Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів
Іван Франко, український письменник, поет, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч

Тепер на вiйнi

11-й батальйон, до якого «День» їздив у гості на початку літа, зараз у зоні бойових дій, а командири просять добровольців приєднуватися до їхньої місії
15 серпня, 2014 - 12:58
11-й батальйон
БІЙЦІ БАТАЛЬЙОНУ РОЗПОВІДАЮТЬ, ЩО ЇХНІ БОЙОВІ ЗАВДАННЯ ЧАСТО НЕПРОСТІ І В ФІЗИЧНОМУ, Й У МОРАЛЬНОМУ ПЛАНІ. АЛЕ ВОНИ ВЖЕ МАЮТЬ ЧИМАЛО ЗДОБУТКІВ. НЕЩОДАВНО, НАПРИКЛАД, ВИЯВИЛИ ГРУПУ ТЕРОРИСТІВ, КОТРІ ПРИБУЛИ З ХАРКОВА, І ВИЛУЧИЛИ У НИХ ЗБРОЮ

На початку червня «День» разом із волонтерами побував на території військової частини, де тривала підготовка 11-го батальйону територіальної оборони Київщини. Тоді хлопці тільки могли здогадуватися, де опиняться через тиждень чи місяць. Волонтер Валентина Охлопкова, з якою ми їздили у гості до хлопців, нещодавно повернулася зі Слов’янська. Саме там останні тижні дислокувався батальйон — контролював відновлення життя у місті. Також у зоні їхньої опіки були Краматорськ, Олександрівка та Красний Лиман. Тепер добровольці — у зоні активних бойових дій.

Валентина наче відчувала, що треба побачити знайомих із батальйону, доки ще є така можливість. Мотивом для поїздки стало і те, що скучила за вояками, яким разом із друзями шукали гроші на тепловізори, пристрої нічного бачення, купували наколінники та інші засоби захисту. Планували на день, а зупинилися у солдатському таборі на кілька діб. Тепер Валя переповідає свої враження від поїздки друзям у Києві, хоча думками — з солдатами.

— Один із хлопців розповідав нам, що мріє про боксерські рукавички. Командир за таке, звісно, насварив, бо краще мріяти про наколінники.  Але це свідчить, що їхні потреби набагато більші, ніж якісь предмети захисту. Такий емоційний порив мене дуже вразив, — ділиться спогадами дівчина. — На час нашого перебування батальйон був розташований біля гори Карачун. Хлопці-сапери розмінували сільські угіддя місцевим фермерам, то ті люди давали їм воду. До них приїжджав місцевий священик, який  у батальйоні був і за капелана. Я була свідком, коли отець привіз хлопцям кілька сотень домашніх пиріжків. А дехто і сам готує, в кого є буржуйки у наметах, бачила, як смажать деруни. Нас із колегою вони оберігали по-справжньому. Коли йшла на стрільбище у босоніжках, солдати дали свої кросівки та шкарпетки. Я відчула настільки сильну підтримку, що словами не передати. Але є й сумна історія. Багато волонтерів привозять сюди їжу, необхідні речі, а бабці, що підтримують сепаратистів, беруть їх і віддають терористам. Тому краще не слати консерви, а постачати сюди якусь інформаційну «їжу», наприклад, проукраїнську газету, і над цим ми будемо теж думати.

БАГАТО ВОЛОНТЕРІВ ПРИВОЗЯТЬ СЮДИ ЇЖУ ТА ВСІ НЕОБХІДНІ РЕЧІ. ПРОТЕ, БІЙЦІ ПРОСЯТЬ І ЇЖУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ, НАПРИКЛАД, УКРАЇНСЬКІ ГАЗЕТИ ТА КНИЖКИ

Валя розповідає, що після повернення не полишає думка, чим тепер вона з друзями може підтримати не лише солдат, а й тамтешніх мешканців. Дівчина ділиться з нами своїми планами: наступного тижня у неї зустріч із фахівцем ОБСЄ, який займається проектами інформування населення, як поводитися з мінами. Бо ця проблема для регіону справді важлива. І може вилізти боком уже після завершення війни. Таку місію мала б виконувати держава, але волонтери взяли на себе так багато, що беруться і за цю справу без зайвих роздумів.

Аби бути в курсі подій, волонтери час від часу зідзвонюються із заступником командира батальйону Олексієм Савичем. «Дню» теж вдалося з ним поспілкуватися, ще коли батальйон перебував у Слов’янську і зв’язок був більш-менш доступний.

«Ми відповідальні за блокпости у місті Слов’янськ, беремо участь у вирішенні питань управління містом, ділимося гуманітарною допомогою і розвозимо її по селах, а також співпрацюємо з силовими структурами. І вже є результати, бо спільно виявляємо підпільні групи сепаратистів, які тут є. Уже було виявлено групу терористів, котрі прибули з Харкова, у них вилучили зброю. Проблема в тім, що чимало сепаратистів пішли у підпілля, а тепер знову з’являються. Коли є така інформація, ми на неї реагуємо разом із місцевим управлінням МВС, передаємо сепаратистів правоохоронним органам, бо ми ж діємо у правовому полі. І вже працівники міліції висувають злочинцям обвинувачення. Але місцева влада ще досить нестійка, а їхнє МВС показало себе не дуже ефективно, у них підірвана репутація, і всередині правоохоронних органів справді потрібна люстрація, — розповідає Олексій Савич. — Щодо наших буднів, то бойові завдання батальйону непрості, і в плані фізичного та морального навантаження виконувати їх непросто. Бо попри те, що потихеньку відновлюється тут життя, ситуація все ще напружена. Деякі солдати трохи втомилися, але спробуємо щось із цим зробити. На щастя, із постачанням їжі проблем немає, дуже багато у цьому допомагають волонтери. Місцеве населення нас сприймає по-різному, у принципі — як ми до людей, так і вони до нас».

Тепер ці бойові завдання — у минулому. Попереду — не менш важливі. За три хвилини телефонної розмови військовий не встиг розповісти, що батальйон потребує добровольців, бажано людей досвідчених, перевірених у бою. Цю інформацію донесли до нас волонтери. Нині ж ця потреба є особливо актуальною.

Інна ЛИХОВИД, «День». Фото Валентини ОХЛОПКОВОЇ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments