Мова — це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організовування. Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб…
Іван Огієнко, український вчений, митрополит, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець

Темна матерія та де її шукати

Розповідає фізик Дмитро Якубовський, який досліджує тему в Данії та Україні
21 вересня, 2018 - 11:24

Збіглося так, що з Дмитром спілкуємося 10 вересня — у десяту річницю з моменту запуску Великого адронного колайдера (ВАК), найбільшого у світі прискорювача елементарних частинок, який зокрема має пролити світло на природу темної матерії. По суті, цим самим питанням, але використовуючи альтернативні методи, займається група науковців Інституту Нільса Бора у данському Копенгагені, де кандидат фізико-математичних наук Дмитро ЯКУБОВСЬКИЙ два з половиною року працює у статусі постдокторанта. Водночас він залишається докторантом Інституту теоретичної фізики імені Миколи Боголюбова НАН України, регулярно приїздить до Києва, щоб і тут проводити дослідження стосовно темної матерії, а також читати лекції — як для студентів, так і для загалу. Власне під час одного з таких візитів ми і зустрілися. Говорили про те, що наразі відомо про темну матерію, а також про підходи до науки у Данії та Україні. Почали з «іменинника», тобто з ВАК.

ПРО ВЕЛИКИЙ АДРОННИЙ КОЛАЙДЕР

— По суті, всі детектори Великого адронного колайдера досліджують різні характеристики різних елементарних частинок, як уже відомих, так і вперше задетектований там бозон Хіггса. Найбільші детектори ATLAS і CMS та детектор LHСb пов’язані з такими дослідженнями, ALICE ближче до вивчення кварк-глюонної плазми (так звана рідинна форма існування матерії, припускається, що має спостерігатися у короткому проміжку одразу після Великого вибуху. — Авт.).

Також майже всі детектори ВАК шукають сліди ще невідомих частинок, з яких, наприклад, може складатися темна матерія. Наразі жодних нових частинок вони не задетектували, що дає підстави розробляти далі альтернативні моделі, зокрема ту, з якою працюю я. Якщо ВАК не знайде жодної частинки темної матерії, дуже ймовірно, що модель, яку ми зараз розвиваємо і спостерігаємо, зокрема певні експериментальні наслідки від неї, правильні.

ПРО ВЛАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

— Напрям, в якому працює наша група у Данії, пов’язаний з дослідженням мінімального нейтринного розширення Стандартної моделі фізики частинок — так званої моделі νMSM. Справа у тому, що у Стандартній моделі є частинки, так звані нейтрино, які за властивостями відрізняються від усіх інших. Більше того, фактично це єдині частинки, які Стандартна модель пояснює не повністю. Зокрема, вона не пояснює явище, яке почали спостерігати років 25 тому, і 2015 року за це дали Нобелівську премію з фізики (Такаакі Каджита та Артуру Макдональду. — Авт.). Це осциляції нейтрино. Уявіть, що один тип нейтрино переходить в інший і навпаки, просто під час руху. Цей процес можна пояснити, наприклад, за допомогою квантової механіки, але з точки зору спостережень у фізиці частинок осциляції — дуже рідкісне і неочікуване явище. Більше того, ці явища осциляції не можуть бути пояснені саме Стандартною моделлю, яка з відкриттям бозону Хіггса (2012 року. — Авт.) стала наріжним каменем фізики елементарних частинок.

Уже ніхто не сумнівається, що є Стандартна модель фізики елементарних частинок, яка чудово пояснює і електромагнітну взаємодію, і сильну взаємодію — тобто як нуклони, окремі частинки в ядрах, взаємодіють між собою і чому вони тримаються докупи, і слабку взаємодію, яка відповідальна за бета-розпад, термоядерний синтез на Сонці — фактично, джерело життя. Навіть у космосі ми не бачимо сильних відхилень від Стандартної моделі, крім декількох.

Мета моделі, з якою я працюю, — описати всі ці спостережні відхилення, вводячи мінімум додаткових сутностей. Це наче за принципом леза Оккама: не вводити додаткових сутностей без необхідності. Є моделі, які вводять дуже багато додаткових сутностей, як, наприклад, суперсиметрія. Це хороша модель, оспівана Вакарчуком і не тільки (гурт «Океан Ельзи» у 2003 році випустив альбом «Суперсиметрія». — Авт.), але її проблема полягає в тому, що відповідно до неї треба вдвічі більше частинок, ніж ми зараз знаємо. Зараз ми знаємо десятки елементарних частинок, і кожній із них треба знайти «суперпартнера». А ми жодного з них не бачимо. Якщо Великий адронний колайдер не знайде слідів суперсиметричних частинок, то це говоритиме про те, що явища, які ми вже спостерігаємо за рамками Стандартної моделі — такі, як осциляції нейтрино, — потребують іншого розв’язку.

ПРО НЕСТАНДАРТИ У СТАНДАРТНІЙ МОДЕЛІ

— Мета науковців, які працюють у фізиці елементарних частинок, — побудувати модель, що є повною, замкненою і самоузгодженою. Тобто вона має описувати всі явища, які ми бачимо — це в ідеалі. Всі її передбачення мають бути перевірені, всі нові частинки знайдені. І ця модель не повинна мати внутрішніх протиріч.

Шлях до створення Стандартної моделі фізики елементарних частинок проходили довго, мабуть, з початку ХХ століття, і тут з’являлося багато проблем. Наприклад, несамоузгодженість. Відомо, що сума ймовірностей має дорівнювати одиниці. Так от, виявляється, що модель, яка вперше описала взаємодію нейтрино, процеси бета-розпаду і термоядерний синтез на Сонці, на високих енергіях передбачала таку дивну відповідь, що імовірність процесів має перевищувати одиницю. На малих енергіях вона добре описує процеси, дає хороші збіги з експериментом, дає імовірності менше одиниці — чудово, хай працює далі. Але треба змінити її там, де вона дає абсурдні відповіді.

Є багато речей, які ми не розуміємо просто тому, що вони дуже складні. Ми можемо знати елементарні закони природи і на елементарному рівні описати взаємодії. Але, наприклад, на вищому рівні, коли є дуже великий колектив частинок, — ні. Наприклад, від фізики відмежувалася хімія. Я продовжую вважати її частиною квантової фізики, але багато хіміків із цим не згодні. І вони мають рацію у тому сенсі, що хімія — це складна специфічна наука, де використати закони фізики дуже складно, і краще працюють інші, більш узагальнені закони.

Власне, за що дали Нобелівську премію Вайнбергу, Саламі й Глешоу — за те, що вони перші сформулювали таку модель (трапилось це 1979 року. — Авт.). Це дуже складна конструкція, дослідники використовували ідеї Ейнштейна, що не тільки гравітація може бути пов’язана з симетріями у певному виді простору, але й інші типи взаємодій. Це все було добре розвинуто і закінчилося Стандартною моделлю. Тепер ми бачимо, що Стандартна модель працює майже чудово, але залишаються осциляції нейтрино і не тільки.

ПРО ПРОБЛЕМИ ТЕМНОЇ МАТЕРІЇ ТА АНТИМАТЕРІЇ

— У космосі проблем зі Стандартною моделлю трохи більше. По-перше, проблема темної матерії. Наш Всесвіт, з точки зору гравітаційної взаємодії або динаміки, на одну чверть складається з темної матерії. І лише на 5% — зі звичайної речовини. Темної матерії значно більше, ми не знаємо що це, і є гіпотеза, що вона складається з частинок. Якщо це так, то це не ті частинки, які ми знаємо, — не електрони, не протони, не фотони, навіть не звичайні нейтрино. І проблема у тому, як знайти ці частинки.

Існують десятки гіпотез, з чого може складатися темна матерія, науковці шукають прояви цих частинок у дуже різних експериментах і не тільки — наприклад, у випромінюванні від космічних об’єктів. Є навіть спеціальні детектори, які нібито мають зафіксувати, як частинки темної матерії стикаються зі звичайною речовиною під землею. Тобто ми не будемо бачити темну матерію, але зафіксуємо цей «штурхан». Відповідно, є багато моделей, які конкурують між собою, бо ми не знаємо, що є правда.

