В’їзний, виїзний, але не внутрішній...

На нього не чекали — він нахабно припхався. Його особливо й не запрошували, не відкривали ні воріт, ні дверей, не стелили червоних доріжок і не зустрічали з короваєм. На початку він намагався лише непомітно протиснутися в кватирку. Та несподівано накрив ураганом окремі місця на мапі України.

Ніхто і ніколи з урядовців країни не сприймав український внутрішній туризм як щось серйозне, як потужний економічний ресурс, як гуманітарну стратегію об’єднання країни. Напевно, найбільш промовистим є величезний туристичний салон, який тривав у столиці саме у пікові дні туристичного сезону.

Верхи не бачили і не бачать власного громадянина як головного споживача національного туристичного продукту. Кровообіг рідної гривні в кілька мільйонів за сезон їм нецікавий. Куди привабливіше приймати чартери з турками, пакистанцями, китайцями. Саме на східний в’їзний потік туристів нині зорієнтовані погляди тих, хто формально відповідальний за туризм України. На інші чартери наразі годі й сподіватися.

В’їзний, виїзний, але не внутрішній. Чи не тому від 1997 ми так і не маємо нової редакції «Закону про туризм», де, насамперед, мали б підтримати тих, хто фахово розвиває туризм у своїй країні. Відсутність правил гри на внутрішньому ринку демонструє нам не лагідну усмішку, а саркастичний оскал. Здавалося, чому не порадіти, якщо за останніх кілька років нерухома країна раптом не просто зрушила з місця, а стартувала з шаленою швидкістю. Їздити стало модно. Їдуть усі. Їдуть у місця давно відомі й новорозкручені загадковими авторами сумнівних топ-рейтингів. Львів і замки, Буковель та околиці, Закарпаття з термалами, Одеса, Чернівці, Вінниця з фонтанами, уманська «Софіївка», Буцький каньйон, Шацькі озера в пікові дні сезону вже потерпають від орди туристів. Нерегульований потік відвідувачів нагадує стихію, що буквально зносить усе на своєму шляху. Потік, що залишає за собою гори сміття на територіях національних парків, природних заповідників, водних рекреаціях.

З подібними турпотоками навіть країнам з високорозвиненим рівнем туризму важко справитися. Що вже казати про вітчизняні туристичні об’єкти, які ніхто ніколи не готував до такої кількості відвідувачів. Відсутність туалетів, смітників та можливості вчасно (часом кілька разів упродовж дня) прибирати території від сміття, відсутність паркінгів для туристичного і приватного транспорту, відсутність будь-якого контролю за дотриманням правил поводження на територіях природних заповідників, парків і просто у громадських місцях і — чи не найголовніше — відсутність покарання за недотримання цих правил. За кілька років такий туризм завдаватиме в рази більше збитків та шкоди, ніж користі.

Анжела САВЧЕНКО: Організовані туристичні потоки, лімітований доступ (згідно зі встановленою пропускною здатністю конкретного об’єкта) відвідувачів, забезпечення туристичних об’єктів достатньою кількістю туалетів, смітників, паркінгу, усунення торговельних точок з територій заповідників і парків, створення рекреаційних зон, контроль та покарання за порушення правил перебування на території екскурсійних об’єктів — лише такими методами ми зможемо спрямувати туризм у русло. Регульований потік сприятиме рівномірному й регулярному відвідуванню

Не впевнена, що кошти, зібрані як екологічний збір у заповідниках, чи вартість вхідних квитків (навіть за умови кількох тисяч відвідувачів упродовж дня) покривають витрати на утримання й повернення до нормального стану заповідників чи парків. Те, що мені довелося бачити в легендарній «Софіївці» наприкінці вересневого суботнього дня, шокувало. Вулкани сміття, торжище з сувенірами на центральній алеї і намети з напоями та хот-догами поблизу великого ставу, нетвереза публіка. Цікаво, який відсоток із тих тисяч відвідувачів усвідомлює своє перебування на території парку і, головне, цінність парку як об’єкта національної культурної спадщини.

Вперше зауважила, що ми (культурний і туристичний сектори країни) не готові до стрімкого зростання внутрішнього туризму, навесні, коли потік відвідувачів Чернівецього університету, здавалося, був нереальним. Боляче спостерігати витоптану молоду травичку на газонах, потоки людей, що рухалися по дренажних системах, рух якими заборонено. Співчуття викликали троє штатних колег-екскурсоводів, котрі до обідньої години вже просто втратили голос.

Зазирнемо за кордон і подивимося, як регулює екскурсійний потік сусідка Польща. Практично всі туристичні об’єкти мають обмежену кількість відвідувачів. Через сайт ви можете придбати квиток індивідуальний чи зареєструвати групу. Без попередньої реєстрації потрапити у соляні шахти Велічки чи королівські палати на Вавелі майже нереально. Будь-який об’єкт у Польщі, Австрії, Італії чи Україні має пропускну спроможність. І надзвичайно важливо цієї норми дотримуватися. Бо коли зважити на терезах, то ціннішим для нації, насправді, є збережений об’єкт історико-культурної спадщини, а не відвідувач на об’єкті.

Наш історико-культурний та природний ресурс і без того зникає на очах. Свавілля священиків окремого патріархату, які безкарно «покращують» на власний розсуд шедеври вітчизняного зодчества. Стихійне нищення лісів та висмоктування соків землі — бурштину. Забудова історичних центрів і паркових зон. І верхом цинізму виглядає турист-варвар, турист, що відвідує заповідник, музей, парк заради задоволення потреб егоїстичних, а не культурних чи інтелектуальних.

Куди несеться стихія українського туризму? І чи потрібен нам ТАКИЙ туризм? Туризм як сила руйнівна, а не будівнича й об’єднавча?

Тому наразі конче необхідно врегулювати хаос на ринку внутрішнього туризму, що виник внаслідок відсутності чіткої законодавчої бази і нагадує торгівлю в переходах. На ринку внутрішнього туризму, де наразі фахівці всі: гіди без кваліфікації, перевізники без дозволів, організатори мандрівок без елементарної обізнаності (уже промовчимо про освіту) про роботу в туристичній сфері та будь-якої відповідальності.

Організовані туристичні потоки, лімітований доступ (згідно зі встановленою пропускною здатністю конкретного об’єкта) відвідувачів, забезпечення туристичних об’єктів достатньою кількістю туалетів, смітників, паркінгу, усунення торговельних точок з територій заповідників і парків, створення рекреаційних зон, контроль та покарання за порушення правил перебування на території екскурсійних об’єктів — лише такими методами ми зможемо спрямувати туризм у русло. Регульований потік сприятиме рівномірному й регулярному відвідуванню.  

«Ні» — стихії, «так» — організації, якісному сервісу, фаховості. Туризм — це економіка, культура і просвіта, а не базар. Туристичні об’єкти — це національний скарб, а не продукт одного дня, який ми зобов’язані зберегти для наступних поколінь.