Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

«Віддавати – це нормально!»

Про книгообмін в інтернеті — засновниця Telegram-сервісу Bookcrossing Ксенія Стельмащук
13 червня, 2019 - 10:04
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

В Україні дедалі популярнішим стає явище буккросингу, або ж книгообміну. Відповідні пункти організовують у місцевих бібліотеках, університетах, кав’ярнях, на вуличках і в інших громадських місцях. Крім цього, в нашій країні також підтримують некомерційний проект Little Free Library, який заснував американець Тодд Бол. У межах цієї ініціативи створюють і розміщують маленькі іграшкові домівки для книжок. Їх замовляють з Америки або створюють власноруч. За даними офіційного сайта Little Free Library, в Україні зареєстровано двадцять чотири такі домівки.

Однак книгообмін набув популярності й в інтернеті. Одна з таких ініціатив — Telegram-сервіс Bookcrossing. Книжку можна віддати, відправивши боту її фото й опис. Після цього на сервісі з’явиться відповідний пост. А якщо ви шукаєте книжку, варто написати боту її назву та автора. Засновниця цього сервісу — двадцятиоднорічна киянка Ксенія СТЕЛЬМАЩУК. Вона займається веб-дизайном та фрілансом. «В один момент до бажання створювати корисний дизайн для замовників додалося бажання створити власний проект. Я хотіла, щоб він був корисним у розв’язанні якоїсь соціальної проблеми»,                — говорить засновниця.

— Як виникла ідея організувати такий Telegram-сервіс?

— Я стала більш уважною до життя інших людей, до їхніх проблем і запитів. Зустрічала таких, які дуже багато читають. Вони надають перевагу «живим» примірникам і витрачають на придбання книжок великі гроші. Зустрічала тих, хто обмежує себе в читанні, бо не хоче або не має можливості купувати паперову книжку, а електронний формат зручний не для всіх. Тоді я захотіла зробити читання доступнішим. З’явилася ідея сервісу для оренди книжок, у якому за символічну оплату можна було б узяти книжку на певний термін. Пізніше ця ідея трансформувалася. Навіщо ускладнювати, якщо можна влаштувати простий обмін книжками? Ось тут я і зрозуміла, що вже є так званий буккросинг і вирішила підтримати цей рух. Розповіла знайомим, які зацікавилися й готові були доєднатися. Потім створила сторінку в Instagram, де розповіла ідею сервісу. Людям було цікаво. Вони почали фотографувати свої книжки. Через три дні я мала приблизно 30 книжок до публікації. Тоді запустила Telegram-канал. Спочатку орієнтувалася тільки на киян. Але до нас дедалі частіше приєднувалися люди з інших міст, тому немає обмежень: зі Львова ти, з Харкова чи з іншого міста — можеш давати й шукати книжки через сервіс.

— Які були труднощі?

— Я маю два основних завдання. Перше — пояснити людям, що віддавати книжки — це нормально. Підійти до своєї полиці, узяти вже прочитану книжку, принести її на пошту й відправити назавжди незнайомій людині — це не страшно, не боляче, це цікавий та приємний досвід. Утім, за час існування сервісу траплялися випадки, коли люди намагалися продавати книжки. Це мене бентежило, змушувало замислюватися, чи життєздатна ідея з безкорисливим обміном. Але опубліковані книжки за декілька хвилин продовжували ставати зайнятими, в Інстаграмі учасники сервісу ділилися фотографіями отриманих посилок, викладали відео про те, як вони йдуть на поштові відділення відправляти книжки. Це дало зрозуміти, що потрібно продовжувати. І це можливо, доки люди приєднуються до руху: безкоштовно віддають свої книги та беруть нові.

Друге завдання — створити зручний інструмент для обміну. Класичний буккросинг — полиці й шафи у громадських місцях, посеред вулиці — це все дуже романтично і красиво. Однак сьогодні час смартфонів, соцмереж та месенджерів. Люди хочуть за їхньою допомогою швидко розв’язувати свої проблеми, тому я тестувала декілька форматів сервісу. Деякі з них були складні в користуванні, і люди майже не надсилали книжок. Я не одразу це зрозуміла і вважала, що ідея нецікава й ніхто не хоче брати участь у цьому. З часом я дійшла до того формату сервісу, що є зараз. Він потребує мінімум зусиль для користувачів і не викликає запитань. Віддати книжку можна за два кроки: спочатку відправити фото, потім повідомлення, коли книжка буде зайнята. Щоб забрати книжку, потрібно просто написати власнику й домовитися про передачу.

— Ти, мабуть, також отримувала книжки за допомогою цього Telegram-сервісу...

— У перший місяць існування сервісу до мене в Київ приїхала книжка із Миколаєва. Це було взимку. Сніг, мороз, ожеледиця не стали перепоною, і я забрала книжку з поштового відділення. Коли повернулася додому, відкрила посилку, й мене охопила така щира дитяча радість. Я затамувала подих і почала обережно гортати сторінки. Це була книжка «ZAG. Найкращий посібник із брендингу» від Марті Ньюмеєра. Особливо приємно читати книжку, яка вже має історію. Відчуваєш, що даєш їй друге життя. Однак це була перша й остання книжка, яку я отримала через сервіс. За весь час на каналі було опубліковано майже 1500 книжок. Часто трапляються саме ті, які я планую прочитати. Однак задовольнити власні бажання — це не мета цього проекту. Мені приємніше, коли учасники мають можливість обирати для себе найкрутіші книжки.

— І наостанок: що для тебе книжка?

— 2014 року волею долі я опинилася в Києві, на відстані 751 км від рідного міста. Протягом декількох років я шукала в книжках відповідь: що робити й куди рухатися. Мабуть, у той період я зрозуміла всю силу книжок, бо почала знаходити в них відповіді. Зараз для мене книжка — це насамперед інструмент. За її допомогою я розумію, які маю можливості й якими мають бути мої кроки в досягненні цілей. Також книжки мені допомагають краще розуміти і розв’язувати бізнес-задачі за допомогою дизайну. Це дуже допомагає в роботі, тому зараз я читаю переважно про маркетинг, психологію, брендинг, копірайтинг, бізнес, фінанси, інколи — вірші Жадана. Загалом вважаю, що книжки існують, коли їх читають, коли на них дивляться, коли тримають у руках. Інакше  — це непотріб. Я за те, щоб книжки виконували свої функції, а не покривалися пилом на полицях.

Богдана КАПІЦА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