Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

Вірменська криниця і «голос крові»

15 липня, 2003 - 00:00


У Кам’янці-Подільському почалися роботи зi створення культурно-історичного центру. «Унікальність закладу полягає в тому, що під двоярусним дахом архітектурної пам’ятки XVIII століття застосують найновітніші інформаційні технології», — повідомив для «Дня» завідувач організаційно-контрольного відділу міськвиконкому Валерій Клименко.

Пам’ятка — то Вірменська криниця, маленький архітектурний шедевр славетного Яна де Вітте. Вона не загубилася у тіні величнішої Ратуші й стала, як вважають знаючі люди, своєрідним містобудівним наголосом на центральному майдані Польський ринок у Старому місті Кам’янця-Подільського.

Саме від Вірменської криниці починають зазвичай знайомитися гості з пам’ятками історії, культури та архітектури стародавнього міста над річкою Смотрич. Милуються пілястрами, круглими піввікнами, шпилем над шатровим дахом, іншими конструкціями, що надають будівлі вишуканих форм і архітектурної довершеності. Ця обставина й надихнула успішного місцевого підприємця Артура Гаспаряна на творчі плани.

Підприємець розповів про свій непересічний задум «батькам» міста. Мовляв, устаткує Вірменську криницю. Аби турист, переступивши поріг архітектурної пам’ятки, одержував тут усю інформацію, що його цікавить, а вже потім продовжував екскурсію по місту. «Сучасні технології дають можливість відтворити й показати людям навіть оті вулиці та будівлі, що вже давно зникли з простору нашого чудового міста», — переконував Гаспарян своїх співбесідників.

— Привітав ідею пана Артура. Хай пам’ятка архітектури ліпше буде експозиційним центром, ніж, наприклад, сувенірною крамницею. Його абсолютно оригінальний підхід мене приваблює ще й тому, що створення культурно-історичного центру не спричинить до змін «зовнішності» дорогого об’єкта, — говорить директор Національного історико-архітектурного заповідника Василь Фенцур.

Місто ж вважає, що в підприємцеві «заговорив голос крові». Чому цей об’єкт названо Вірменською криницею? Дослідники не впевнені, що є достатньо підстав для цієї назви. Одне-єдине, на чому «тримається» пояснення, — легенда про заможного вірменського купця Нарсеса, який начебто тут жив i був у XVII столітті та пожертвував великі гроші для будівництва водогону у Кам’янці-Подільському. Одначе ці гроші зникли безслідно (хтось із тодішніх чиновників украв?), об’єкт життєзабезпечення міста залишився у багатій уяві міщан. Натомість року 1638 польський король Владислав IV, виявляючи невсипущі турботи про своїх вірнопідданих, розпорядився: збудувати криницю.

Місто ж — на камені. Тут, біля цямрини найдавнішого колодязя, можна собі тільки уявити ту каторжну й тривалу працю в умовах, коли технічний прогрес зводився до «рівня колеса». Глибина колодязя — 40 метрів, у діаметрі — три метри. Літописці тих часів залишили для нащадків спомини, що майстри добули звідти 190 кубічних метрів каміння. Скільки ж то возів треба було, щоб вивезти!

Результатом тієї праці було глибоке розчарування. Ті ж таки літописці згадують, що вода з криниці виявилася солоною і гіркуватою, не зовсім прийнятною для пиття. Та, мовляв, іншого виходу не було — брали й пили. У місцевому архіві знайдено матеріали про дослідження колодязя у березні 1889 року під наглядом міського архітектора Мойсея Баллога. Виявилося, що роботи з очищення криниці тривали 12 днів. Коли вибрали намул і болото, то на дні знайшли до сотні старих бомб. Відтак виявилося, що колодязне дно — то суцільна плита без жодних отворів. Звідки ж вода? Із маленьких, майже непомітних щілин у стінах. За добу прибувало мало — до трьох сотень відер», — продовжив Валерій Клименко.

Мабуть, добувшись до інших джерел, городяни вирішили продовжити традиції середньовічних європейських міст. То й запросили до свого міста славетного Яна де Вітте. «У плані Кам’янця-Подільського від 1773 року цей об’єкт названо саме так — Міський колодязь», — зазначає Валерій Клименко.

Робота зi створення культурно- історичного центру у вісьмох стінах пам’ятки почалася з того, що запрошені Гаспаряном спелеологи взяли для досліджень проби води з Вірменської криниці. Результатів аналізів поки що немає, та спелеологи авторитетно заявляють: саме така, як вказано у давніх документах, — солона і гіркувата. До речі, збереглися і результати хімічних аналізів води з цієї криниці тих часів. Чи відбулися зміни? Артур Гаспарян заявляє, що відвідувачі створеного ним культурно-історичного центру одержать і цю інформацію. Він уже замовив у Києві все необхідне устаткування...

Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День», Хмельницька область
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments