Візерунок з уламків режиму

Нагадаємо, 26 березня в Дніпрі було зруйновано скульптуру відомого монументаліста Ернеста Коткова «Дніпрові хвилі». Твір мистецтва був розташований біля спорткомплексу «Метеор», його балансоутримувачем був «Південмаш». Саме його будівельники, що зносили скульптуру, вказали замовником робіт. Представники місцевої влади назвали це актом вандалізму та запевнили, що жодних дозволів на знесення не давали. Начальниця управління з питань охорони культурної спадщини міськради Дніпра Надія ЛИШТВА зазначила, що скульптура могла би стати пам’яткою культурної спадщини, але не була занесена до реєстру через «молодість» та відсутність ініціативи «Південмашу» в цьому питанні. В мерії обіцяли підготувати заяви до поліції та прокуратури щодо руйнування «Дніпрових хвиль».

На початку квітня місцеві дослідники, мистецтвознавці, архітектори та активісти зустрілися в музеї імені Яворницького, щоб обговорити проблеми з охороною культурної спадщини та способи її захисту. За підсумками зустрічі визначили пріоритетні теми для робочої групи. Йдеться про створення реєстру монументального мистецтва та об’єктів культурної спадщини, критерії цінності таких об’єктів, системні рішення та тактичні дії для захисту об’єктів, інформаційна кампанія для привернення уваги громадськості до охорони історико-культурного спадку.

Подібне обговорення за участі мистецтвознавців та представників Міністерства культури відбулося і в Києві, в Українському кризовому медіа-центрі.

НАСЛІДКИ ЕКСПЕРИМЕНТІВ

Історик мистецтва, завідувачка науково-дослідним відділом мистецтва ХХ—ХХІ століття Національного художнього музею України Оксана БАРШИНОВА назвала монументальні твори 1960 — 1980-х років етапним явищем для українського мистецтва. «Саме в середовищі монументалістів вироблялися риси, які характеризують неофіційне мистецтво, — каже вона. — Монументальне мистецтво апелювало до широких мас, і цим цікавило шістдесятників. Для них воно було своєрідною лабораторією, оскільки вимагало особливої художньої мови та підходів, дозволяло узагальнення, абстрактність, площинність. Із експериментів монументальні твори перетворилися на смислоутворююче мистецтво».

Декомунізаційні процеси не були початком руйнування радянської спадщини. Інтенсивно цей процес тривав ще в 1990-х роках. Мистецтвознавиця та дослідниця монументального мистецтва Євгенія МОЛЯР переконана: річ не лише в політичних та ідеологічних причинах. Далеко не всі бачать цінність у такому мистецтві, вважають його неактуальним, тому воно пошкоджується чи зникає взагалі під час ремонтів, утеплень, укріплення тощо. Специфіка монументального мистецтва ще в тім, що воно найкраще працює в контексті, з якого його дуже складно висмикнути — й у сенсі сприйняття, і в фізичному плані. Мозаїку чи барельєф, на відміну від картини чи скульптури, не знімеш зі стіни без пошкоджень та втрат. Тож вони можуть зникати разом із будівлями, на або в яких розташовані. Немало споруд із монументальними «прикрасами» перебуває в приватній власності. Не всі власники дбайливо та з розумінням ставляться до такої спадщини, і на це дуже важко вплинути.

АВТОР «ДНІПРОВИХ ХВИЛЬ» ЕРНЕСТ КОТКОВ ТАКОЖ ПРАЦЮВАВ НАД ОФОРМЛЕННЯМ БАГАТЬОХ ОБ'ЄКТІВ У КИЄВІ, ЗОКРЕМА РІЧКОВОГО ВОКЗАЛУ, ДОСЛІДНИЦЬКИХ ІНСТИТУТІВ, СТАНЦІЇ МЕТРО «ЛИБІДСЬКА» (НА ФОТО) / ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Дослідники збирають власні фотоархіви та інформацію про монументальне мистецтво в Україні (наприклад, сайт Soviet Mosaics In Ukraine, комплексне дослідження Євгена Нікіфорова Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics тощо). Утім, задокументувати наявність не так складно, як добитися надання статусу пам’ятки та охорони об’єкта.

БЮРОКРАТИЧНИЙ МАРАФОН

Фахівчиня Київського науково-методичного центру з охорони пам’яток Олена МОКРОУСОВА каже, що включення одного об’єкту до Державного реєстру нерухомих пам’яток України може зайняти від кількох місяців до кількох років. Перший етап — вивчення об’єкта та заповнення складної та детальної облікової документації. Далі, щоб потрапити до переліку щойно виявлених пам’яток, треба отримати висновок місцевого органу з питань охорони культурної спадщини. Ці фахівці направляють документи до Міністерства культури, чия рада включає пам’ятку до реєстру. Мокроусова нарікає на брак фахівців у відповідних відомствах, що суттєво сповільнює роботу. Іноді сторонні дослідники пробують підготувати необхідну документацію, але не все вдається одразу.

Михайло КОПИЛ, в.о. завідувача сектору обліку пам’яток та ведення державного реєстру Мінкульту наголошує: без грамотного та детального обліку охорона пам’яток неможлива. Детальна інформація з облікової документації якраз і потрібна для планування та впровадження системи охоронних заходів — юридичних .управлінських, фінансових тощо. На жаль, пам’яткоохоронний статус далеко не завжди є гарантією збереження пам’ятки. Він не змінює форми власності і не передає автоматично пам’ятку до рук держави, яка й сама не завжди може дати раду з захистом чи реставрацією. Приватний власник за законом має укладати охоронний договір, але за його відсутність він не несе реальної відповідальності, максимум — штраф. Умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їх частин тягнуть за собою кримінальну відповідальність, але таких прецедентів майже не траплялося.

ОБУРЕННЯ ГРОМАДСЬКОСТІ ВРЯТУВАЛО ЄДИНУ В КИЄВІ МОЗАЇКУ АЛЛИ ГОРСЬКОЇ «ВІТЕР» І ЗМУСИЛО КЕРІВНИЦТВО РЕСТОРАНУ MILL HUB ЗНОВУ ВІДКРИТИ ЇЇ ДЛЯ ВІДВІДУВАЧІВ / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «ДЕНЬ»

Ключових нормативно правових актів у царині охорони культурної спадщини три. Це Закон «Про охорону культурної спадщини», постанова Кабміну №1760, що визначає категорії пам’яток для занесення до реєстру, та наказ Мінкульту, який регулює облік об’єктів. За словами Іванни ЗАСТАВНЮК, головної спеціалістки відділу формування державної політики охорони культурної спадщини Мінкульту, відомство готує зміни до цих актів та намагається узгодити їх між собою. Розробляються методичні рекомендації щодо критеріїв по різних об’єктах культурної спадщини. Є й пропозиція спростити процедуру виявлення пам’яток, звівши початкове подання до фотофіксації та історичної довідки, передавши прийняття рішень лише раді при міністерстві.

Нині також розробляється електронний реєстр об’єктів культурної спадщини. Незабаром для загального тестування обіцяють запустити пілот для Вінниччини. Публічна частина реєстру з мапами та мінімальною інформацією доступна на сайті http://publicregistry.heritage.in.ua

ЗМІНА ОПТИКИ

Вислухавши результати та плани представників Мінкульту, інші учасники круглого столу порадили їм краще комунікувати ініціативи та зміни, які вони збираються впроваджувати. Мистецтвознавцям та активістам не зайве буде знати, до кого з відповідальних органів влади можна звернутися в критичній ситуації чи для профілактики. Колаборація між владою, власниками, експертами та небайдужими громадянами вкрай важлива для збереження зокрема й монументального мистецтва радянського періоду. Активісти можуть допомагати з фіксацією, описом та каталогізацією пам’яток. Утім, гострої проблеми з кваліфікованими кадрами, необхідними для обліку, охорони та відновлення пам’яток, це не знімає.

«НЕАКТУАЛЬНЕ» МИСТЕЦТВО: КІЛЬКА РОКІВ ТОМУ БУЛО ЗНИЩЕНЕ ПАННО НА СТІНІ КИЇВСЬКОЇ ШКОЛИ №141. КОМУНІСТИЧНА ПРИКРАСА, ЩО ЧУДОВО ЗБЕРЕГЛАСЯ, ПРОГРАЛА ЕНЕРГОЕФЕКТИВНИМ РІШЕННЯМ / ФОТО З САЙТА SOVIETMOSAICSINUKRAINE.ORG

Варто було б також вдосконалити інформування власників, інвесторів, орендарів та девелоперів про статуси будівель, що їх цікавлять, та накладені цим обмеження. Щоб посилити значення пам’яткоохоронного статусу, слід сформувати виважену систему покарань за порушення та заохочень за дбайливе ставлення та грамотне відновлення й архітектурних, і монументальних пам’яток.

Безумовно, суспільна дискусія про цінність будівель, мозаїк та панно радянського періоду триватиме ще довго. Є в світі практика визнання пам’ятками об’єктів, старших за 50 років. Начебто за цей час мали вирости нові покоління, яким на відстані легше оцінювати історію. Але не вся радянська спадщина вже дожила і ще доживе до 50-річчя. Митці та дослідники попереджають: необдумане знищення «неактуальних» та «непотрібних» об’єктів може призвести до зникнення культурного шару ХХ століття. Діри замість культурного пласту можна уникнути, якщо розглянути таку спадщину не крізь призму ідеологій та змістів, а через персоналії творців, використовувані матеріали та техніки, значення для розвитку мистецтва чи продовження традицій. Вигідніше зберегти те, що є, сьогодні, аніж потім витрачати тисячі гривень та годин на відновлення або бідкатися про непоправні втрати.