Інша проблема стосується антиматерії. От ми з вами складаємося з матерії, з частинок. Але ще з 1930-х років відомо, що крім частинок є античастинки, які дуже схожі на «наші». Якщо взяти частинку та античастинку, піднести їх близько одна до одної, вони проанігілюють і утворять багато матерії. Фактично, за формулою Е = mc², античастинки — це найефективніше джерело енергії. Античастинок дуже мало, інакше нас із вами, мабуть, не існувало б, залишилося б лише реліктове випромінювання, фотони, які б утворились у результаті анігіляції. Але ми бачимо наш світ і не бачимо великих слідів антиматерії. Антиматерія, можливо, існує у космічних променях, серед частинок — одна на сто або на тисячу. Це доволі непогано, але ми не бачимо ні скупчень антиматерії, ні галактик з неї тощо. І це проблема, бо Стандартна модель передбачає дуже близьку кількість матерії та антиматерії.

Модель, яку я досліджую, дозволяє теоретично пояснити усі ці загадки у рамках Стандартної моделі. Теоретично, бо поки ми бачили лише можливий сигнал від розпаду темної матерії, який може бути пояснений саме цими частинками. А може — і багатьма іншими. Ми ще на початку дороги.

ПРО ХАРАКТЕРИСТИКИ ТЕМНОЇ МАТЕРІЇ

— Достеменно відомо, що темна матерія існує, оскільки у Всесвіті є надлишок маси. Є ефект, який ми спостерігаємо, і точно відомо, що без нього пояснити все, що ми бачимо, не можна.

Далі говорю в порядку зменшення достеменності. Отже, масу в астрономії міряють за законами гравітації. Тому завжди є можливість пояснити надлишок маси не новими частинками, а тим, що ви змінюєте закон гравітації. Гіпотетично така можливість є, розроблені моделі, які це використовують. Так, модель Еріка Верлінде, або модель модифікованої ньютонівської динаміки, добре описує спостереження окремих об’єктів або їх класів, наприклад, галактик. Але якщо ви подивитеся на весь об’єм спостережених даних, то виявиться, що, наприклад, скупчення галактик ці моделі описують не так добре і, як мінімум, потребують доопрацювання. Введення нової субстанції — темної  матерії — пояснює  спостереження краще.


 «МАЙЖЕ ВСІ ДЕТЕКТОРИ ВЕЛИКОГО АДРОННОГО КОЛАЙДЕРА ШУКАЮТЬ СЛІДИ ЩЕ НЕВІДОМИХ ЧАСТИНОК, З ЯКИХ, НАПРИКЛАД, МОЖЕ СКЛАДАТИСЯ ТЕМНА МАТЕРІЯ. НАРАЗІ ЖОДНИХ НОВИХ ЧАСТИНОК ВОНИ НЕ ЗАДЕТЕКТУВАЛИ, ЩО ДАЄ ПІДСТАВИ РОЗРОБЛЯТИ ДАЛІ АЛЬТЕРНАТИВНІ МОДЕЛІ, ЗОКРЕМА ТУ, З ЯКОЮ ПРАЦЮЮ Я», — АКЦЕНТУЄ ДМИТРО ЯКУБОВСЬКИЙ

Ще менш відоме. Темна матерія складається з частинок поза межами стандартної моделі, на 95% або більше — це частинки, які ми не знаємо. Не більше 5% від темної матерії можуть складати звичайні нейтрино. І це виклик для фізики елементарних частинок — шукати ці нові частинки.

Далі — що ми знаємо про нові частинки. Один із основних параметрів частинки — маса, і різниця між найлегшою і найважчою частинкою-кандидатом у темну матерію складає десь 10 у 40-му степені. Наприклад, це гіпотетично можуть бути частинки дуже великі, їх називають вімпзілами, від WIMP (абревіатура на позначення слабко взаємодіючої масивної частинки, теж кандидата на роль темної матерії. — Авт.) і «Годзілла». Вони, можливо, матимуть масу, яка відповідає енергії спокою у десятки джоулів. Це дуже багато з точки зору елементарних частинок, при розпаді таких частинок можуть утворитися космічні промені з енергією у десятки джоулів — це приблизно так, як кинути половину цеглини зі швидкістю 10 метрів на секунду, це найбільша енергія космічного променя, яка наразі задетектована на Землі, й у мільярди разів більше, ніж енергія частинок, які можна створити на ВАК. Або це можуть бути частинки настільки легкі, що їх довжина хвилі де Бройля має бути порядку розміру найменших галактик.

ПРО ТЕМНУ ЕНЕРГІЮ

— Ще є темна енергія, про яку ми не знаємо майже нічого (гіпотетично складає три чверті Всесвіту. — Авт.). Знаємо лише те, що вона «поводиться» як антигравітація. Грубо кажучи, люди побачили, що наш Всесвіт не просто розширюється, а розширюється з прискоренням. Якщо ви підкидаєте яблуко, каміння, що завгодно, воно, рухаючись угору, віддаляється від Землі і завжди сповільнюється. А Всесвіт розширюється як ціле і не сповільнюється, а прискорюється. Відомі нам взаємодії не можуть цього пояснити.

Якщо рівняння стану темної енергії, яке ми знаємо, залишатиметься, то, на жаль, Всесвіт розширюватиметься вічно і через деякий час розлетяться спочатку галактики, а потім їх складові, можливо, навіть атоми.

ЯК ПРОВОДЯТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ

— Усе залежить від моделі, але в цілому використовується все разом: і теоретичні обрахунки, включаючи аналітичні розрахунки на комп’ютерах, і аналіз спостережних даних, часто у дуже великій кількості. Наприклад, ВАК генерує сотні петабайт даних на рік (один петабайт — це 2 у 50-му степені байт. — Авт.), це навіть зараз дуже багато, а десять років тому це було безпрецедентно багато, спеціально для цього придумали систему розгалужених обчислень, бо жоден комп’ютерний кластер, навіть найбільший, не може обробити ці дані у реальному часі.

Для нашої групи ВАК не важливий з точки зору пошуку темної матерії, натомість нам треба дивитися на рентгенівські спектри галактик, які спостерігаються рентгенівськими космічними телескопами, у сумі це десь кілька терабайт даних. Хоча вартість цих телескопів сотні мільйонів доларів, більшість їх даних спостережень є доступною безкоштовно для всіх, хто бажає їх обробити. Для нас важливі спостереження, перш за все, галактики Андромеди чи нашої Галактики. Там є багато темної матерії, бо це потрібно Галактиці, щоб вона сформувалася. Ми знаємо, як темна матерія розподілена по небу, дивимося на різні області, визначаємо, скільки там має бути темної матерії, порівнюємо спостереження, перевіряємо, чи є цікаві сигнали.

Один із сигналів, який ми шукаємо, — так звана лінія випромінювання. У 2014 році наша група вперше, паралельно з іншою групою з Америки, задетектувала сигнал від цієї лінії випромінювання на енергії 3,5 кілоелектронвольта, що може бути пояснений розпадом темної матерії. Відповідна частинка темної матерії має бути приблизно у 70 разів легшою за електрон і у тисячі разів важчою за звичайне нейтрино, і називається або стерильне нейтрино, або праве нейтрино, або важкий нейтральний лептон, залежно від області, в якій ви працюєте.

Для наших досліджень не потрібні велетенські групи, тому ми сподіваємося, що будемо тим самим батальйоном, який краще стріляє. Як у приказці, що виграють битву не ті батальйони, де більше людей, а ті, хто краще стріляє.

ПРО ІНСТИТУТ НІЛЬСА БОРА

— Інститут Нільса Бора з’явився завдяки підтримці великої компанії з варіння пива. Йдеться про Carlsberg, власне, один із представників компанії запропонував Нільсу Бору створити інститут його імені, вони профінансували декілька корпусів. У подальшому фінансуванні інституту також брали участь Рокфеллер та інші благодійники.

Зараз я працюю у Данії саме за гроші фонду Carlsberg. Вони підтримують дослідження з темної матерії, конкретно моєї групи. Не закликаю пити пиво (сміється. — Авт.), але у них є певний бюджет, співставний з бюджетом НАН, який іде на різні фундаментальні дослідження, що не стосуються пивоваріння, хімії, біотехнологій тощо.

Данія — стабільна країна, з часом життя там тільки покращується, громадяни дуже поважають наукову діяльність, чого немає в Україні. Хоча, можливо, всі політики тяжіють до того, щоб виділяти гроші на щось, що швидко дає певну вигоду, але у Данії є потужне лобі промислового комплексу, там основа економіки — не нафта, зерно чи курятина, а речі з великим відсотком доданої вартості. З найбільш відомих компаній відзначу Maersk, найбільший у світі оператор контейнерних перевезень, Lego, Novo Nordisk (виробляє фармацевтичну продукцію. — Авт.), той же Carlsberg. У Данії дуже розвинена інноваційна економіка, що, на жаль, великою мірою втрачена в Україні.

ПРО ІНСТИТУТ ТЕОРЕТИЧНОЇ ФІЗИКИ НАН УКРАЇНИ

— В Інституті теоретичної фізики імені Миколи Боголюбова є дуже сильні наукові групи. Він був створений у 1960-х як елітний науковий центр під сина голови ЦК КПУ Петра Шелеста. Звичайно, там були дуже хороші умови, туди набирали прогресивних і молодих співробітників з усього Радянського Союзу, хотіли створити великий міжнародний центр, як у російському місті Дубні або в італійському Трієсті. Коли Петра Шелеста перевели до Москви, йому вже не було сенсу підтримувати інститут. Але початковий імпульс був настільки потужним, що інститут залишився і зараз працює на високому науковому рівні, за хорошими європейськими стандартами. Звичайно, є і проблеми, перш за все це велике недофінансування, часто — нерозуміння потреб науки можновладцями, багато бюрократії.

ПРО РОБОТУ В УКРАЇНІ

— Мої лекції в Україні — це певною мірою волонтерство. Коли я був школярем і студентом і мене вже цікавила фізика, мені допомагало багато людей — без якогось фінансового зиску, просто тому, що вони бачили у цьому свою місію. Тож частину свого часу я виділяю на те, щоб доносити різним типам аудиторії — студентам, аспірантам, широкому загалу, — що таке наука, чому це важливо, намагаюся пояснити складні речі просто. У мене був досвід викладання школярам-старшокласникам, тому, можливо, мені це вдається трохи краще, ніж більшості науковців. Загалом це займає близько 3—5% робочого часу, це зовсім не обтяжливо.


 

Також, коли я буваю в Києві, то проводжу дослідження. Сьогодні, наприклад, цілий день був у інституті, ми з колегою дописували чергову статтю. Моя робота в Україні пов’язана з тим самим, що і в Данії, — я шукаю гіпотетичні частинки темної матерії, ознаки цих частинок у даних космічних спостережень. До речі, найкращі свої статті на сьогодні я зробив саме в Україні.

ПРО ЛАБОРАТОРІЮ МОЛОДИХ УЧЕНИХ

— Нещодавно разом із моїми співавторами з Інституту теоретичної фізики ми подали в Національну академію наук проект зі створення лабораторії молодих учених. Там передбачено суттєве, за українськими мірками, фінансування, яке дозволить платити конкурентну зарплату, купувати обладнання та мати можливість наукових відряджень за кордоном. Якщо ми виграємо конкурс, це допоможе суттєво підвищити мотивацію учасників нашої групи, які працюють в Україні.

ПРО НАЦІОНАЛЬНИЙ ФОНД ДОСЛІДЖЕНЬ

— Ставлюся до ідеї створення Національного фонду досліджень (має запрацювати з 2019 року. — Авт.) позитивно. Ключовий принцип розподілу фінансування, який, на жаль, не виконується в Україні, полягає в тому, що гроші йдуть за кращими науковцями. У НАН, як і в багатьох інших сферах у країні, цей принцип розмитий унаслідок компромісу між групами «стейкхолдерів».

На мою думку, НАН — це колективний орган. З одного боку, це дуже стабільна структура, з іншого — фінансування часто «розмазують» тонким шаром усім потроху. В результаті — виділених грошей дуже мало для виконання передових досліджень, і провідні науковці часто не отримують фінансування пропорційно їхньому внеску в дослідження. Також немає зовнішнього оцінювання проектів. А може бути так, що в Україні людина має певний адміністративний ресурс, але за межами країни її не знають. У передових країнах, щоб не утворювалися такі «клани», роблять незалежне оцінювання проектів зовнішніми експертами. І це «фішка» новоствореного Національного фонду досліджень, де буде впроваджено таке оцінювання.

Сподіваюся, цей фонд справді запрацює, бо там є багато прогресивних речей. Зокрема, на відміну від «зрівнялівки», планують давати невелику кількість достатньо великих грантів передовим групам. Тому навіть якщо ви не перемогли у конкурсі, буде хороша мотивація доопрацювати заявку і податися ще раз.

ПРО НЕПОПУЛЯРНІСТЬ ФІЗИКИ

— На мою думку, те, що цього року мало абітурієнтів подалися на фізику і математику, є наслідком того, у що ми увігнали науку та супутні індустрії в останні десятиліття. Коли я був дитиною, пригадую, більшість моїх однолітків у Кривому Розі хотіли стати рекетирами. Зараз це ніби пом’якшилося, більшість хоче стати юристами чи економістами, але суть не змінилася.

Абітурієнти бачать, що є спеціальності, на яких не треба сильно напружуватися, можна «отримати» диплом і «знайти» якусь роботу. Ця проблема пов’язана з тим, що люди, які вкладають свій інтелект у роботу та багато працюють мізками, не отримують співставної вигоди. Адже науковий співробітник НАН має зарплату, близьку до мінімальної. Виникає питання: навіщо ставати науковцем, якщо можна піти працювати тим же двірником. А якщо вступити в університет на, скажімо, туризм або вивчити якусь іноземну мову, то можна працювати умовним двірником в умовній Польщі.

Тож, на мою думку, ця проблема — наслідок того, що у науці та супутній наукоємній індустрії немає достатньої кількості високооплачуваних конкурентних робочих місць.

ПРО ВЛАСНУ МОТИВАЦІЮ ДО НАУКИ

— Я з дитинства любив багато читати. Батьки створювали такі умови, що у мене завжди було багато цікавих книжок, і я міг не бігати по вулиці, вживати наркотики тощо. Так все і пішло, мене це цікавило, я вступав у більш просунуті у сенсі рівня освіти навчальні заклади. Наприклад, закінчив Український фізико-математичний ліцей при Київському національному університеті імені Шевченка, потім без іспитів вступив у КНУ, тому що поїхав із командою на міжнародну олімпіаду з фізики.

До речі, участь в олімпіадах допомогла мені в науці, незважаючи на те, що доводилося дуже сильно концентруватися на систематичному розв’язанні класу задач, достатньо простих і віддалених від реальних наукових проблем, де розв’язок не відомий наперед, конкурувати з невеликою кількістю собі подібних. Проте, наприклад, з точки зору самоорганізації цей досвід був недаремний.

ПРО ТЕ, ЩО НЕ МОЖНА ОПИСАТИ ЗАКОНАМИ ФІЗИКИ

— Фізика — дуже специфічна наука, вона описує природу в цілому, певні загальні закономірності, які можна відтворити. Такі науки, як космологія, не зовсім підпадають під це визначення, бо Всесвіт один, і відтворити його ми, мабуть, не зможемо, хоча і тут є альтернативні версії.

Є багато речей, які ми не розуміємо просто тому, що вони дуже складні. Ми можемо знати елементарні закони природи і на елементарному рівні описати взаємодії. Але, наприклад, на вищому рівні, коли є дуже великий колектив частинок, — ні. Наприклад, від фізики відмежувалася хімія. Я продовжую вважати її частиною квантової фізики, але багато хіміків із цим не згодні. І вони мають рацію у тому сенсі, що хімія — це складна специфічна наука, де використати закони фізики дуже складно, і краще працюють інші, більш узагальнені закони.

Або інша, на мою думку, частина фізики — біологія. Знову-таки, біологи не звикли вважати біологію частиною фізики, бо це складна, нетривіальна наука з іншими законами. Точно описати за допомогою рівнянь Шрьодінгера, наприклад, як ділиться ДНК, дуже складно. Тому узагальнені методи біології теж мають право на існування.

Далі йдуть більш високі матерії поза біологією, наприклад, психологія, соціологія, культурологія. Це науки, які на фундаментальному рівні зараз описати ще складніше. Проте завдяки тому, що науки між собою багато перетинаються, утворюються, наприклад, соціофізика, еконофізика — коли апарат фізики використовують, щоб зрозуміти закономірності соціальних або економічних систем.

Зараз у світі близько восьми мільйонів науковців. Певно, це у тисячу разів більше, ніж сто років тому. Наука стала доволі серйозною, розвиненою індустрією в тому сенсі, що вже не може існувати одинокого індивіда, на кшталт Ейнштейна, який працює один і осяяння якого дає можливість сильно просунути певну область. Часто працюють великі колективи, наприклад, ВАК — це тисячі людей, 2 000 тільки на детекторі ATLAS. Ці науковці дійсно багато працюють, але кожен із них часто — над окремими невеликими, але важливими аспектами. Думаю, у світі немає людини, яка знає достеменно, як працюють усі експерименти ВАК. Це настільки різні й спеціалізовані знання, що одній людині осягнути це неможливо.

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 
Рубрика: