Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

Учень Піфагора з українських земель

Ще трохи до «перехресного року історії»
18 грудня, 2020 - 11:23

2021 рік Росія та Греція збираються проводити «перехресний рік історії» — на честь 200-ліття грецької революції, до якої начебто мала стосунок Росія. Насправді, до Греції, зокрема, й до грецької революції 1821 р. мала більший стосунок Україна. Проте, на жаль, і грецькі, і українські очільники якось цього «не помічають».

Контакти греків з населенням сучасних українських земель мають тяглість близько двох з половиною тисяч років.

Наприклад, виявляється, що вихідці з України належали до учнів філософа Піфагора, котрого і в античній Греції, і в стародавньому Римі вважали наймудрішою людиною.

Піфагор походив з Іонії, острова Самос. А вихідці з Іонії, зокрема міста Мілета, де з’явилася перша філософська школа в Греції, заснували майже всі міста-колонії в Північному Причорномор’ї, на теренах сучасної України. Не дивно, що філософські ідеї давньогрецьких мислителів поширювалися на цих землях — і не лише серед місцевих греків-колоністів, а й серед «варварів», зокрема скіфів, що жили в українських степах. Маємо відомості, що низка цих «варварів» їхали в Грецію навчатися філософії.

Серед них був скіф Абаріс (чи Абарій, Абарід).

Про нього згадує «батько історії» Геродот. «Я, — пише він, — не переказуватиму казки про Абарія, нібито він був гіпербореєм і носився по світу з своєю славнозвісною стрілою, зовсім нічого не ївши». Тобто Абаріс розглядається тут як легендарна особа, про нього розповідають казки, міфи. Однак за кожною легендою (навіть найфантастичнішою) мусить стояти певна реальність. Абаріс, як бачимо, іменується «батьком історії» гіпербореєм, тобто вихідцем із сучасних українських земель. Деякі античні автори уточнювали, називаючи його скіфом.

Греки вважали Абаріса жерцем Аполлона і приписували йому поему про подорож цього бога до гіпербореїв й деякі інші поетичні твори. Про Абаріса, окрім Геродота, згадували деякі інші античні автори — Піндар, Порфирій, Ямвліх тощо.

Деякі з них відзначали, що Абаріс був учнем Піфагора. Ось як про це розлого писав філософ-неоплатонік Ямвліх, який лишив нам об’ємну біографію Піфагора з викладом його вчення:

«Коли із країни гіпербореїв прийшов скіф Абарід, не знайомий із еллінською освітою, не посвячений у таїнства, але який досягнув поважного віку, Піфагор взяв його до себе в учні відразу, без п’ятирічного мовчання та інших випробувань...»

Тут варто дещо пояснити. Піфагор перед тим, як брати когось в учні, довго приглядався до цієї людини, випробовував її. Щоб бути допущеною до нього, учень мав пройти випробування п’ятирічним мовчанням.

Піфагор же зробив виняток для Абаріса. Це свівдчить про те, що він високо цінував цю людину. Піфагор, за словами Ямвліха, відразу підготовив Абаріса «до слухання основних положень і в короткий термін пояснив йому свій твір «Про природу» та інший твір  — «Про богів».

Далі Ямвліх говорить про речі, котрі сприймаються як фантастичні:

«...Абарід прибув з країни гіпербореїв, де він був жрецем Аполлона, належав до людей, старших за віком і досвідченим у богослужінні. Він прямував із Еллади в свою країну, щоб зібране золото покласти для бога в гіперборейський храм. Проїжджаючи через Італію й побачивши Піфагора, він уважно співставив його з богом, якому служив, і переконався, що перед ним не людина, подібна до Аполлона, а ніхто інший, як Аполлон. Оскільки він бачив його велич і, маючи жрецький досвід, ще раніше виявив відповідні прикмети, він віддав Піфагору стрілу, з якою подався в путь із храму, сподіваючись, що вона буде корисною при подоланні труднощів у час такої довгої подорожі. Коли він їхав на ній, то долав непрохідні місця — ріки, озера, болота, гори й інші подібні місцини. І, як передають, звертаючись до неї, здійснював очищення, відганяв заразні хвороби й вітри від міст, які зверталися до нього. Справді, ми знаємо, що Лакедемон після здійсненого ним очищення не піддавався заразним хворобам, оскільки раніше вони часто вражали його через те, що він розташований у невдалому місці: над ним підіймаються Тайгетські гори, і варто відзначити, що це створює задуху. Абарід також очистив Кносс на Кріті. Відомі й інші здатності Абаріда здійснювати очищення. Піфагор же, прийнявши стрілу, не здивувався й не спитав, чому він подарував її, але поводячись так, ніби він справді бог, по-дружньому відвів Абаріда вбік і показав своє золоте стегно, давши свідчення того, що той не помилився. Він перерахував одне за іншим усе, що зберігається в храмі Аполлона в гіперборейців, і тим самим дав достатнє підтвердження того, що Абарід здогадався правильно. Він додав, що прийшов для служіння на благо людям, і тому прийняв людську зовнішність, щоб вони... не остерігались його і не уникали навчання».

Наведений уривок, здавалось би, містить фантастичні розповіді. Але вони цілком вписуються в легендарну піфагорійську традицію. Піфагорійці вважали засновника своєї школи богом Аполлоном, який зійшов на землю заради людей. Тому Піфагор начебто мав золоте стегно — ознаку Аполлона.

Згадане божество, судячи з усього, не було грецького походження. Ймовірно, цей бог прийшов до греків від народів, що жили на північ від них, власне, від гіперборейців. Тому в останніх існували храми цього божества. І в одному з них служив скіф Абаріс, який носився зі стрілою. Вона для нього була чарівним амулетом, з допомогою якого він здійснював дивні речі.

Стріла ж була атрибутом Аполлона, якого до того ж іменували стріловержцем. Водночас стріла — необхідна зброя й символ воїна-кочівника. А скіфи та інші народи Північного Причорномор’я вели кочовий спосіб життя.

Як бачимо, за цими фантастичними оповідями простежуються певні реалії, що вказують на релігійно-культурні зв’язки між Грецією й теренами сучасної України.

Далі Ямвліх, розповідаючи про Абаріса, писав, що Піфагор звелів йому «лишитися й виправляти душі учнів. Золото, яке він зібрав, додати до власності його учнів... Коли ж Абарід лишився, ...Піфагор стисло виклав йому вчення про природу й богів. Замість вміння спостерігати за внутрішніми органами жертовних тварин він навчив його передбаченню з допомогою науки чисел, вважаючи, що вона найбільш чиста, божественна й найбільш споріднена з небесними числами богів. Піфагор також навчив Абаріда другим речам у відповідності з його інтересами».

Розповіді про особу Абаріса (якими б вони фантастичними не були) є одним із свідченням того, що народи Північного Причорномор’я, власне теренів сучасної України, через грецькі колонії в цьому регіоні мали змогу знайомитися з досягненнями давньогрецької цивілізації, в т. ч. й досягненнями в сфері філософії.

Петро Кралюк
Газета: 
Рубрика: