Вільна людина
Згідно православних традицій, душа небіжчика протягом сорока днів немовби звітує перед Богом, а відтак добрі згадки, молитви людей, просто пам’ять, яку вони бережуть у своїх серцях, стає реальною підтримкою тих, кого ми любимо й поважаємо. Сьогодні наші думки звернуті до світлої пам’яті Джеймса Мейса. Він жив у Києві, але виявляв непідробний інтерес до всієї України.
Так, Джеймс Мейс двічі приїжджав до Чернігова. У червні 2002 року він виступив з лекцією перед державними службовцями, мав щиру розмову зі студентською молоддю, зустрічався з журналістами та істориками під час «круглого столу» на тему, яка стала його долею. Мейс надзвичайно легко погодився на запрошення зовсім незнайомих йому людей. Він мав лише одне застереження — уникати збігу з підготовкою до випуску англомовного номера газети «День». Трохи згодом ми дізналися, що діяти так для нього природно — Джим був безвідмовним. Він, не замислюючись, брав на себе проблеми інших, руйнуючи усталені стереотипи про прагматичний спосіб життя. Приємно вразили простота, доступність і відвертість гостя. Він терпляче вислуховував інколи неоковирні питання студентів, залюбки фотографувався з ними, жартуючи, розповів, що мешкає на Чернігівщині, бо колись, прогулюючись з дружиною околицями району Троєщина, натрапив на знак із написом «Черниговская губерния».
«Вільна людина», — говорили учасники тих зустрічей. Він казав те, що думав, називаючи речі своїми іменами. Поступав так завжди — і в Америці, коли фактично пішов проти течії, піднявши українське питання, й уже тут, в Україні. Зміст його думок полягав у тому, що українцям треба нарешті навчитися бути господарями у власному домі, навести лад у своїй історії — ніхто цього не зробить, бо не зобов’язаний, не зацікавлений. Почути такі фрази українською мовою з незвичним акцентом було для присутніх ковтком свіжої води в літню спеку. Джеймс Мейс між іншим розповів, що «першою любов’ю» в історії України для нього стали націонал-комуністи, а улюбленим українським діячем залишається Микола Хвильовий. Надто багато єднає в людському плані цих двох людей, народжених і вихованих на різних континентах. Парадоксальні, може, незвичні та неочікувані для нас спостереження й висновки Мейса не додавали йому комфорту та спокою. Та він обрав нелегку долю українського інтелігента й не зійшов з обраного шляху.
Вдруге, в серпні 2003 року, Дж. Мейс відвідав Чернігів дещо несподівано. Він хотів допомогти започаткувати спільний з газетою «День» проект, який передбачав видання збірника з серії «Україна Іncognita» на матеріалах Чернігівщини. Коли вийде друком довгоочікуваний чернігівський том, буде доречним пригадати, що в ньому є частка праці й душі нашого американського друга.
Джеймс Мейс покинув світ у розквіті інтелектуальних сил, але те, що він устиг зробити, важко переоцінити. Він любив свій народ, проте він полюбив і Україну… Він хотів бачити нашу країну багатою та сучасною, не шкодуючи себе заради того, в що вірив і до чого прагнув. Хрещений у православній вірі Яків Булава — так перекладаються його ім’я та прізвище — став тепер часткою української легенди.
