Про інструменти «м’якої сили»

У суботу, 20 серпня, у столичному «Українському домі» розпочав роботу VI Всесвітній форум українців, на який Українська Всесвітня Координаційна Рада зібрала понад 300 делегацій із 35 країн світу. Велику частину першого дня роботи заходу зайняли виступи делегатів та гостей, серед яких екс-президенти України Леонід Кравчук та Віктор Ющенко, президент Світового конгресу українців Євген Чолій, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» Ірина Ключковська, очільники українських громад у різних країнах, а також вимушені переселенці з Криму, позицію яких, а також громадян України на окупованому півострові озвучив голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Водночас варто зауважити, що цього року Українська держава фінансово не підтримала захід.

Важливо, що участь у роботі форуму взяла міністр освіти та науки Лілія Гриневич, адже чимало делегацій мали запитання щодо нюансів вивчення української мови за кордоном, зокрема «День» зустрів на заході директора української школи «Еллісів», що в норвезькому Осло, Ніну ХАГЕН. Нагадаємо, ми писали про першу українську школу в Осло, яка заснована в лютому цього року і працює за програмами Міністерства освіти України, у №52-53 від 24 березня 2016 року. «Наші учні бажають отримати після закінчення школи справжній атестат. Потім вони можуть приїхати в Україну і вступити на навчання в університет. Але для цього потрібно скласти екзамени, – говорить пані Ніна. – Ми ще не підписали угоди з Міжнародною українською школою при МОН України, оскільки є незручні для нас нюанси, але ведемо діалог. Пані Лілія Гриневич говорила, що допомагатиме вчителям-українцям за кордоном, зокрема ідеться про створення сертифікату української мови. Буде чудово, якщо ця ідея втілиться у життя». Про необхідність узагальненої програми викладання української мови для дітей, у яких українська мова не є основною, «Дню» сказав і голова товариства українців у Фінляндії Денис Перцев. Голова ж міжнародної організації «Українська світова спілка професійних вчителів» Наталя Мацько скористалася нагодою, щоб озвучити, на її погляд, проблемні питання щодо змін у початковій школі.

Природно, що найбільше уваги під час виступів делегати присвятили питанням допомоги Україні в боротьбі з російською агресією. Учасники форуму працювали також в окремих секціях, як от: державного будівництва, гуманітарної політики, правничій, інформаційної політики, освіти, виховання, волонтерства та захисту українства на окупованих територіях, духовності і церковного життя закордонного українства. У неділю мають бути прийняті ухвали та рекомендації секцій.

В окремих коментарях «Дню» багато з делегатів акцентували на необхідності посилення економічного блоку співпраці. Загалом більшість наших співрозмовників констатує: системної уваги української влади до закордонного українства бракує, а вона б могла суттєво покращити рівень взаємодії, адже саме діаспора багато в чому зараз працює на імідж України за кордоном. Власне, конструктивні основи цієї системності вони і хочуть бачити як результат форуму, що завершиться 22 серпня.

«День» запитав учасників форуму про питання, які треба вирішити на заході, а також про діяльність їхніх громад у країнах перебування.

КОМЕНТАРІ

«МАЄМО ЧОТИРИ ПРІОРИТЕТИ»

Стефан РОМАНІВ, голова Союзу української організації Австралії, генеральний секретар Світового конгресу українців:

– Сьогодні постає питання наших пріоритетів. Передусім нам треба допомогти Україні під час війни, а також потрібно говорити про піднесення іміджу та економічний розвиток України. Важливо також патріотичне виховання української молоді. Спільно ми можемо це зробити. Але для цього ми мусимо перейти від риторики до дій. Якби за кожне слово, яке сьогодні тут було сказано, була одна година праці, то вже був би в Україні переворот (усміхається. – Авт.). Краще щось менше зробити, ніж будувати грандіозні плани. Це засадничий меседж української громади Австралії.

Я думаю, що сьогодні з боку уряду України і Президента є розуміння, що наші спільноти в різних країнах світу відіграють ключову роль щодо лобіювання іміджу України. Ми сьогодні маємо краще порозуміння. Бо був такий час, коли говорили: «Що ви приїхали нас вчити?» Ніхто не приїжджає нікого вчити. Якщо ми є родина, то один одного доповнюємо. Думаю, що за 25 років Україна оцінила вартість світового українства.

Щодо проектів нашої громади, то ми і далі підтримуємо програму «Захист патріотів» (громадська організація, заснована у травні 2014 року як гуманітарна ініціатива Світового конгресу українців, для розвитку тактичної медицини та невідкладної допомоги в Україні. – Ред.), також підтримуємо відзначення 25-річчя незалежності в публічних місцях. Наприклад у Мельбурні завтра буде велике свято, у якому візьмуть участь і тисячі неукраїнців, що також важливо для іміджу. Ми дуже плідно співпрацюємо з послом України в Австралії паном Куліничем. Ми сформували українсько-австралійську торгівельну палату, провели бізнесовий форум і плануємо у травні наступного року зробити зворотній форум у Києві. Ми озвучували українську позицію у комітетах з закордонних справ, оборони і торгівлі австралійського парламенту. У понеділок ми скликаємо в Києві круглий стіл за участі посла України, тимчасово повіреного у справах Австралії в Україні, представників уряду, Адміністрації Президента, деяких представники бізнесу, щоб дати австралійській стороні розуміння, що ми недарма маємо тут австралійське посольство і щоб вони навіть не думали його закривати.

«ДОПОМОГУ ДУЖЕ ВАЖКО ПЕРЕДАТИ»

Ніна ХАГЕН, директор української школи «Еллісів», Осло, Норвегія:

– Мені здається, закордонне українство стало вагомим чинником українського державотворення. Від нас залежить багато. Інформація йде від нас. Ми проводимо мітинги, пишемо статті в газети, а також контролюємо те, що пишуть норвезькі газети, і, коли вони подають неправдиву інформацію, ми не сидимо мовчки. Ми відправляємо гуманітарні вантажі, зокрема жінка з Тромсе збирає гуманітарну допомогу і пересилає її вантажами в Україну. Але бюрократія київських митників настільки велика, що вантажі неможливо розвантажити. Наприклад, зараз прийшов великий вантаж зі спеціальним милом. Оскільки в Україні не знають, що це таке, нам сказали забрати його назад у Норвегію! Ми обговорюватимемо це на секції. Адже так активно включаються українці в Норвегії в допомогу, але цю допомогу дуже важко передати.

Також щодо наших проектів – плануємо відкрити в Норвегії меморіальну дошку, якщо нам допоможуть, доньці Ярослава Мудрого – Єлизаветі, яку по-норвезьки називають Еллісів.

«ВАЖЛИВА ЕКОНОМІЧНА ВЗАЄМОДІЯ»

Сергій ІЩЕНКО, голова Конгресу українців Естонії:

– Я чекаю від форуму співкоординації дій діаспор у різних країнах світу, окреслення напрямів роботи і відновлення економічних напрямів.

За останні роки Конгрес українців Естонії більш згуртувався. Люди щосереди приходять на пікети біля російського посольства разом із естонською громадою. Проходили мітинги і на підтримку Майдану, і на підтримку України у війні, екс-тромбоніст із гурту «Гайдамаки», що залишився в Естонії, Руслан Трочинський організував свою групу «Свята ватра» і влаштовує концерти на підтримку України.

Якщо говорити про загальний внесок діаспори за 25 років, то проблема в тому, що не завжди була постійною увага української влади до своїх громадян за кордоном. За часів Ющенка був інтерес і спілкування, потім він практично зник. Ми працюємо самі по собі, як і в Україні зараз – держава сама по собі, громадські організації самі по собі. Не було системної взаємодії і, на жаль, наразі немає. А тим часом є важливі напрями економічного розвитку. Україна може просувати свої товари в напрямі північних країн. Наш регіон (Естонія, Фінляндія, Швеція, Норвегія) – дуже великий і багатий. Там є потреба в наших товарах, але немає інтересу в українських підприємців і держави, щоб туди це відправляти. Прокласти логістичний шлях від Чорного моря – це те, що зараз треба. Тим більше у такій державі, як Естонія, де фактично немає податку на прибуток. Втрачаємо момент!

«ПОТРІБНО СКОРОТИТИ «ЛАНЦЮГ» СПІВПРАЦІ»

Денис ПЕРЦЕВ, голова Товариства українців у Фінляндії:

– По-перше, хочеться програми не тільки підтримки закордонного українства, а співпраці з закордонним українством плюс популяризації України у світі. Ми хочемо інвестицій до України. Але вони не підуть, поки ми самі не приїдемо до Європи, де проводиться безліч різних виставок. На жаль, Україна поки представлена не дуже активно. Наприклад у Гельсінкі проводиться масштабний виставковий день, присвячений подорожам, а України там майже немає. Але ж у нас є Карпати, куди можуть поїхати сотні фінів!

Так само хочеться певного покращення у консульській роботі з закордонним українством, вплинути на взаємодію закордонної пенсійної системи з українською, щоб наші заробітчани могли отримувати ті трудові пенсії, які вони заробили, повертаючись в Україну.

Щодо активності українців у Фінляндії. Ріст громади у нас відбувався двічі. Перший – у 2004 році, коли громада зросла на 200-300%, а під час Революції Гідності до мене на найперше зібрання під фінським парламентом прийшло близько 50-60 людей. Форум «Україна – Європа. Питання і можливості взаємодії», який я робив, зібрав дуже багато українців, які мені допомагали. За останні два роки у нас з’явилося три волонтерські групи, які допомагають, зокрема, одеському госпіталю, надають пряму допомогу понад ста сім’ям. У нас є люди, які займаються ресторацією, на якій ми заробляємо гроші на волонтерські справи.

Завдяки росту громади у нас з’явився і функціонує нормальний, уже не аматорський театр, з яким ми були на гастролях по Скандинавії. Ми ставили «Щоденники Майдану», а зараз «За двома зайцями». 35 осіб – досить серйозна кількість людей і дуже серйозний рівень. Крім того, нормально запрацювала українська школа, тобто в нас є достатньо дітей, які до нас ходять. У цілому за 2015 рік ми провели більше 50 різних заходів, серед яких і три великих політичних форуми. І на це фіни звертають увагу.

Взаємодія з Українською державою є, але хочеться покращення. Звісно, у нас дуже гарні відносини з посольством. Але посольство – це не тільки той орган влади, через який треба передавати послання. Наприклад, якщо мені потрібні книжки, я маю звернутися до дипломата по культурі, він – до посла, посол – у МЗС, МЗС шукає когось у Міносвіти, Міносвіти шукає когось відповідального і потім усе назад. Це дуже великий ланцюг.

«ТРЕБА ЗРОБИТИ ТОРГОВИЙ ШЛЯХ…»

Іван НАЛИВАЙКО, член президії Української Всесвітньої Координаційної Ради від країн Балтії, голова українського товариства «Дніпро», Латвія:

– Сьогодні представники Верховної Ради і уряду запевняли нас, що докладуть усіх зусиль, щоб покращити взаємодію українців за кордоном із українцями України. Адже зараз всі українці, які живуть за межами України, намагаються допомагати всіма засобами. Сьогодні ми говорили з іншими делегатами і звучала думка про те, що треба зробити торговий шлях, щоб возити до України допомогу – а з України товари. Це економічно вигідно і для України, і для тих, хто займається допомогою.

Щодо діяльності громади. Українці Латвії завжди були і є досить активні не тільки в роботі з Україною, але й у самій Латвії. Ми співпрацюємо практично з усіма громадськими організаціями та урядовими структурами. Я вже орієнтовно 30 років у громаді, тому не можу сказати, що ця робота стає активнішою, буває по-різному. З’явилася нова організація – Конгрес українців Латвії, з якою ми налагоджуємо стосунки. У них є ідея встановлення пам’ятника Шевченку, яку ми всі підтримали – хто фінансово, хто організаційно. І нам те вдалося. Ми пишаємося тим, що маємо Ризьку державну українську школу, де діти навчаються також латвійській, англійській, російській. Зараз, у зв’язку з війною в Україні, у школу прибуло орієнтовно 40 дітей, з ними, крім учителів, працюють активісти-українці, які допомагають опанувати латвійську мову. Українська греко-католицька церква працює тільки третій рік, але набирає активності, громада до неї горнеться.