Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

Ярослав ЯЦКІВ: Аби мати майбутнє, держава має вибрати модернізацію

Визначний вчений зібрав науковців світу в Києві на VII Міжнародний конгрес україністів
26 червня, 2008 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Вчора у Києві розпочався VII Міжнародний конгрес україністів, в традиції якого збиратися раз на три роки. А двома днями раніше в рамках цього конгресу Інститут енциклопедичних досліджень НАН України та Наукове товариство ім. Шевченка в Європі (м. Сарсель, Франція) провели Міжнародну наукову конференцію «Українська енциклопедистика». Таке велике зібрання науковців-українознавців стало можливим завдяки вдалій популяризації української теми за кордоном, яку зробила Міжнародна асоціація україністів, котру очолює Ярослав ЯЦКІВ — видатний астроном, громадський діяч, президент Міжнародної асоціації україністів, доктор фізико-математичних наук, академік НАН України, лауреат Державних премій в галузі науки і техніки та премії Європейського Союзу ім. Р. Декарта. «День» вже писав, що нещодавно Ярослав Степанович став гостем газети, і ми мали нагоду почути з його вуст про перспективи розвитку української науки, вітчизняні досягнення в інноваційній сфері, а також — про його бачення сучасного стану української політики, економіки та життя загалом. Зокрема, він й зупинився на україністиці — проекті, який має назву Міжнародна асоціація україністів, нових ідеях, які можуть бути започатковані із закордонними колегами, та на перспективах розвитку України.

НАУКА І МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ

Академік Яцків не бачить майбутнього розвитку України без впровадження у виробництво й інші галузі інноваційних проектів. Тому він підтримує цю сферу, як каже, вже на першій ланці її становлення — на ланці популяризації, зокрема, через спеціальний журнал Академії НАНУ. Його, за сприяння Ярослава Степановича, Академія друкує вже кілька років.

— В журналі ми даємо всі виклади інноваційних розробок. Їх дуже багато. Наприклад, Інститут металофізики ім. Г.В. Курдюмова має технологічні розробки титану, яких ніхто не має у світі. Це той матеріал, з якого можна виготовляти деталі в космічних апаратах, в авіації. Нині американська компанія Boeing та інші американські компанії зацікавлені у нашому сучасному підході до виготовлення титану для майбутніх розробок у авіації, — розповів Ярослав Яцків. — Ще один приклад: Інститут кібернетики з інститутом кардіології ім. М. Д. Стражеско розробили магнітний діагностичний апарат, якого теж немає у світі. Він вимірює електричні поля в серці й дає можливість робити добру діагностику. Жодна система у світі не може виміряти електричне поле у серці без втручання в організм так, як це робить українська система. На жаль, ключовим фактором, який затримує використання цієї системи в практиці є відсутність міжнародно-прийнятих стандартів тут, в Україні.

Це не єдина проблема, через яку інновації, які могли б бути корисними в економіці, медицині й інших галузях, нині залишаються незатребуваними. Великою задачею є довести її до комерціалізації. І якщо в США чи Європі, каже Ярослав Яцків, наука на 70% фінансується приватним бізнесом, корпораціями, у нас, на жаль, із загального обсягу фінансування науки приблизно 30% йде від інших джерел. Академік вважає, що нині державі не до цього, а олігархи, які могли б взятися за фінансування, — не хочуть. Їм простіше жити так, як живуть («на жаль, неможливо всім олігархам пояснити важливість науки — в них інший світ, інша ментальність»). Порівнюючи рівень нашого ВВП (менше 5%, на думку вченого) із тими, що є в інших державах світу, то там цей рівень вищий за рахунок високотехнологічної продукції, зауважує Ярослав Степанович.

Він шкодує, що на рівні держави ніяких зрушень в управлінні науково-технічної галузі в Україні не відбувається.

— У нас — сировинна структура економіки, висока енергоємність, низька прибутковість. Чому олігархи, маючи свої мільярди, платять своїм робітникам зарплату в 10 разів меншу, ніж у Європі? — розводить руками вчений. — Держава — неефективна, немає громадянського суспільства, олігархи ж аморальні — заробляючи мільярди, не тратять кошти на покращення умов праці, підвищення зарплати робітникам, впровадження інноваційних розробок у виробництво. Він згадав, що погодився стати першим заступником міністра освіти і науки України у 2000—2001 рр. тільки тому, аби щось зробити в науці. Наразі він дуже втішений тим, що Президент України нещодавно своїм указом започаткував створення Національного наукового фонду, який повинен розподіляти фінансування молодих науковців на чесній грантовій основі.

ЯЦКІВ І УКРАЇНСЬКА ЕНЦИКЛОПЕДИСТИКА

Ще однією роботою, якою займається Ярослав Яцків, є видання енциклопедій про Україну — перший проект конгресу україністів, який триває й досі.

— У нас була енциклопедія українознавства Кубійовича і була Українська радянська енциклопедія (УРЕ). І коли я, незалежна людина з природничих наук, взяв одну енциклопедію й іншу, мене охопив жах. В одній — ідеологія і дуже багато того, що не відповідає дійсності (УРЕ), в другій — більш-менш нормально, але фактаж зовсім не відповідав реальному стану України. Так у нас виникла ідея довидати два томи українознавства Кубійовича і запропонували проект створення енциклопедії сучасної України. Уже вийшов шостий том цієї енциклопедії. Ваш покірний слуга створив інститут енциклопедичних досліджень, яким керував 2,5 року в НАНУ. Цього року я передав керівництво Миколі Железняку. Це величезна справа — ми видаємо енциклопедію сучасної України — ХХ століття, — розповів Ярослав Яцків. — Енциклопедія — це реєстр національних надбань та багатств країни, це свідчення її історичних піднесень і падінь, це та скарбниця, в яку нинішнє покоління додає все неперехідне й значуще, все те, що хоче залишити своїм нащадкам. Наявність національної енциклопедії — це свідчення зрілості нації, це своєрідна візитівка, перепустка у коло цивілізованих народів.

Пан Яцків нагадав, що в Україні енциклопедична справа має свою історію — складну, а іноді й трагічну. Серед наших здобутків: Енциклопедичний довідник «Український народ в його минулому та сьогоденні», «Українська Загальна Енциклопедія», «Енциклопедія Українознавства», «Українська Радянська Енциклопедія». Виходили й за років незалежності подібні видання. Основний же внесок у цю справу робили і роблять вчені НАН України. Так, в шести томах багатотомної «Енциклопедії сучасної України», яка дає максимум інформації про життя і здобутки нашого народу в драматичному ХХ і на порозі ХХI століть — об’єктивна наукова інтерпретація складних, нерідко трагічних подій, це тлумачення численних «білих плям, це зображення історичної дійсності без пелени тенденційності і заполітизованості, це розкриття величезного пласту життя українського народу в новітню добу історії. Оскільки перед творцями енциклопедій постає цілий спектр проблем, вони, власне, зібралися в Києві на Міжнародній науковій конференції «Українська енциклопедистика», а поділилися досвідом науковці з України, Білорусі, Грузії, Канади, Молдови, Словаччини, Франції тощо.

УКРАЇНІСТИКА — ПОКЛИК ЛІРИЧНОЇ ЧАСТИНИ ДУШІ

— Якщо говорити, як все починалося, то — досить дивно. В 1990 році Микола Жулинський запропонував створити в Академії наук України комітет для зв’язку з українцями з-за кордону, — згадує вчений. — Головою затвердили мене. Ми створили комітет 18 липня 1992 року, а наступного дня — прийняття Декларації про суверенітет України. З того часу донині цей комітет працює. Раніше він зробив деякі дуже гарні кроки, які ніхто не робив в Україні. Наприклад, те, що всі українські професори діаспори, які проходили через комітет, стали іноземними членами нашої Академії: Омелян Процяк, нині покійний, Аркадій Жуковський... Одним iз наших перших проектів (крім енциклопедій) було створення кафедри україністики у Віденському університеті, відкриття там меморіальної дошки Івану Франку. Я був дуже щасливий, що приблизно 10—12 студентів- австрійців виявляли бажання вивчати україністику. Тепер раз у три роки відбуваються з’їзди україністів, працює 24 транснаціональних асоціацій — люди займаються дослідженням України зі всіх боків. Є солідні організації в США, Канаді, Європі.

Ще одним з перших проектів був «Універсал». Пан Яцків з науковцями видрукували двохтомник протоколу Української Центральної Ради, і тепер кожен бажаючий може прочитати всі протоколи засідання УЦР і сам зробити висновки. Підготовлений і довідник діячів УЦР. За словами вченого, всі, хто згуртувався навколо цього проекту, хотіли одного — щоб суспільство крок за кроком починало думати масштабнiше, ширше.

ЯК ЗБЕРЕГТИ МОЛОДИЙ ПОТЕНЦІАЛ?

Ярослав Степанович турбується про те, аби українське наукове середовище було конкурентоспроможним. Для цього, вважає академік, науковці мусять багато читати.

— Половина наших людей, які друкують статті у наукових журналах з фізики, астрономії, біології тощо, друкуються також і в міжнародно-визнаних журналах. Тобто, якщо головна астрономічна обсерваторія, в якій я працюю, друкує приблизно 200 статей в рік, то добра половина з них друкується в європейських часописах, бо людина хоче мати певний рейтинг у світі. Якщо ти надрукувався в такому журналі, ти відразу стаєш пізнаваним і потрібним у світі. Тобі легко отримати грант, — наголосив пан Яцків.

Він знає ціну грантам, які надаються молодим вченим для поїздки за кордон.

— Якщо згадати своє життя, то я був майже перший радянський вчений, який отримав грант в Японію у 1974 році. Я відмовився від супроводу і за два місяці виконав свій контракт. Потім зайшов у туристичне агентство, назвав всі точки в Японії, які хотів відвідати й сам відправився країною, — розповів вчений. — Одного разу, їдучи в поїзді в другому класі, я відчув, що десь недалеко курять, тому перейшов у вагон першого класу. Але в мене не було на це квитка. Сиджу. Підходить провідник, кланяється, я кланяюсь йому і даю йому квитки всією Японією. Для нього — це фантастика, бо японець має всього сiм днів відпустки, а я показав квитки на цілий місяць поїздки. Потім вийшов і привів начальника поїзда. Той теж поклонився (він трохи говорив англійською) і каже: «Я дуже перепрошую, що наша фірма зробила щось не так. Вибачте їх. Ми були б дуже щасливі, якби ви погодились доплатити невеличку суму за перший клас». Я уявив цю ситуацію в нас...

Знають Ярослава Степановича не тільки на Далекому Сході чи в США — він відомий всій світовій науковій спільноті (зрештою, його прізвищем названа планета в Сонячній системі № 2728). Особливо за наукову діяльність йому вдячні в Російській Федерації, де в часи Союзу він працював, будучи задіяний у космічні всесоюзні програми.

— Недавно Путін передав мені через Чорномирдіна Орден дружби — за роботу, яку починав я на початку 80-х в СРСР — створення глобальної навігаційної супутникової системи і організація наукової фундаментальної підтримки проекту «Квазар» (йшлося про п’ять спеціальних радіотелескопів, об’єднаних в одну систему для визначення орієнтації Землі в космічному просторі на території колишнього Союзу), — згадує пан Яцків. — Але розпався Союз, я передав росіянам функції програми, вони завершили роботу — замість п’яти елементів створили тільки три, але друзі не забули моєї роботи. А що таке було пробити в Союзі велику програму? 100 підписів потрібно було зібрати в Москві у різних відомствах. Це — один iз прикладів того, що наука має завжди йти попереду, і нам потрібно зробити так, аби молодь мала змогу займатися наукою.

БАЧЕННЯ СУЧАСНОСТІ

Однією з проблем сучасного українського суспільства Ярослав Яцків вважає те, що у нас склалося середовище, де немає конкурентності, а без боротьби, вважає вчений, немає нічого. На його думку, аби Україна мала майбутнє, ми не повинні ставити на сировинні галузі промисловості та на ресурсовитратні — те, що нині Україні дає 60—70% від всього прибутку.

— Це — нищення України, з одного боку (її природного середовища), а з іншого — такий підхід не дає можливості молоді зрозуміти, що вона може професійно рости завдяки чомусь прогресивнішому, — переконаний академік. — Друге — потрібно розвивати вітчизняну промисловість. Візьмемо, наприклад, створення інноваційних технологічних парків. На Каховському заводі електрозварювання створили машини для зварювання довгих рельс, яких немає ніде у світі (я — голова експертної ради з розгляду інноваційних проектів технопарків). Є у нас ЗАТ чи ВАТ «Укрпластик» в Києві, який повністю зробив інноваційний проект, якого немає ніде у світі. Саме на проектах, подібних до цих, Україна може розвиватися. Натомість нині у нас немає руху — ми суспільство, яке живе у віртуальному просторі. До того ж, не є суспільством, яке може поставити діагноз, анамнез і намітити радикальне лікування. Ми хочемо бачити себе іншими, щоб нас всі любили, але нам потрібно любити самих себе і працювати над собою.

Академік з сумом констатує, що нині Україна ще не визначилася зі шляхом, при тому, що Європа йде семимильними кроками вперед. Тому він вважає, що якщо навіть держава вибере модернізацію, то «це буде 3— 4 уклад», оскільки ми ніколи не наздоженемо країни, які посідають перші місця в рейтингах в Європі. На його думку, нині у нас «немає ніякого капіталізму, у нас — олігархічний капіталізм, який виник на базі кланів. Найбільша біда, що вони хочуть керувати державою».

— Державі треба придумати такий стимул, який би заохочував малий та середній бізнес — те, що є у всьому світі, — вважає Ярослав Степанович. — В Україні ще залишилося багато мудрих людей. Нині я започатковую проект, завдяки якому можна буде дізнатися, скільки в нас є нереалізованих патентів. Я дістаю гроші, й будемо встановлювати, що може працювати. Якщо із сотні наших ноу-хау один заслуговує на запровадження, то за цим можуть потягнутися мільйонні інвестиції, як у всьому світі. Треба проводити наукоємні проекти, і це може бути стимулом для розвитку розумних людей.

Така енергія та потенціал однієї людини викликає щире захоплення. Віриться, що Ярослав Яцків зрушить з мертвого місця й це питання, адже каже: «Я відрізняюся від інших тим, що мені подобається конкретний результат. В житті я беруся за те, що я можу завершити і побачити плоди. Це дає найбільшу насолоду».

Оксана МИКОЛЮК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments