Як наука поборола «магію» – в українському суді

Новий рік розпочався з радісних для прогресивних українських науковців новин: 9 січня Київський апеляційний суд задовольнив скаргу старшої наукової співробітниці Інституту математики НАН України Ірини ЄГОРЧЕНКО у справі, де проти неї позивався декан факультету інформаційних технологій КНУ імені Тараса Шевченка Юрій ТЕСЛЯ.

Коротко нагадаємо перебіг справи, про яку рік тому писав у своїй колонці «Мавпячий процес» автор «Дня» Андрій Плахонін. Отже, 16 листопада 2016 року на парламентських слуханнях «Стан та проблеми фінансування освіти і науки в Україні» Ірина Єгорченко, доповідаючи про функції української науки, звернула увагу на проблему якості фахівців. «На жаль, у нас навіть у київському університеті декан факультету — відомий псевдонауковець пан Тесля, який вчить студентів невідомо чому», — зазначила пані Ірина.

Юрій Тесля образився і подав до суду позов проти Ірини Єгорченко — про захист честі, гідності і ділової репутації, а також відшкодування моральної шкоди. І 9 жовтня 2018 року Печерський районний суд міста Києва вирішив частково задовольнити позовні вимоги Теслі, а саме — визнати недостовірною інформацію у виступі Єгорченко, що стосувалась декана КНУ. Пані Ірина подала апеляційну скаргу, і за кілька місяців суд таки підтвердив її правоту.

ЧОМУ ТЕОРІЯ ТЕСЛІ Є ПСЕВДОНАУКОЮ

Тесля є автором книги «Теорія несилового світу», де по суті заперечує існування гравітації та інерції. Навколонаукові пошуки Теслі коментує Олександр ГАБОВИЧ, провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН України, який в суді як фізик доводив правильність позиції Ірини Єгорченко: «Великий шотландський етнограф Джеймс Джордж Фрейзер дав таку класифікацію способів пізнання реалій, в яких ми живемо: науковий, релігійний і магічний. Пан Тесля є типовим представником магічного підходу — першого, який розвивався в людстві, дорелігійного і донаукового. Тобто, якщо людина хоче мати успіх на полюванні, вона проштрикує зображення тварини на стіні печери. Так само розмірковує пан Тесля, хоча він загортає це в сучасні інформаційні технології».

«Власне, Юрій Тесля виступив проти наукового підходу, створеного великим англійським ученим Айзеком Ньютоном, підходу, який з тих пір використовується всіма ученими, — продовжує Олександр Габович. — Цей підхід полягає в тому, що ми робимо припущення, проводимо експеримент, перевіряємо своє припущення і рухаємось маленькими кроками. Пан Тесля хоче отримати все одразу за допомогою магічних пасів, які називає інформаційними технологіями. Те, що він пропонує, дуже схоже на відомий науково-фантастичний фільм «Матриця». Пан Тесля особисто заявляв до, під час і після процесу, що Ньютон та Ейнштейн застаріли, а він пропонує нам нову фізику. Ця фізика хибна хоча б тому, що суперечить експерименту, бо головне в науці — підтвердити на практиці те, що ви висловлюєте теоретично».

Печерський суд фактично прийняв рішення, що погляди Теслі є науковими — на основі того, що він має звання доктора технічних наук і є лауреатом державної премії в галузі науки і техніки. «Рішення Печерського суду по суті руйнувало б наукові основи дорожньо-транспортної і балістичної експертиз, — стверджує Ірина Єгорченко. — Мій опонент у цьому судовому процесі робив заяви, що, наприклад, гравітація не діє, просто тіла отримують якісь сигнали і приймають рішення, куди рухатись. Герої скандальних автомобільних аварій можуть сказати, що його чи її автівка отримала сигнал від зупинки і прийняла рішення в неї врізатись».

Між іншим, «Теорія несилової взаємодії» була серед спецкурсів, які пропонувались на факультеті інформаційних технологій КНУ ім. Т. Шевченка. Щоправда, як з’ясували науковці, ніхто на нього не записувався, зараз його прибрали з програми.

ПОЗОВ — ЯК ДОКАЗ НАУКОВОЇ НЕСПРОМОЖНОСТІ

За словами Сергія ГЛОТОВА, адвоката Ірини Єгорченко, старшого наукового співробітника НДІ інтелектуальної власності Національної академії правових наук України, складність зазначеного судового процесу полягала в тому, що потрібно було довести так звані очевидні речі. «Це складне завдання — наприклад, довести, що сонце є жовтим. У даному разі завдання було таке: по-перше, довести, що мала місце наукова дискусія, по-друге, що слова Ірини Єгорченко є оціночним судженням. Ми це довели», — говорить адвокат.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Постанова апеляційного суду може бути оскаржена у Верховному Суді протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Сам Юрій Тесля в дописі на своєму сайті (teslia.kyiv.ua) зазначив, що буде вирішувати, чи подавати касаційну скаргу, коли побачить повний текст рішення суду.

Сергій Глотов вважає, що шанси на те, що цю касаційну скаргу приймуть до розгляду, дуже малі. «На мою думку, для цього немає підстав, — додає правник. — Але якщо це станеться, ми можемо користуватися аргументами, які вже використовували. У результатах такого розгляду не маю сумнівів».

Ірина Єгорченко давно цікавиться проблематикою псевдонауки, є співзасновницею громадської організації «Точка росту: освіта і наука». Науковиця відзначає, що самим фактом такого позову, який подав Юрій Тесля, людина декларує неспроможність довести свої наукові погляди ніяким іншим чином, свідчить про псевдонауковість цих поглядів.

«Наука є доволі ризикованим, так би мовити, видом діяльності, бо коли людина щось висловлює, її слова можуть критикувати — незалежно від її посад і звань. І люди не вважають критику образою честі й гідності, — акцентує Ірина Єгорченко. — Ще одна ознака псевдонауковця — те, що людина вважає критику своїх поглядів критикою особи. Наукові результати й особа — це різні речі. Це все одно, що школярі почнуть подавати до суду на вчительку за те, що вона поставила двійку».

«На мою думку, головне значення цього позову для наукової спільноти — прийняття рішення, що людина з паперами, не обов’язково українськими, — це може бути хто завгодно, хоч нобелівський лауреат, — не є Господом Богом, її слова не є беззаперечною істиною, і критика наукових поглядів не має стосунку до честі й гідності. Інше рішення певною мірою ліквідувало б українську науку», — підсумовує пані Ірина.

БЕЗПЕРСПЕКТИВНІСТЬ СУДІВ

Великий плюс процесу «Тесля проти Єгорченко» полягає в тому, що він посприяв згуртуванню «розумних сил» в українській науці. Олексій КОЛЕЖУК, заступник голови Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, каже, що ще до позову або під час процесу проявили позицію і висловили підтримку Ірині Єгорченко представники фізичного і радіофізичного факультетів КНУ, Науковий комітет, окремі фізики, математики, природничники.

Наука є доволі ризикованим, так би мовити, видом діяльності, бо коли людина щось висловлює, її слова можуть критикувати — незалежно від її посад і звань. І люди не вважають критику образою честі й гідності, — акцентує Ірина Єгорченко. — Ще одна ознака псевдонауковця — те, що людина вважає критику своїх поглядів критикою особи. Наукові результати й особа — це різні речі. Це все одно, що школярі почнуть подавати до суду на вчительку за те, що вона поставила двійку

«З іншого боку, мені здається, що цей процес показав певну безперспективність боротьби з псевдонаукою та іншими поняттями, які позначають загальним формулюванням «академічна недоброчесність», за допомогою судових методів. Це нонсенс — доводити судді, який не має бути спеціалістом у сфері, до якої належить предмет суперечки, науковість чи ненауковість чиїхось поглядів», — додає Олексій Колежук.

В Україні є приклади, коли повносправність наукових робіт доводили через суд. Світлана АРБУЗОВА, член Наукового комітету, голова комісії з питань боротьби із лженаукою та фальсифікацією наукових досліджень при Президії Національної академії медичних наук України, нагадує про так звану «справу Ромак»: 2016 року Одеський окружний адміністративний суд зобов’язав Міністерство освіти і науки видати диплом кандидата медичних наук авторці відверто плагіатної та повністю сфальсифікованої дисертації, що двічі підтверджувала Атестаційна колегія МОН. І попри це Міносвіти виконало рішення суду.

«Справа проти Ірини Єгорченко зайвий раз довела, що основне джерело псевдонауки — брак знань, відсутність моральних якостей та амбіцій, — резюмує Світлана Арбузова. — Тут дуже важить саме претензія. Ступінь псевдонауковості визначається двома співмножниками: рівень невігластва і претензії. Але важливі також правові аспекти боротьби з тими, хто займається імітацією наукової діяльності».

Сергій Глотов переконаний, що боротьба з псевдонаукою можлива тільки на рівні наукової спільноти, а не в судах. «Така практика є порочною — коли, як в Одесі, людина з повністю плагіатною роботою, спираючись на нібито існуючі недоліки в адміністративній процедурі, змогла одержати диплом кандидата наук. Це рішення було схвалено й підтримано Міністерством освіти. На мою думку, це і є та проблема, що показує, де заритий собака. Боротьба з псевдонаукою буде безрезультатною без підтримки держави. Саме держава несе відповідальність за наслідки таких ситуацій», — зазначає адвокат.

«ФАБРИКА» ДИСЕРТАЦІЙ

Світлана Арбузова розповіла про ще один обурливий випадок академічної недоброчесності. «Дисертація під ключ» — такими оголошеннями, які трапляються в буквальному сенсі на стовпах, на жаль, мало кого здивуєш. Та пані Світлана навела приклад сайта, де професор Харківського національного медичного університету Олексій Калмиков пропонує «замовити професійну допомогу з медичної дисертації й гідно (!) здобути вчений статус і цінність». Світлана Арбузова подзвонила за номером телефону на сайті, щоб дізнатися деталі «схеми», і зрештою відверто запитала Олексія Калмикова, чи не боїться той правоохоронних органів. «Не боюся, немає статті, за якою мене можна притягнути до відповідальності», — цитує почуту відповідь пані Світлана.

«Той, хто пише роботу на замовлення, справді не несе жодної відповідальності, — коментує Сергій Глотов. — Але якщо ми розберемо цю ситуацію за всіма складовими, то це — багатосторонній процес, у якому задіяна і певна кількість відповідальних співробітників МОН. Якби держава підтримувала боротьбу з плагіатом, такий процес можна було б оцінити через так звані корупційні дії. Є всі підстави, щоб притягнути до відповідальності, зокрема кримінальної, через брудні гроші, які «варяться» в цьому процесі».

СТРИМАТИ ФРІКІВ МОЖЕ АВТОРИТЕТ НАУКОВЦІВ

Олексій Колежук вважає, що проблема псевдонауки має розв’язуватися через фінансування. «Коли основна частина фінансування йде через конкурсні механізми, то якщо ти пропагуєш псевдонаукові погляди й хочеш отримати під це грант, імовірність 99,9%, що тобі це не вдасться», — говорить заступник голови Наукового комітету.

Пан Олексій зазначає, що є багато ситуацій, коли псевдонаукою займається людина, яка має іншу основну галузь діяльності, де продовжує залишатися професіоналом. «Тут тонка межа, що дозволено та етично, — каже Колежук. — Що, з моєї точки зору, неприпустимо — це коли ти використовуєш для своїх хобі незрозумілого статусу трибуну університету. Мені здається, за цим мали б стежити і офіційні органи».

«Взагалі псевдонаука та академічна недоброчесність — це автоматичний прояв масовості наукової професії, — розмірковує заступник голови Наукового комітету. — Мені здається, це є сигналом нашій науці, суспільству загалом, що потрібно організовуватися. У нас є наукові товариства, і вони виступали на підтримку Ірини Єгорченко, але їхній авторитет зараз не такий великий. У нормальному суспільстві чинником, який стримує фріків від пропаганди своїх теорій, є думка наукової спільноти. Гадаю, це єдиний шлях, як можна змінювати ситуацію — розбудовувати фахові товариства, піднімати їхній престиж і так створювати «щит», що працюватиме запобіжником у таких ситуаціях, як позов проти Ірини Єгорченко. Треба залучати всі здорові острівці, які є в українській науці».