Вітер змін над столицею

На сусідній вулиці почали відбудовувати закинутий дитячий садок, у іншому кварталі будують з нуля школу, старий скверик біля будинку перетворився на ошатний та заквітчаний, із новими вимощеними бруківкою доріжками, — хіба зміни не очевидні? 

Можливо, у вашому районі за останні місяці відбулося щось подібне. Якщо так, однозначно, це позитивна тенденція, яка у столиці набирає обертів. Та паралельно стрімко розвиваються інші: хаотична забудова центру міста, загрози знищення зелених зон, імовірне зростання тарифів на проїзд, не залатані діри на дорогах, відмова від діалогу з громадою, наприклад, у питанні будівництва транспортних розв’язок, як у випадку з Шулявським шляхопроводом. У місті давно накопичилося чимало болючих точок. Напередодні Дня Києва, який місто традиційно відзначає в останні вихідні травня (цього року основні святкування припадають на 27 травня), «День» підбиває підсумки, як змінилося життя столиці за рік.

ТРАДИЦІЇ ЗБЕРЕГЛИСЯ

Спочатку нагадаємо, що вперше офіційно День Києва відзначали в 1987 році. Цю дату нібито запропонував журналіст В’ячеслав Лашук. А передувало цьому урочисте святкування 1500-річчя столиці 1982 року. Тоді важливо було викликати інтерес киян до минулого давнього міста. Задля цього науковці підготували низку монографій і популярних книг з історії та архітектури, видали фотоальбоми з краєвидами Києва, навіть з’явилася в обігу пам’ятна поштова марка. До ювілею в місті встановили пам’ятний знак із зображенням літописних засновників Києва в човні. Поблизу Золотих воріт поставили умовний макет споруди в натуральну величину. Музей історії міста Києва оселився в Кловському палаці, на Подолі відтворили фонтан «Самсон», а Андріївський узвіз прикрасили бруківкою і ліхтарями під старовину.

Перший день Києва запам’ятався містянам насиченою програмою: театралізований мітинг у центрі столиці, марш духових оркестрів, повітряно-спортивні виступи на стадіоні «Чайка», літературні читання біля пам’ятника Богдану Хмельницькому, міні-матч відомих київських футболістів на стадіоні «Динамо». До сьогодні ці традиції збереглися, цього року День Києва теж наповнений подіями.

Дехто називає нинішнє свято спортивним, оскільки 27 травня у столиці відбудеться фінал Ліги чемпіонів УЄФА. Через це традиційний парад у вишиванках провели ще 19 травня, а легкоатлетичний благодійний «Пробіг під каштанами» навпаки відклали до 3 червня. Крім футбольного дійства, на День Києва також пройдуть дитячі велогонки та вітрильна регата. І ще низка невеликих заходів у кожному районі столиці на різні смаки.

«БАЧУ ПРОРИВ ЩОДО ДОРОЖНЬОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ»

Та все це — красива канва, за якою ховається різноголосе міське життя. Про його темні та світлі сторони говоримо з директором аналітично-дослідницького центру «Інститут міста» Олександром Сергієнком. «Мене найбільше вразило, що вулиця, на якій я живу, Семашка, яка не ремонтувалася точно 20 років, нарешті вкрита новим красивими асфальтом із новими бровками, навіть зелену зону відновили. І знесли на розі з бульваром Академіка Вернадського «шанхай» з кіосків, після чого відкрився чудовий простір. Крім того, цей ремонт перекинувся на весь бульвар Вернадського. Це напівсерйозно, бо це як кожен кулик хвалить своє болото», — усміхаючись, говорить пан Олександр.

«Якщо серйозно, то за рік бачу колосальний прорив щодо дорожньої інфраструктури. Це дуже приємно. Бо стає все більше автомобілів, багато людей користуються чи своїм, чи громадським транспортом, і вони все це відчувають. Я би говорив про це, як про матеріальні досягнення, — продовжує Олександр Сергієнко. — Серед проблем — питання безпеки. В кризові часи завжди зростає рівень злочинності. Я статистику не дивився, але по особистих контактах видно, що піднявся рівень злочинності, відбуваються дрібні і великі напади з застосуванням вогнепальної зброї. На жаль, так змінилася ситуація, це об’єктивно, доки йде війна на сході, це її наслідок. А в принципі міське керівництво робить правильні речі: закуповується громадський транспорт, влада обіцяла за два роки, умовно кажучи, ліквідувати маршрутки, замінити їх переважно міським транспортом. Нагальним, як на мене, є питання оформлення київської агломерації, так званого великого Києва. Бо неконтрольований в’їзд маршруток із навколишніх міст і селищ створює величезні проблеми для столиці та мешканців цих поселень. Це переважно приватні перевізники, які завищують ціни, роблять їх непідйомними для тих, хто їде на роботу в Київ, а таких у нас щодня 500 — 600 тисяч громадян».

«ОДНІЄЮ НОГОЮ В ЄВРОПІ...»

Щоб побачити щось хороше, іноді треба подивитися собі під ноги чи визирнути з вікна офісу. Архітектор Олег Гречух, ділячись власними спостереженнями, теж почав з того, що впадає в очі, приміром, при виході з метро: «От бачу якісь острівки безпеки, підняті над рівнем дороги, тобто це не намальована розмітка. Коли я років 15 тому в Європі вперше побачив це, не розумів, для чого, якщо розмітку можна просто намалювати. В нас проблема в тому, що багато виконавців і, напевно, підрядників не розуміють, для чого це робиться. Але вже навіть у елементах благоустрою, в занижених бордюрах, тротуарах міська влада показує ставлення до людей».

«Офіційно нібито зникли паркувальники, але рештки цього явища ще залишилися. От щойно бачив біля «зебри», зробленої за євростандартами, припарковані з обох сторін автомобілі, і не можна цьому дати ради, хоча це за півкілометра від КМДА. То що тоді казати про віддалені райони міста? — риторично запитує Олег Гречух. — З одного боку, впроваджуються якісь західні зразки міської культури, орієнтовані на людину, а з іншого боку — немає впорядкування. Дуже детально прописані норми та закони, при цьому не використовується механізм їхнього виконання. От такий маємо дисбаланс. Однією ногою ми тягнемося до змін на краще, а іншою в’язнемо в бюрократії та радянській спадщині, коли щось робилося без розуміння суті чи до дати».

«Щодо будівництва, то в нас хаос. Але є окремі місця, де можна обрати такий ракурс для фото, що майже, як у Європі, — зазначає архітектор. — Я знаю місце на вулиці Ломоносова, двір між будинками запроектовано там, де неможливий заїзд машин. За межами Києва таких місць більше. Я нещодавно проїжджав Білогородку, то є місця, збудовані наче в Данії чи Голландії».

«ПРИВОДУ ДЛЯ СВЯТКУВАННЯ НАРАЗІ НЕМАЄ»

Свято швидко відшумить, а що залишиться натомість? Та й взагалі, що День Києва означає для кожного з нас? Громадська діячка, депутатка Київради VII скликання Олена Терещенко (Єскіна) радить перетворити це свято на день захисту столиці. Пояснює свою позицію так: «Приводу для святкування наразі немає, оскільки найдавніша європейська столиця комплексно знищується хаотичною забудовою. Приймаються детальні плани територій, які не відповідають чинному генеральному плану, через це панує повне будівельне свавілля, не виконуються закон про охорону культурної спадщини та інші норми пам’яткоохоронного законодавства. Майже щотижня у столиці руйнуються, підпалюються чи навмисно трощаться давні будинки».

«Для мене Київ дорогий саме тим, яким я його пам’ятаю з дитинства, своїм унікальним природним рельєфом, зеленню, архітектурою. Тому коли я бачу, як на моїх очах він перетворюється на зовсім інше місто, то, звісно, серце розривається від болю. Дуже важко за цим спостерігати та розуміти, що ти особисто мало на що впливаєш, — констатує Олена Терещенко (Єскіна). — Втім, об’єднуючи зусилля, вдається досягати якихось перемог. А політика на рівні держави та міста має бути змінена. Історія, культура та культурна спадщина мають бути пріоритетами. Адже без них жодна нація не має майбутнього. Збереження культурної спадщини є питанням національної безпеки. Сподіваюся, ми зможемо якось змінити нинішні тенденції».

«ТРЕБА ПРАЦЮВАТИ НА КОРИСТЬ МІСТА»

Перший за часів незалежності України київський міський голова Леонід Косаківський воліє не говорити про погане напередодні свята, натомість радить об’єднатися та зробити для столиці щось корисне. «Свято Києва — це не просто День Києва, а подія, яка має нас об’єднувати. Тому треба відкинути всі проблеми і думати про те, що кожен може зробити для свого міста, — розмірковує він. — 1993 року ми починали святкування Дня Києва в нових умовах. Адже раніше це було ідеологічне свято, а ми формували нову філософію міського життя. Тоді я сказав у своєму вітанні, що ми одна сім’я, маємо дбати про Київ, як про власний дім. Така філософія родинного свята, яку ми намагалися провадити».

«Тоді кожен рік відбувалися певні значущі події, так ми формували позицію киян як господарів у місті, — продовжує Леонід Косаківський. — 1993 року почали «Пробіг під каштанами». 1994 року було повернення конкурсу, який сьогодні відомий як Міжнародний конкурс артистів балету та хореографів імені Сержа Лифаря. 1995 року започаткували міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця та повернули герб міста Києва. 1996 рік — це відновлення пам’ятника княгині Ользі, святому апостолу Андрію Первозваному та просвітителям Кирилу і Мефодію, а також початок відродження Церкви Успіння Богородиці Пирогощої. Таким чином ми від рутинного та офіціозного свята намагалися перейти до філософії однієї родини. Тому я закликав би перед святом відкласти проблеми, взаємні звинувачення, шпильки, які ми навчилися вставляти один одному, та подумати про те, що Київ — вічне місто, яке потребує нашої турботи. Вітаю всіх зі святом, а подолання проблем залежить тільки від нас. На початку 1990-х років пережили гірші часи. Нині часи кращі, треба працювати на користь міста, і все буде гаразд».