Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Учительський апгрейд

Про те, чи може Нова українська школа стати швидкісним «ліфтом» для сучасного педагога
15 березня, 2019 - 10:36
ФОТО З АРХІВУ АВТОРА

Українська освіта нарешті дійшла до усвідомлення, що потрібно змінювати зацементовані радянською системою базові позиції, бо сучасний вчитель повинен не просто навчати дітей, а готувати їх до того, що світ швидко змінюється, і, закінчивши школу, учень повинен володіти не лише формулами чи термінами, а мати практичні навички та вміння, щоб креативити і бути конкурентним на ринку. Ця амбітна мета — виховати покоління сучасних українців — лягла в основу Нової української школи, яку впроваджують із початку поточного навчального року в усіх перших класах країни. Та перш ніж вчити дітей, треба перевчити самих учителів. Щоправда, коли мова заходить про зміни, то більшість із них «переводять стрілки» у бік Міністерства освіти і науки України, мовляв, саме від нього залежить те, хто, що і коли має робити. А виконавцями має стати вся владна «освітня вертикаль», разом з інститутами післядипломної педагогічної освіти. Хоча насправді успішність впровадження реформи залежить здебільшого від міцності внутрішньошкільного трикутника: директор — вчитель — батьки.

«Опорою для успішної трансформації української школи має стати бажання і готовність змінювати та змінюватися, — каже редакторка сайта «Нова українська школа» Вікторія ТОПОЛ. — Якщо вчитель готовий відкриватися дітям, робити навчання цікавим, інакшим, ніж це було 20 — 30 років тому, то результат не забариться. Так само це стосується директора. Якщо він хоче підтримати вчителя і допомогти йому впроваджувати нові методики викладання, то заохочуватиме його і застосовуватиме демократичні методи управління (зараз, до речі, почали з’являтися курси підвищення кваліфікації саме для управлінців — як від державних інституцій, так і від громадських організацій). А тим часом авторитарний керівник використовуватиме крик, приниження, часом погрози, і це точно не сприятиме тому, щоб учитель творчо відкривався, а у школі була здорова навчальна атмосфера. Тобто на сьогодні одна з ключових перешкод, яка гальмує реформу, — це людський фактор. Не всі хочуть змінювати підходи. І найбільше, я вважаю, залежить від управлінь освіти і директорів шкіл — вони можуть пришвидшити реформу, якщо будуть мотиваторами і дадуть вчителям педагогічну свободу, або звести її нанівець тиском, через який учитель боятиметься зробити крок. Тому якісні зміни можливі лише у тих школах, де вибудоване демократичне управління. А успішні вони там, де їх хочуть запроваджувати на всіх рівнях».

ЗАМІСТЬ «ЧАРІВНОЇ ПАЛИЧКИ» — ДІАЛОГИ

Як розповідає Вікторія, на сайт Нової української школи часто звертаються вчителі. За день надходить близько 10 запитань (і в кілька разів більше в активні періоди, як-от початок навчального року). Стосуються вони передусім обов’язків учителя НУШ, роботи з класом, надбавок до заробітної плати (наприклад, за престижність чи інклюзивний клас). Водночас частими користувачами ресурсу є батьки, які хвилюються за вступ свого чада до першого класу, цікавляться правилами і вступними документами. Та іноді буває, що і перші, і другі звертаються з проблемами, які можна вирішити на раз-два у межах школи або ж на рівні місцевої влади, та проявляти ініціативу ніхто не хоче.

«Перед початком навчального року були випадки, коли батьки вимагали від нас, щоб ми звернулися до Міносвіти і «вибили» гроші на ремонт класів чи меблів, хоча це відповідальність місцевої влади. Були банальні запитання від учителів НУШ, чи зобов’язані вони мити дитячі іграшки. Це спершу викликає сміх, але потім ти розумієш, що напевно директор наказав помити іграшки, а вчитель не хоче цього робити. Та чи варто виносити такі побутові питання на загал? — ставить риторичне запитання Вікторія. — Усі чекають «чарівної палички»: що з’явиться якийсь інструмент і все вирішиться само самою. Ні, так не буде! Треба переводити освіту з вертикальної ієрархії у горизонтальні діалоги і вирішувати проблеми всередині, в колективах, на місцях».

МОТИВАЦІЄЮ — ПО ВИГОРАННЮ

Насправді чи не головна проблема української освіти в тому, що її досі не цінують. Батьки кажуть, що школа погана, там тільки гроші здирають, а щоб скласти ЗНО, однаково треба наймати репетитора. Вчителі нарікають на учнівську байдужість, розбещеність, тиск керівництва і малі зарплати — жодного задоволення від роботи. Діти взагалі не розуміють, для чого вони ходять до школи, вчитель предмету не знає: «Усе це є в Googlе, а навчання — то для ботанів». У результаті, отримуємо першокурсника, якому ще на першій парі у виші кажуть: «Забудьте все, що ви вчили у школі, воно у житті вам не знадобиться». Розірвати порочне коло знецінення української освіти можна буде тоді, коли у школах працюватимуть вмотивовані вчителі, — це розуміють усі учасники шкільного трикутника. Вчитель повинен мати можливість вчитися, розвиватися і впроваджувати свої та запозичені практики. Зі свого боку Вікторія додає, що тільки той вчитель може зацікавити учня, який горить своєю роботою, любить і знає свій предмет.

«Навчання у школі має бути цікавим. Коли ти сидиш 45 хвилин за партою, склавши рука на руку, то це не урок, — додає редакторка. — По-друге, дітям важливо показувати, для чого потрібно навчатися, але не такими абстрактними речами, як «школа потрібна для вступу в університет». Ці речі вже не зачіпають. Натомість діють приклади, коли знання застосовуються на практиці й вони можуть допомогти вирішити певні проблеми. Також гарно спрацьовує модель, коли дітей у межах навчання ведуть у якусь компанію, на завод, ще кудись та показують, як те, що вони вивчали, потрібно людям, які працюють на підприємстві. Це класно, це працює як мотивація. Третій компонент — це вчителі. На жаль, багато хто з них вигоріли. Їм справді потрібен відпочинок, вони не здатні змотивувати себе, не кажучи вже про школярів. Можливо, коли вони прийшли до школи, то любили дітей, були готові працювати, зацікавлювати, творчо підходити до роботи, але вони вигоріли через різні причини, просто тому, що це щоденна взаємодія з дітьми. Це складно, це психологічне навантаження. Але не може вчитель, у якого не горять очі, запалювати дітей. Отже, треба подбати про серйозну і системну психологічну роботу саме з учителями. Цього поки що немає».

«ПОТЯГ НУШ» УЖЕ НЕ ЗУПИНИТИ

Як повідомляє Міносвіти, цього року передбачено ще 1 млрд гривень на оснащення класів Нової української школи, куди прийдуть навчатися першокласники у вересні 2019-го. Також понад 265 млн грн виділено на підвищення кваліфікації вчителів, які навчатимуть цих учнів. Такі інвестиції стали можливими завдяки підтримці уряду та парламенту, які заклали та підтримали виділення цих коштів у бюджеті 2019 року. Тобто хоч як би розвивалася ситуація в державі, «потяг НУШ» уже не зупинити, переконує Вікторія Топол. Реформа освіти триватиме і обростатиме результатами, для цього є велика частина законодавчої бази і загін «агентів змін» серед вчительської спільноти у різних регіонах України.

«У реформі працюють багато людей — це не тільки вчителі й управлінці, туди також активно влилися громадські організації, міжнародні донори. Вона має підтримку на різних рівнях. Це потужний табір людей, які за будь-яких обставин і політичних розкладів намагатимуться не дозволити згорнути реформу освіти, бо вона необхідна. Адже освіта — чи не єдина система, яка може як покращити економіку цілої країни, так і допомогти конкретній дитині знайти своє місце в сучасному світі. Ми всі сподіваємося, що до виборів буде ухвалений закон «Про повну загальну середню освіту», який 13 березня вже затвердив Кабмін і який додасть сили реформі, — резюмує експерт. — Але говорити зараз про те, що реформа освіти однозначно прижилася і вона успішна, поки що зарано. Мені пощастило спілкуватися з багатьма вчителями, які готові ширити свої знання в педагогічних практиках. Хоча я так само бачу вчителів, яким не подобається працювати по-новому. Реформа у процесі, вона шириться серед тих людей, які зацікавлені у змінах, і відкидає тих, хто її не сприймає».

Говорити про перші суттєві плюси та мінуси Нової української школи буде варто, коли нинішні першокласники закінчать четверті класи і перейдуть у середню школу. Тоді можна буде оцінити, наскільки в учнів проявляється математична компетентність, читацька компетентність, і можна виміряти, наскільки й як їхні знання і компетентність змінилися порівняно з дітьми попередніх поколінь.

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця — Київ — Вінниця
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments