Поліна. — Загалом на святі діти отримують переживання і враження, які залишаються з ними на все життя. Коли буде скрутна хвилина, цей спогад може підтримати їх та зігріти».

НА ЧЕСТЬ ПОКРОВИТЕЛЯ КАПЕЛАНІВ

Свято ліхтариків, або День  святого Мартина — улюблене й традиційне у вальдорфських школах. Відзначають його 11 листопада. Святий Мартин (Мартин Турський, 317 — 397 рр. н.е.) — римський воєначальник, священик, єпископ. Історія, яку розповідають дітям, — про те, як він, офіцер кінноти, одного разу зустрів жебрака, розрубав мечем свій плащ (його називали «капа») та зігрів нещасного. Потім уві сні майбутній святий побачив Христа, який сказав йому, що цим плащем він зігрів, власне, його. Також святого Мартина вважають засновником інституту капеланства. Тож згодом друга частина плаща святого стала предметом вшанування у французькій армії: для капи створили похідний храм, який назвали «капелою», а священика, який служив у ньому, — капеланом.

«У дорослого це свято викликає бажання відчути своє внутрішнє світло, і якщо  воно — не сильне, то потрібно його підсилити, а кому, може, й запалити... Адже попереду нелегкі часи: холод, темрява, зима. Людина має нести це світло і відчувати, що на ній лежить відповідальність за те, що відбуватиметься. Й коли зовнішнє й внутрішнє — пора року та внутрішній стан — доповнюють одне одного, з’являється щире відчуття, що я можу зігрівати своїм теплом, можу дбати про оточуючих, можу бути тим, хто підтримує», — каже Наталя ЗАМБРИБОР, вальдорфський педагог, учителька 3-В класу.

Пані Наталя розповіла, що в українській традиції теж є подібні ритуали запалювання та підтримання вогню. Зокрема, запалювати восени посвіт, тобто лучину. Посудину з вогником розміщували під стелею в хаті, вогонь постійно підтримували, бо вважалося, що коли він погасне, станеться нещастя. Посвіт мав не тільки побутове, а й сакральне значення — підтримання традицій родини, такий оберіг.

Ліхтарик чи посвіт — кому як подобається, а суть свята проста: приймайте світло і тепло, яке вам дарують, і діліться своїм. Так темряви стане менше.

ДОВІДКА «Дня»

Вальдорфська педагогіка — концепція виховання й навчання дітей згідно з вченням її засновника, австрійського вченого та філософа Рудольфа Штайнера. На думку прибічників, вальдорфська методика створює передумову для всебічного й гармонійного розвитку особистості, збереження і розвитку прихованих здібностей дитини. Також вона ставить за мету виховати дитину як частину соціуму, готову до співпраці з іншими, як таку, що вміє знайти своє місце в суспільстві.

Програми навчання вальдорфських шкіл побудовані на індивідуальних потребах кожного учня й пропонують такий метод пізнання світу, коли дитина відчуває свою причетність до всього, що відбувається навколо. Міждисциплінарність і широта підходу — особливість програм у вальдорфських класах. Це дає учням можливість освоювати певні галузі знань і самостійно відстежувати складні зв’язки між подіями та явищами. Даний підхід застосовується при вивченні всіх предметів, при цьому враховуються вікові особливості дітей.

У школі намагаються дотримуватися балансу між навчанням практичних навичок, наприклад, роботою в саду або майстерні, та заняттями різними видами мистецтв: театром, ритмікою, музикою, живописом і скульптурою.

Першу вальдорфську школу відкрили в Штутгарті 1919 року. Сьогодні в світі діє 1092 таких заклади, в Україні — 16.

Оксана МИКОЛЮК, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments