Українські пластичні хірурги подарували світові надію
У назві статті немає ніякого перебільшення. Але є виправдана щира гордість за тих наших громадян, досі безіменних, які, на відміну від ура- патріотів усіх мастей, які пробазікали десятиріччя, всі ці десять років ціною величезних зусиль наближали РЕЗУЛЬТАТ. Саме результат багаторічної праці людей став основою для слави країни. Ми досі мали тільки танк і літак, визнані найкращими у світі. Але світ обходився й надалі може обійтися без нашої грізної зброї та нашого повітряного перевізника. А от без нашого унікального медичного матеріалу — гелю «Інтерфал» — для ендопротезування м’яких тканин людського організму світ обійтися не може. Й не хоче, тому що проблема лежить у соціально-медичній площині. Тобто, набувши надійного засобу для розв’язання медичної проблеми, світ отримав надію й на розв’язання складної соціальної проблеми.
Щоб було зрозуміліше, про що йдеться, слід пригадати наслідки воєн і локальних збройних конфліктів, внаслідок яких людство зібрало страшний урожай не просто понівечених доль, а знівечених тіл і облич. Ці плоди воєн, етноцентризму й етнічних чисток, створили для мільйонів людей у всьому світі психічні та психологічні умови для існування в соціумі, що калічать, фактично унеможливили адаптацію, що прирікало людей на самотність і відчай.
Вісім років тривала війна між Іраном та Іраком — от чому фахівці з Ірану, які перепробували різні матеріали (винайдені в різних країнах і поширені у світі), застосовувані в реконструктивно-відновній, пластичній і естетичній хірургії, але за допомогою яких НЕ МОЖНА ДОСЯГТИ НЕОБХІДНОГО для повноцінного життя людини результату, звернулися до України, а точніше до розробників гелю «Інтерфал» (керівник Борис Павлик!), по допомогу. Вони хочуть не лише дати людям надію, а й на практиці позбавити їх від страждань.
Соціально значущою залишається й допомога людям, потерпілим в аваріях, техногенних катастрофах і під час природних катаклізмів. Прогрес, звичайно, призвів до збільшення всіляких ризиків для життя та здоров’я людей, ризиків щоденних і щогодинних. Люди не тільки гинуть, а й виживають. Часом з такими каліцтвами, що вважають смерть кращою за чудовий порятунок. Це також величезна соціальна проблема світу. Плюс уроджена потворність і відхилення від норми… Ось чому міністр охорони здоров’я Італії через своїх представників звернувся до українських розробників і хірургів-пластиків, які першими впровадили гель у практику пластичної хірургії (Іван Кебуладзе), з настійним проханням про допомогу і наголосив на необхідності продовжувати дослідження, оскільки поява гелю «Інтерфал» з’явилася проривом не лише в пластичній хірургії, а й в медицині взагалі. І це правда, тому що МОЖЛИВОСТІ цього унікального матеріалу дуже великі, як, наприклад, можливість його насичення лікарськими препаратами.
Іншими словами, реконструкція об’єму та форми органів і тканин організму людини, ушкоджених унаслідок захворювань або хірургічних втручань, є актуальною проблемою не лише теорії й практики пластичної хірургії, а й соціуму. Фізичне та естетичне НЕЗДОРОВ’Я людини не дозволяє особистості ПОВНОЦІННО проявити свої фізичні, психічні та соціальні риси. Тоді як саме повноцінність вияву рис особистості є основою для її формування й розвитку, для її свободи. Більш того, створює реальні передумови для задоволення життєво необхідних потреб — працювати, створювати сім’ю, народжувати дітей.
На жаль, в українських ЗМІ фактично відкидається соціальний статус пластичної хірургії, а отже і її суспільна необхідність. Вона подається як замкнена структура для обслуговування примх багатих, знаменитих і... дівчат легкої поведінки, які сприймають свою плоть як товар, і передусім як товар (що не позбавлено підстав). Подається як структура, що працює виключно на самозабезпечення, на збагачення. Щодо цього ми не лише не європейська, а навіть і не азійська країна. У нас досі офіційно не визначено статус пластичної хірургії, тобто такої професії начебто взагалі не існує, а отже не створено правове поле, в якому хірурги відчували б себе більш захищеними (а зважаючи на наш особливий менталітет, наважусь стверджувати, що вони беззахисніші, ніж пацієнти).
До речі, про особливості азіатського регіону, вірніше про схильність жінок до порушень, пов’язаних з обсягом, формою, асиметрією і т.ін. грудей. Наприклад, у Китаї в «групу ризику» потрапляє майже кожна друга жінка, й проблема настільки гостра й масштабна, що корекцією грудей займаються косметологи та перукарі, яким не обов’язково мати вищу освіту.
Досі для усунення різного роду дефектів м’яких тканин і органів людського організму у світовій практиці застосовуються високомолекулярні з’єднання: біологічні (біотканини, сезонний бичачий колаген, його аналоги), синтетичні (силіконові та інші гідрофобні гелі (український «Інтерфал» — гідрофільний), поліуретан, пасти з тефлону в гліцерині, гідрофільні гелі з гіалуронату целюлози тощо). А для ендопротезування твердих тканин — метали та інші неорганічні речовини, що імплантуються у внутрішнє середовище організму.
Але всі вони мають ті чи інші протипоказання, чималий відсоток ризику для пацієнтів, що призвело до обмеження їх застосування або до повної відмови від них. Однак проблема через такі обмеження ще більше загострилася.
У тому ж Китаї великого поширення набули всілякі підробки й сурогати, що видаються за останні досягнення у сфері ендопротезування м’яких тканин і органів людського організму.
Всі матеріали, що імплантуються, мають відповідати таким загальним вимогам.
1. Нездатність впливати на колір і зовнішній вигляд шкіряного покриву в ділянці імплантації, не розпізнаватися як ендопротез під час візуальної оцінки.
2. Пластичність, тобто здатність імітувати пружність, міцність, еластичність і в’язкість протезованих тканин і шкіри і не розпізнаватися як ендопротез при пальпації (дотику), витримувати реальні фізичні навантаження, мати відповідну стійкість до руйнування протезованих тканин.
3. Постійність названих фізичних властивостей протягом всього життя пацієнта.
4. Біосумісність: реакція організму на імплантат не повинна відрізнятися від реакції на аутоімплантат упродовж усього життя пацієнта.
5. Безпека, тобто нездатність викликати ненормальні ефекти в організмі.
6. Витривалість організму щодо них, тобто відсутність специфічних реакцій організму (відторгнення) на введення імплантаційного матеріалу, злоякісного переродження та інших побічних ефектів.
Найвідомішими — найпоширенішими — були й залишаються силікони різних модифікацій. Зокрема й в Україні, де слово «силікон» сприймається як чарівне слово «захід». І небагатьом, зокрема й потенційним клієнтам клінік пластичної хірургії, відомо, що у більшості своїй силікони не виправдали очікувань пацієнтів і хірургів, про що свідчить досвід (результати) багаторічного застосування цих матеріалів. Ускладнення, що виникали після імплантації, знижували результативність ендопротезування. Саме НЕВДАЧІ стимулювали пошук матеріалів із заданими властивостями (шість названих вище). Саме БЕЗПЕКА для людини — головний критерій — була недосяжна, тобто не досягала 100% НІКОЛИ Й ДЛЯ ЖОДНОГО З ВІДОМИХ МАТЕРІАЛІВ.
Не дає такої гарантії — ПОКИ! — й український гель «Інтерфал», ступінь ризику якого становить 4%, але це ІСТОТНО НИЖЧЕ за ризики матеріалів, що існували досі. Нікому не хочеться потрапити в ці 4%, але це Й НЕ УСУВАЄ НЕОБХІДНОСТІ використання нашого гелю. Більше того, є МОЖЛИВОСТІ для зменшення цього відсотку ризику, що підтвердила четверта науково-практична конференція «Десятирічний досвід широкого застосування «гідрофільного поліакріламідного гелю «Інтерфал» у пластичній, естетичній і реконструктивно-відновній хірургії». Бо матеріалом нового покоління, що відповідає всім загальним вимогам, і було визнано український гель, розроблений малим підприємством-впроваджувачем «Інтерфал».
Він з’явився не сьогодні, а майже 50 років тому! Але не був запитаний зі зрозумілих причин, хоч соціальна значущість його була високою і для СРСР. Відтоді гель пройшов всі можливі випробування, в тому числі й на тваринах. До цієї титанічної праці причетні багато інститутiв, як, наприклад, Інститут хімії високомолекулярних сполук, НДІ онкології та радіології, НДІ ендокринології та обміну речовин, НДІ гематології і переливання крові та інші. Понад 50 висновків про придатність матеріалу до застосування в клінічних умовах! У тому числі й Комісією з нової медичної техніки Мінздоров’я України від 18 жовтня 1993 р. (протокол №7, п. 41). ВСІ ІНШІ МАТЕРІАЛИ (або майже всі?) НЕ МАЮТЬ ДОЗВОЛУ НА ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ.
Аналогічні дозволи отримано в Естонії, Литві, Росії, Болгарії, Китаї, Білорусі, Грузії і под. Крім України, гель «Інтерфал» запатентований у всіх країнах Західної Європи, Росії, США, Бразилії, Китаї, Австралії. Наш гель освоюють у країнах Близького Сходу. На базі клініки Івана Кебуладзе фахівці Данії і Швеції вивчали досвід застосування гелю на практиці, щоб отримати Європейський сертифікат якості (ЦЕ, марка). І все це на тлі нашої істерії проти «Інтерфалу», а щоб картинки жаху мали вигляд автентичності, гель персоніфікували, обравши як злий геній нещасних українських жінок «особу кавказької національності». І все це на тлі успішно завершеної роботи з сертифікації гелю «Інтерфал» за системами 1S0 і ЕN. Наш гель було рекомендовано для випуску й використання дозвільною системою країн-членів Європейського Союзу.
Саме Кебуладзе, котрий 30 років займався не лише загальною хірургією, але й полімерами в Україні, вивчав секрети пластичної хірургії в Бразилії (котра досі втримує пальму першості в світі в цій галузі), став не лише першопрохідником у застосуванні гелю на практиці, але й учителем для багатьох фахівців-пластиків із різних країн світу, що приїхали на конференцію до Києва вже для обміну досвідом, для звіту перед учителем. Він став таким і для багатьох українських хірургів. Але в нашій країні ідилії не трапляються, тому що перших — не люблять, першим — заздрять. І, повторюся, зовсім не дивно, що саме Кебуладзе став основним об’єктом цькування (через гель) не лише в російських ЗМІ, що можна зрозуміти через жорстку конкуренцію двох країн (у Росії є свій гель або — той самий, ще з часів СРСР, категорично стверджувати не беруся). Але і в українських ЗМІ, що можна пояснити і некомпетентністю журналістів, і несумлінною конкуренцією постачальників і вітчизняних клінік пластичної хірургії, що користуються різними матеріалами в ендопротезуванні і різними методами, а також вічно актуальним висловом: «Немає пророка в своїй Вітчизні». Справа дійшла до того, що зарубіжні колеги змушені захищати нас від… нас самих. У мене немає ніяких підстав недооцінювати працю наших шанованих хірургів (фахівців найвищого класу і найбагатшого досвіду), які віддають перевагу власним тканинам організму (як, наприклад, Микола Дрюк) або іншим матеріалам, а не гелю «Інтерфал». Як немає підстав переоцінювати роботу пластичних хірургів (гідних всілякої поваги за їх здатність розвивати науку і практику), що вибрали для цього гель «Інтерфал» (в тому числі й Івана Кебуладзе). Моя позиція проста й відкрита: наше СУСПІЛЬСТВО тільки виграє від того, що НЕ БУДЕ ПЕРЕМОЖЦЕМ ОДНОМАНІТНІСТЬ, як у СРСР, коли людині НЕМАЄ З ЧОГО вибирати, і вона ПРИРЕЧЕНА на те, що є. Ми це вже проходили! Проблема лише в тому, щоб суспільство отримало виразну інформацію про різні методи ендопротезування: об’єктивну, зі всіма плюсами та мінусами. І усвідомило, що дармовий сир буває тільки в мишоловці. Не можна навіть говорити про який-небудь розвиток, якщо галузь не заробляє коштів на свій розвиток. Треба ненавидіти убозтво і злидні, а не багатство і процвітання; інертність і бездіяльність, а не успішний результат інших, досягнутий інтелектуальним і фізичним напруженням, часом надмірним через нашу відсталість, бюрократичну неповороткість, нерозвиненість свідомості. Визнати очевидне: люди інтелектуально не рівні! — і перестати знищувати тих, що висунулися з нашого різнозастояного болота. І не принижувати один одного через природою зумовлену нерівність або нерівну освіту, бо кожна людина себе варта, а всі ми рівні перед нещастям, хворобою і смертю.
Основне призначення пластичної хірургії й полягає в позбавленні нас від страждань внаслідок нещасть, уроджених або набутих, а значить, і в поліпшенні нашого психоневрологічного статусу. У цьому бачать головну мету і розробники унікального матеріалу — гелю «Інтерфал».
У чому ж полягає ця унікальність? У тому, що він відповідає загальним вимогам до матеріалів для ендопротезування найкращим чином.
1. Пружність, міцність на розрив, в’язкість і еластичність (желеподібна консистенція), узалежнені від мети, локалізації і СПОСОБУ ЗАСТОСУВАННЯ (ін’єкційного чи операційного), керовані залежно від мети, що повністю ІМІТУЄ властивості тканини, яку гель моделює.
2. Висока формостійкість, що ВПЕРШЕ дозволяє забезпечити його довічну імплантацію в м’які тканини організму.
3. Висока стійкість до агресивних хімічних і фізичних чинників, що ДУЖЕ ВАЖЛИВО для зберігання і транспортування гелю «Інтерфал» на великі відстані. Нагадаю, що в тілі людини для біосумісного гелю агресивних хімічних і фізичних чинників немає.
4. ПОВНА БІОСУМІСНІСТЬ. Тобто реакція організму на чужорідний гель точно така ж, як на власну тканину.
5. Хімічна інертність і нешкідливість для організму.
6. Ідеальна ВТРИМУЮЧА ЗДАТНІСТЬ: розвиток ніжної сполучнотканинної капсули, пов’язаної з імплантатом, яка заважає його зайвій рухливості і в той же час не призводить до розвитку форморуйнуючих контрактур (звуження, стягання).
7. Гель «Інтерфал» ВИТРИМУЄ без зміни своїх фізико-хімічних властивостей температуру і тиск надійної стерилізації і НЕ Є ПРИВАБЛИВИМ для росту й розвитку мікроорганізмів. Іншими словами, проведені дослідження не виявили ніяких мікроорганізмів (відомих у природі), які б використали гель як поживне середовище, а значить, і міняли б його структуру та властивості, ферментували б гідрогель.
Раніше широко використовувалися БІОНЕСУМІСНІ гелі, котрі відштовхують воду, «Інтерфал» — гідрогель, гідрофільний гель, що дозволяє насичувати його різними лікарськими препаратами й ВІДКРИВАЄ ПЕРСПЕКТИВУ ДЛЯ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬ у даному напрямкові, ДЛЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ. Вже зараз наші хірурги насичують гель і гелеві протези знеболюючими ліками або інсуліном для хворих цукровим діабетом. І ефект від такої процедури БЕЗПЕРЕЧНИЙ.
Гель «Інтерфал» приблизно на 95% складається з води — стільки ж відсотків води і в людському організмі. Причому, прирівнюється до питної води за еталоном чистоти США.
25 років(!) розроблялася методика вивчення канцерогенності гелю заради одного слова — БЕЗПЕЧНИЙ, біологічно інертний. Але за цим словом — людське життя, тому дослідження тривають. 1000 тварин у світі спостерігаються і спостерігатимуться протягом усього життя. Хоча прямого впливу гелю на імунітет не виявлено навіть при зниженому імунітеті, дослідження тривають і в цьому напрямкові в ім’я людини, бо вчені ПРИПУСКАЮТЬ можливість такого впливу, виходячи з факту взаємодії гелю з білками з’єднувальної тканини. Тривають дослідження компресії підлягаючих тканин після введення гелю, і багато що інше. Саме так і тільки так розвивається наука, рухається вперед, удосконалюючи в дріб ницях, в нюансах і методики введення гідрогелю, методики післяопераційного ведення пацієнтів, а значить, і всю практичну діяльність пластичних хірургів, в тому числі і в усьому світі, де прийняли до використання український гель.
Українські пластичні хірурги — не новачки в хірургії, як декому хотілося б представити, в основному це професори, лікарі й кандидати меднаук iз колосальним досвідом роботи в хірургії взагалі. Але фактом залишається й те, що вони освоюють нову для себе галузь медицини, виробляють стандартні вимоги до технології, техніки і методики втручання. Тобто, поки що немає уніфікованих стандартних вимог на законодавчому рівні — на рівні нормативного документа. Відсутній юридичний статус показань і протипоказань. Ще існують розбіжності щодо добору пацієнтів для ін’єкційного і оперативного втручання, тобто з пом’якшення або посилення протипоказань. Добро, як відомо, карається. Тому просто необхідні психологічні дослідження стану пацієнтів ДО ВТРУЧАННЯ і ПІСЛЯ. Проблема настільки серйозна, що в багатьох клініках пластичної хірургії на Заході і СНД з’явилися штатні психологи. Вимагає відповіді питання, що вважати ускладненнями, а що — ні. Вимагає уніфікації термінів навіть мова пластичних хірургів, щоб вони краще розуміли один одного, а пацієнти клінік — своїх лікарів. Наприклад, треба відмовитися від поняття «маніпуляція» заради поняття «операція» зі всіма наслідками, що звідси випливають. Відмовитися від виразу «пластика молочних залоз», що призводить до різних вигадок і чуток у суспільстві, і замінити його виразом «пластика грудей», хоча по суті це одне і те ж. Отже, складностей вистачає — йде процес становлення українською державності, йде процес становлення вітчизняною пластичної хірургії. І не треба все спрощувати до нісенітниці. Тим більше, що початок є, початок значущий і суспільно важливий.
Саме унікальні фізико-хімічні та біологічні властивості «біосумісного гідрогелю Інтерфал», а також добровільні зусилля українських хірургів- пластиків сприяли не лише нашій популярності в світі (що не є самоціллю), але й БЕЗПРЕЦЕДЕНТНОМУ РОЗШИРЕННЮ СФЕРИ застосування гелю. Це корекція форм обличчя, особливо губів, стегон, гомілки, сідниць, грудної клітки, ділянки спини, мамопластика, ендопротезування гелевим протезом, корекція верхніх і нижніх кінцівок як з естетичними, так і лікувальними цілями. Варто особливо підкреслити й той факт, що до появи «Інтерфалу» контурна пластика нижніх кінцівок була НЕМОЖЛИВОЮ. Це вселяє оптимізм: ми не лише щодо танків попереду всієї планети, але і в дуже людяній галузі діяльності.
Хотілося б на цій оптимістичній ноті й закінчити розмову. Але реальність має інші властивості, далеко не унікальні. Вона диктує необхідність продовжити тему в площині вікового трикутника: хірург — матеріал — пацієнт і хоч би спробувати вилізти з хащ суперечливого трактування ускладнень зі всіма наслідками, що випливають і для хірургів, і для гелю, і для пацієнта.
ВІД РЕДАКЦІЇ. — Ми пропонуємо читачам «Дня» висловитися з проблем гуманізації медицини, котрі зараз актуальні для всього світу, і не лише в галузі пластичної хірургії.
