Завдання державного діяча — зачути ходу Бога, який крокує історією, і спробувати вхопитися за по́ли його одягу, коли він проходитиме повз.
Отто фон Бісмарк, державний діяч і дипломат Пруссії та Німеччини, перший канцлер Німецької Імперії

Як зберегти 200 метрів

У Чорному морі придатний для життя лише тонкий шар води
8 квітня, 2003 - 00:00

— Сьогодні їх мало, холодно, — киває у бік бомжів мій співрозмовник, викладач кафедри гідробіології та загальної екології ОНУ Олег КОВТУН. — Звичайно вони цілими бригадами на пірсах пасуться.

— Навіщо? — дивуюся я.

— Мідії виловлюють. Беруть палиці зі скребком, до автомобільних камер сіті припасовують, і бродять по хвилерізах по коліно у воді, зсипаючи у плаваючі на воді сітки зібраний улов. Потім витягають мідії на пірс і топчуть улов ногами. Це щоб розділити злиплі черепашки. Великі вибирають, а роздавлений дріб’язок у морі прямо з пірсів викидають. Тільки цим мідіям на піску все одно не вижити. Перший же шторм їх на берег викине. Їм камінь потрібен, щоб прикріпитися. Ось і гинуть усі, кого виловили. Бомжі так уже всі пляжі обібрали.

— Навіщо їм стільки? Адже мідій багато не з’їси?

— Що ти, хіба вони їх самі їдять, — махає рукою Олег. — Вони їх тут же на березі біля вогнища «обробляють» — варять, чистять і в ресторани дорогі здають, корейцям, приватним підприємцям різним, хто салати з морепродуктів робить. Потім купуєш такий салатик у ресторані гривень за 20, з’їдаєш — і вважай, що відро брудної води випив. Адже мідії працюють як фільтри. Усі шкідливі речовини, бактерії різні, у тому числі й хвороботворні, важкі метали — ртуть, свинець, стронцій — у себе вбирають. Поїси такий «делікатес» кілька разів поспіль, і отруєння гарантоване. У нас в Одесі ще хоч хтось це розуміє, а в Києві усі прилавки завалено вареними мідіями і салатами з них. І ніхто, звичайно ж, сертифікат якості на них не покаже, та й правду, де мідії виловили, не скаже.

— Але ж на Заході також їдять мідії?

— Так, але там їх вирощують на спеціальних фермах, у чистій воді. І санітарний контроль налагоджено дуже добре. У нас у невеликій кількості їх розводять у Григорiївському лимані. Але продається на ринках в сотні разів більше, ніж вирощується.

Щоб виростити велику мідію, треба 5 — 6 років. А у нас в Одесі їх на пляжах знищують ще зовсім маленькими. А хто воду чиститиме? Одна мідія в день «переробляє» й очищує до 100 літрів води. Вони — санітари моря, причому практично єдині, хто чистить воду саме біля берега. А їх знищують. Бомжі цілу індустрію налагодили, пляжі, як сміттєві баки поділили. І нікого це не турбує, ні владу, ні СЕС. А, до речі, згідно із законом за кожну зірвану мідію штраф належить.

Гідробіолог Олег Ковтун, давно закоханий у море та його мешканців, розповідає довго, емоційно. Багато років він пірнає з аквалангом і відеокамерою в морські глибини і бачить, чим обертається для підводного світу людська бездумність. Саме через безрозсудну діяльнiсть людини у Чорного моря так багато проблем. Сьогодні ми торкнемося лише деяких з них.

«Iз усіх морів Понт Евксинський — найпрекрасніше…» — писав у V столітті до нашої ери Геродот. Думається, історик був правий. Чорне море справді істотно відрізняється від інших. По-перше, воно набагато менш солоне, приблизно вдвічі, ніж океан. Це підтвердить кожен, хто хоч раз скупався у Середземному, Червоному або інших морях. По-друге, в Чорному морі фактично немає припливів і відпливів, які в інших морях допомагають очищати прибережні мілководдя. По- третє, воно пов’язане зі Світовим океаном лише крихітною протокою Босфор і більше нагадує глибоке озеро. З цієї причини в морі дуже слабка вертикальна циркуляція води, що і призвело приблизно 5 — 6 тис. років тому, після останнього з’єднання Чорного моря із Середземним, до утворення в глибинах сірководневого шару, який існує і понині.

Чорне море має величезну мілководну зону. Особливо його північна частина, яка межує з такими країнами, як Україна, Румунія, Болгарія і Молдова. Саме сюди впадають Дунай (стічна ріка Європи), Дністер, Дніпро. Тут розташований мілководний шельф. Це найважливіша і найбільш ранима частина моря. На його мілководді нерестяться і харчуються риби. Але саме тут найчастіше і відбуваються «замори».

Ще одна особливість Чорного моря полягає в тому, що придатний для життя в ньому лише вузький шар води — 150 — 200 метрів. Глибше вже безжиттєва зона — вода, в якій живуть тільки сірководневі бактерії, котрі й виділяють цей отруйний газ у процесі своєї життєдіяльності. Розчинений у воді в концентрації в соті частки відсотка, сірководень смертельний для переважної більшості мешканців моря. Тому й мертва вся до самого дна двокілометрова товща води нижче позначки 200 метрів. Боятися цього сірководню не треба — імовірність того, що він підніметься до поверхні незабаром, і навіть у далекому майбутньому, мізерна. Всі біди на мілководному північно-західному шельфі від іншого сірководню. І винна у тому, що він утворюється і знищує у величезній кількості мешканців моря, — людина.

ЧИМ ЗАГРОЖУЮТЬ РIЧКОВI СТОКИ?

Розповідає завідуючий лабораторією Українського центру екології моря Юрій ДЕНЬГА:

— Одна з найактуальніших для Північного Причорномор’я проблем — евтрофікація, результатом якої є бурхливий розвиток водоростей у літній період. Уперше на неї звернули увагу в 60-і роки. Склад води річкових стоків став різко змінюватися. У ньому з’явилися нітрати і фосфати, змиті з полів, продукти розкладання каналізаційних стоків — біогенні (живильні) речовини. Туди ж потрапляли і хімічні відходи численних підприємств. При цьому зменшились об’єми води у ріках. Їх стали розбирати для господарських потреб. У результаті всі стоки потрапляли в море. У багатому живильному середовищі починають бурхливо розвиватися планктонні водорості. Вмираючи і розкладаючись, вони поглинають з води кисень, що такий необхідний для всіх морських мешканців. Це призводить до «заморів», і тоді тисячі тонн риби та інших морських тварин гинуть.

Сьогодні хімічний склад води у Чорному морі значно покращився. Вирішальну роль у цьому зіграв катарсис української економіки, зупинка найбільших підприємств. Але все це тільки тимчасове покращання.

В останні роки до наших берегів повернулися камбала, морський язик, морський коник. Є надія, що знову в масі повернеться ставрида, а, можливо, і скумбрія. З’явилися після довгої відсутності і краби. «Хімії» у воді стало менше, але на проблему евтрофікації це істотно не вплинуло. Дослідження доводять, що для її вирішення треба значно скоротити кількість живильних речовин, якi потрапляють зі стоками в море. Тобто реконструювати колекторні й очисні споруди. Сьогодні в Україні діє програма ООН зі зниження рівня евтрофікації. Наступного року цi проблеми обговорюватиметься на найвищому рівні всіма країнами чорноморського басейну.

СКIЛЬКИ КОШТУВАТИМЕ МОРЮ «ЧОРНЕ ЗОЛОТО»?

Нафта і нафтоперевезення: з кожним роком їх стає все більше. Ось уже кілька років, обганяючи одна одну, Україна, Молдова, Румунія і Грузія будують і розвивають нафтотермінали. А разом з числом нафтових сховищ зростає і число танкерів, що курсують по морю. Екологи вже давно б’ють на сполох з приводу розливів нафти. На їхню думку, це глобальна проблема майбутнього. Тільки в українських портах на рік у середньому відбувається близько п’яти розливів. Нафта у великій кількості надзвичайно токсична для морського середовища, вона викликає в морі безповоротні процеси. Навіть найтонша плівка нафти, що розтеклася по поверхні води, повністю порушує газообмін води і повітря і призводить до загибелі великої кількості організмів планктону.

У кожного водоймища є так звана асиміляційна місткість, тобто кількість шкідливих речовин, яку воно спроможне переробити. Ми вже наповнили чашу майже по вінця.

КОМУ ПОТРIБНI ЧИСТI ПЛЯЖI?

Особливої актуальності ця тема набуває напередодні курортного сезону. В Одесі кожного року на пляжах вивішують таблички: «Купатися суворо заборонено». Але це мало кого зупиняє. Десятки тисяч людей щодня проводять у воді багато годин, абсолютно не уявляючи, у що саме занурюють свої тіла.

Розповідає гідробіолог Олег Ковтун:

— Одеські пляжі одвічно мають свою специфіку. По-перше, вони створювалися штучно. Щоб намитий пісок за зиму не відносило в море, було побудовано хвилеломи — бетонні перегородки, що відділяють прибережну ділянку води від відкритого моря. Цей винахід людини повністю порушив життя прибережних морських мешканців. Мідії, краби, креветки — основні санітари і фільтратори, що жили на каменях, вимушені були переселитися на гладкий бетон. А там, як я вже розповідав, їх виловлюють заповзятливі бомжі. У зимовий період, коли бушують сильні шторми, мідії, що виросли на гладких бетонних поверхнях, легко обриваються, і хвилi викидають їх на берег або їх засипає пісок. Ось у таких суворих умовах їм доводиться існувати.

Але це — півбіди. В Одесі сьогодні існує дві станції очищення стічних вод. Одна — в районі Дачі Ковалевського, друга — на Пересипі, біля Хаджибейського лиману. Перша очищує воду лише механічно. Потім, усього за кілометр від берегової зони, ця вода зливається в море. Коли вітер дме у бік міста, всі стоки потрапляють на пляжі. Розчинені у воді фекалії з усілякими «паличками» повертаються до своїх колишніх господарів.

Другу станцію було задумано як станцію біологічного очищення. Фільтром для каналізаційних стоків слугували так звані «поля зрошування». Проблема в тому, що з часів спорудження станції обсяги скидів зросли в багато разів. Земля і водна рослинність як фільтр просто не можуть впоратися і в Хаджибейський лиман влітку, а взимку в море потрапляє вода не просто брудна, але й досить смердюча. У цьому лимані давно вже немає рідної фауни. Через стоки він перетворився на прісноводне водосховище з прекрасним живильним середовищем для риби та її корму, ракоподібних — дафній і креветок. Рибу щороку у великій кількості виловлюють місцеві рибалки, везуть на одеські ринки. А тепер уявіть собі корисні властивості такої риби, вигодуваної фактично в каналізаційних стоках! Звідси — харчові отруєння, алергії.

Треба негайно змінювати систему очищення на колекторних станціях. На жаль, станція очищення — не єдина проблема Хаджибейського лиману. Ось уже декілька років вчені прогнозують Одесі техногенну катастрофу в цьому районі. Річ у тому, що лиман від полів фільтрації і району Пересип відділяє досить вузька гребля. Вона ж є частиною об’їзної дороги, спорудженої ще 1932 року. Вона ж забезпечує безпеку Пересипу — промислового району міста — під час весняних повеней. Останніми роками рівень води в лимані постійно зростає. За даними Гідрометеорологічного центру Чорного й Азовського морів, цього року «при нормальному сніготаненні очікується підвищення рівня води в лимані на 30 — 40 см, а у випадку інтенсивного сніготанення і наявності рідких опадів, підвищення рівня води повені може становити близько 45 — 55 см і більше. Є реальна загроза переливу води через греблю та її руйнування з наступним затопленням району «Пересип».

Ось уже понад п’ять років питання реконструкції греблі обговорюється одеською міською радою, але коштiв на проведення робіт так і не було виділено. Тим часом, за розрахунками інституту «Укрпівдгідроводгосп», у разі прориву греблі глибина затоплення може перевищити 2 метри. В зону затоплення потрапить понад 24 км 2 , де проживає близько 30 тисяч осіб і розташовано понад 50 великих промислових підприємств. Поки природа і погода прихильні до Одеси, але все може змінитися.

Олена АСТРАХОВИЧ, Одеса
Газета: 
Рубрика: