Я кажу собі: людина помічає у світі лише те, що вже несе у собі.
Антуан де Сент-Екзюпері, французький письменник

«Увага до України – величезна»

Олег Дикий, член команди-переможця конкурсу юристів ЄСПЛ, розповідає, як міжнародне право адаптується до нових суспільних викликів
17 березня, 2017 - 12:17

Історія відносин між Європейським судом із прав людини та Україною нетривала, але громадяни освоюють цей інструмент захисту свобод. У цьому контексті прикметний позов ПАТ «Українська прес-група», тоді власника «Дня», проти України щодо порушення статті 10 «Свобода вираження поглядів» Конвенції про захист прав людини, поданий 2000 року. У 2005-му ЄСПЛ ухвалив рішення на користь «Української прес-групи». Це рішення стало одним із визначальних для формування практики Європейського суду в сфері діяльності медіа, зокрема права журналіста і ЗМІ на відсунення межі у висвітленні приватного життя публічної особи задля необхідності повідомлення суспільству про варті уваги сторони діяльності цієї людини.

Сьогодні представлення України у міжнародних судах набуває нового виміру. Необхідно доводити світу агресію Росії та її наслідки для десятків тисяч людей. Приємного мало, але позитив у тому, що українські студенти-юристи добре заявляють про себе у таких структурах. Україна бере участь у конкурсах для правників-міжнародників віднедавна, але вже має низку перемог.

Так, у лютому цього року команда Національного університету «Києво-Могилянська академія» перемогла у конкурсі юристів Європейського суду з прав людини, що відбувався у Страсбурзі. На змаганнях виш представляли Софія Костомарова, Андрій Влайко, Марія Новікова, Олег Дикий і тренер Ольга Асадча. Українська команда перемогла у номінації «Заява позивача», а Олег Дикий ще й став кращим оратором фіналу. Між іншим, Олег також був у складі команди від Могилянки, яка минулої весни перемогла у престижному європейському конкурсі з міжнародного права Telders International Moot Court Competition, що традиційно проводиться у Гаазі. Олег Дикий розповів «Дню» про нещодавню перемогу українців і про цікаві моменти з історії міжнародного права.

«ГОЛОВНЕ — ТЕ, ЩО ОСВОЇЛИ САМІ»

— До конкурсу Telders International Moot Court Competition команда Могилянки готувалася близько року. А скільки тривала підготовка до змагання правників ЄСПЛ? Що вона включала?

— Щоб потрапити на такий конкурс, треба мати уявлення про європейську систему захисту прав людини, хороші письмові та ораторські навички. У кожного з нас уже був досвід міжнародних змагань, для мене це третій такий конкурс.

Ми почали підготовку в серпні, оскільки самі змагання починалися 4 серпня. До того, приблизно у липні, у нас вже була сформована команда. У серпні визначилися, хто яку роль виконуватиме, поділили питання. Дві людини з нашої команди виступали як позивачі, дві — як відповідачі.

Особисто я для підготовки прочитав багато книжок, щоб зрозуміти, як взагалі діє система Європейського суду, як кооперуються між собою органи Ради Європи. Головним було не те, що ми вчили в університеті, а те, що освоїли самі.

— Яка справа розглядалася на конкурсі?

— Всі команди працювали з одною справою. Вона не стосувалася реальних подій, але перегукувалася з темою терористичних атак, що відбуваються в Європі. Питання було пов’язане з тим, чи можна катувати особу, коли вона знає, де знаходяться бомби, і чи можна використовувати її свідчення, отримані під час катувань, у судовому процесі. Також предметом розгляду стали порушення статті 8 «Право на повагу до приватного і сімейного життя», які стосувалися негласних слідчих розшукових дій, і статті 13 «Право на ефективний засіб юридичного захисту» Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

— Україна почала брати участь у таких міжнародних конкурсах недавно. І от — друга протягом року велика перемога. Що назвете фактором успіху наших команд?

— Наші тренери мають великий досвід, вони ще у 2006, 2007, 2008 роках брали участь у потужних змаганнях з міжнародного публічного права імені Філіпа Джесапа, що проходять у Вашингтоні. Постійна підготовка — також фактор успіху. Крім цього, ми мали величезну мотивацію, бо перемога надає можливість стажування у Європейському суді з прав людини протягом місяця. 

«4200 ІЗ 4300 СКАРГ ПРОТИ УКРАЇНИ ЄСПЛ ВИЗНАВ НЕПРИЙНЯТНИМИ»

— Торік у Європейському суді проти України зареєстрували найбільше скарг. Чим це, на вашу думку, викликано? Які можуть бути наслідки скарг до ЄСПЛ проти України?

— Так, за кількістю скарг Україна справді посіла перше місце. Торік проти України їх надійшло близько 4300. Але 4200 з них суд визнав неприйнятними. Тобто самі заявники склали ці скарги некомпетентно. Наприклад, заяву подали, коли не використали всі національні засоби захисту, або коли пройшло шість місяців після вироку, або заява є анонімною.

Торік Європейський суд виніс 73 рішення у справах проти України, це четвертий показник у Європі — ми йдемо після Туреччини, Росії і Румунії. У 70 із 73 рішень знайшли порушення Конвенції про захист прав людини. 

Щодо репутаційних наслідків скарг — так, усі розуміють, що в Україні є систематичні порушення прав людини. Щодо матеріальних наслідків — 2014 року з українського бюджету надали 140 мільярдів гривень на виплати особам, права яких порушили, у 2015 — 640 мільярдів гривень. Даних за 2016 рік ще не знайшов.

До речі, цього року Україна подає до ЄСПЛ вже шосту заяву проти Росії. Під час конкурсу дипломати і судді ЄСПЛ говорили нам, що до нашої країни прикута величезна увага.

— Яка справа з історії ЄСПЛ видається вам особливо важливою?

— Усі справи, що розглядалися у Європейському суді, в чомусь є важливими, особливо рішення Великої палати. Мені цікава справа «Фіногенов та інші проти Росії». Позивачами були жертви теракту на Дубровці, й суд виніс рішення, що мало місце порушення статті 2 «Право на життя» Конвенції про захист прав людини, бо національні розвідувальні служби могли застосувати інші засоби, щоб розблокувати театр і захопити терористів.

Також цікава справа «Ірландія проти Британії». У 1970-х роках існувала ідея тотального опору Ірландській республіканській армії, оскільки вона становила загрозу для британських національних інтересів, проти її учасників застосовували сильні методи катувань. Справа мала велику політичну складову, і ЄСПЛ не знайшов жодних катувань, у його рішенні йшлося про менше за природою порушення — жорстоке і нелюдське поводження. Хоча пізніше, в іншому рішенні, Європейській суд таки непрямо визнав, що дії британських службовців можуть кваліфікуватись як катування.

— Чому важливо дотримуватися рішень Європейського суду?

— Багато країн виконують рішення ЄСПЛ. Інакше з’являтимуться пілотні рішення, які зобов’язують державу-порушника виплачувати велику суму коштів. Але це буває лише у разі систематичних порушень прав людини. В Україні таке було 2010 року, Україна виплачувала великі гроші внаслідок порушення статті 5 «Право на свободу та особисту недоторканність» і статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини. 

«СИСТЕМА МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ПОТРОХУ РОЗПАДАЄТЬСЯ»

— В якій справі, що розглядається в ЄСПЛ, хотіли би взяти участь?

— Хотів би долучитися до засідань між Україною й Росією, бо це безпрецедентно. Це дев’ята міждержавна справа, до неї прикута увага світу. Дуже хотів би допомогти у її роботі, яка триватиме довго. Як показує досвід Грузії, яка теж позивалася проти Росії, це відбувається від п’яти до семи років, а справа «Кіпр проти Туреччини» розглядалася аж 30 років. Не знаємо, скільки відбуватимуться ці слухання. Рішення ухвалюють повільно, бо треба оцінити дуже багато факторів.

Так само мені цікава справа «Україна проти Росії», яку розглядає Міжнародний суд ООН у Гаазі.

— У вас є взірець юриста-міжнародника?

— Напевно, це Джеймс Кроуфорд. Він родом з Австралії, у Кембриджі отримав ступінь доктора філософії, викладав у Оксфорді. Виступав перед Міжнародним судом у 25 справах, зокрема у справах між Еритреєю та Ефіопією в суперечках у комісії щодо розмежування кордонів, у справі «Абейї» на боці Судану, працював у розгляді суперечок у Світовій організації торгівлі. Також у 2000-х роках він виступав за Румунію у Міжнародному суді в справі «Румунія проти України», де Україна програла. Він є великим взірцем для дослідників міжнародного права, моїм, можна сказати, орієнтиром для росту.

— Які вміння потрібні, щоб виступати у Європейському суді?

— Чимало працівників Міністерства юстиції України залучені до справ у ЄСПЛ, є урядовий уповноважений представник України у справах ЄСПЛ. Чимало людей з Мін’юсту беруть участь у таких справах, допомагають знаходити потрібні документи, формувати правові позиції. Не думаю, що для студентів є нереальною можливість допомагати міністерству в таких справах, тим більше, зараз їх надзвичайно багато.

— У світі постійно розпалюються нові конфлікти, з’являються нові види злочинів. Як у цьому контексті змінюється міжнародне право?

— До 2012 року не було усталеної практики в питаннях міжнародного кіберправа. У 2013 році з’явився Tallinn Manual, що певним чином дозволяє зрозуміти, що таке міжнародне кіберправо, як воно регулюється. У 2017 році вийшов другий такий посібник. Тож міжнародне право адаптується до нових умов у суспільстві.

Також важливими є питання щодо знищення культурної спадщини. Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини підписали 185 держав, але зазвичай її не надто виконують. У 2001 році Талібан знищив пам’ятки в Афганістані, з’явилася резолюція ООН із засудженням цього злочину. Але міжнародні науковці кваліфікують цю резолюцію як необов’язкову. Також у 2016 році Міжнародний кримінальний суд засудив на дев’ять років особу за знищення культурних пам’яток — це величезний прецедент, що вказує на появу нового злочину в міжнародному праві (йдеться про засудження ісламіста Ахмеда аль-Фагі аль-Махді за свідоме знищення історичних пам’яток у місті Тімбукту в Малі. — Авт.). 

Важливо, які заходи вживатимуть стосовно інтервенції Росії та Туреччини до Сирії. Є правовий інструмент, що стосується вторгнення на територію іншої держави, йдеться про responsibility to protect (дослівно з англійської «обов’язок захищати». — Авт.), на який Росія посилалась, але він наразі не дуже врегульований. Тож кого покарають і чи покарають, чи буде визнано вторгнення в суверенітет Сирії Росією, Туреччиною та Іраком правомірним, чи покарають Росію за міжнародні злочини у Сирії, поки не знає ніхто.

Сьогодні система міжнародного кримінального права потроху розпадається. Торік три африканські держави — Південно-Африканська Республіка, Гамбія й Бурунді — заявили, що не хочуть визнавати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. А в цій інстанції в основному тривають провадження щодо африканських лідерів. Тож такі дії означають, що африканських посадовців МКС не покарає.

Є величезна фрагментація, пов’язана з напливом біженців, терористичними атаками тощо. Держави почали відчувати себе більш суверенними, різкіше заявляти про власні інтереси, тим самим більше порушуючи певні міжнародні зобов’язання.

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments