Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Відкладена партія

14 грудня, 2005 - 00:00

15 грудня буде 40 днів від дня смерті відомого журналіста Ігоря ЗАСЄДИ. І 19 років тому завершилося будівництво cаркофага на ЧАЕС

«Давай, Юро, відкладемо партію до завтра…». Бачачи його стан, я с готовністю погодився, ще не знаючи, що це буде наша остання зустріч. Завтра вже не було…

Улітку 2005 року «чорнобильські» болячки» привели мене на лікарняне ліжко кардіологічного центру «Медмістечко», де в сусідньому корпусі мужньо боровся за життя мій друг Ігор Засєда. Довгі роки невиліковна хвороба ціпко тримала його у своїх обіймах.

Після серії крапельниць, перейшовши в категорію «ходячі хворі», я почав відвідувати Ігоря, стараючись укріпити його дух, запевняючи його, що все поступово налагодиться. Ми говорили про різне, згадували пам’ятні епізоди з нашого життя, намагалися жартувати, підбадьорюючи один одного. На моє твердження, що ми ще будемо учасниками спортивних олімпіад, Ігор з усмішкою відповів: «Хіба що в шахових!»

Це дало привід наступного дня принести шахи, але зіграти так і не довелося — доля розпорядилася інакше...

Моє перше знайомство з Ігорем сталося ще в далекі п’ятдесяті роки в молодіжних спортивних «тусівках». Уже тоді Ігор виділявся в нашій компанії своєю чарівністю, інтелігентністю та внутрішньою культурою. Він ніколи не підкреслював свого високого спортивного статусу призера олімпійських ігор, але вмів об’єднати навколо себе яскравих особистостей, неординарних людей. Слід сказати, що цю рису він зберіг до кінця своїх днів.

Далі наші шляхи розійшлися. Я закінчив інженерний інститут, отримав будівельну професію. Але бажання стати журналістом мене не полишало. Захоплення журналістикою, внутрішня логіка привели мене в стіни Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Диплом журналіста 1972 року я отримав майже водночас із членським квитком Національної спілки. Наша повторна зустріч відбулася, коли Ігор Засєда став уже відомим журналістом, автором десятка книжок. За його плечима була робота в «Робочій газеті», журналі «Ранок»...

Катастрофа на Чорнобильській АЕС застала Ігоря на посаді власного кореспондента Агентства друкованих ЗМІ «Новини». Одним із перших журналістів він виїхав до Чорнобиля й став літописцем трагедії планетарного масштабу. Бажання дізнатися правду про те, що сталося, допомогло йому добитися особистої зустрічі та інтерв’ю з академіком Веліховим (у період найбільш напруженої роботи з ліквідації наслідків аварії). Разом з академіком він облетів на вертольоті жерло зруйнованого атомного реактора, який випромінював невидимі й невідчутні хвилі смертельної радіації.

Як потім мені розповідав І. Засєда, в нього не було навіть простого респіратора, щоб закрити рот і ніс від радіоактивного пилу й кіптяви. Чи не це стало причиною його тривалої хвороби та передчасної смерті?

Як принципова, чесна людина, як журналіст-професіонал, Ігор Іванович особливо гостро й болюче реагував на соціальну несправедливість, на вияви черствості й байдужості. Він не боявся висловити своє критичне ставлення до негативних процесів, що відбуваються в нашому суспільстві, відкрито вказати чиновникам високого рангу на їхні зловживання, на використання службового становища.

Важко переоцінити роль Ігоря Засєди в організаційному укріпленні Київської спілки журналістів, посиленні ролі творчої спілки у розв’язанні проблем, які щодня виникають у нашому багатополюсному журналістському світі. Його завжди хвилювали питання виховання молодого покоління журналістів, соціального захисту ветеранів, які пройшли нелегкий, не всипаний трояндами життєвий шлях. У своїй практичній роботі він прагнув повернути Слову втрачену цінність і відстоював наше право на свободу говорити правду.

В останнє десятиріччя, очолюючи первинну організацію — Асоціацію cпілки «Міжнародна співпраця», я нерідко звертався до нього по допомогу. Я завжди отримував необхідну підтримку та ділову пораду. У моїй пам’яті, та й не лише в моїй, Ігор залишиться виключно світлою, чистою людиною, «трудоголиком», закоханим у життя в усіх його виявах. Як духовно багата особистість, яка сповідує християнські цінності. Як професіонал високого класу, для якого журналістика була не роботою або простим захопленням, а, власне кажучи, способом життя.

Навіть будучи прикутим до лікарняного ліжка, він продовжував робити записи у своєму журналістському блокноті, будував плани на перспективу, телефонував, вирішуючи ті чи інші питання. Я бачив, як йому було важко, але й у цих екстремальних умовах він не зрадив свою професію, й таким я запам’ятав його назавжди.

Вибач, Ігорю, за відкладену партію, за нереалізовані задуми. Розпочату тобою справу продовжать твої друзі та колеги журналісти. Перо, що випало з твоїх рук, підніме молоде покоління. Воно буде гідним твоєї пам’яті.

ДОВІДКА «Дня»

Ігор Іванович Засєда народився 12 вересня 1932 року в селищі Буди на Харківщині.

Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка (1956). Працював у редакціях «Робочої газети», журналу «Ранок», власкором Українського відділення Агентства преси «Новости» (Москва). З січня 1992 року — голова Київської cпілки журналістів (НСЖУ).

Заслужений журналіст України, нагороджений орденом «За заслуги» III ст., призер XVI Олімпійських ігор, майстер спорту міжнародного класу.

Автор понад 30 книжок прози та публіцистики («Побратимы», «Олимпийцы», «Катастрофа», «Выстрел в снежной пустоши», «Из загранкомандировки не возвратился» та ін.), кілька творів перекладено німецькою, угорською та японською мовами. Лауреат міжнародної письменницької премії ім. В. Пікуля.

Юрій СЄДИХ, голова Асоціації «Міжнародна співпраця» Київської спілки журналістів України
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments