Знати – це усвідомлювати, що ви нічого не знаєте. У цьому є сенс істинного знання
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Юрій Дубінін про дипломатію поза протоколом

20 червня, 1998 - 00:00

За сорокарічну дипломатичну кар’єру Юрій Володимирович
Дубінін працював у різних провідних країнах світу: Іспанії, США, Франції,
був представником СРСР в ООН. Нині він — Надзвичайний і Повноважний Посол
Російської Федерації в Україні й один з найшанованіших дипломатів Європи.
Крім цього, Юрій Володимирович блискучий співрозмовник, котрому, з огляду
на багаторічний дипломатичний досвід, є про що розповісти.
 

Ми попросили пана Дубініна пригадати декілька курйозних випадків, що
траплялися на його службовому шляху.

ЯК «КАЛИНКА» ЗАМІНИЛА ГІМН

— У середземноморському місті Ментоні, — розповідає Юрій Володимирович,
— як відомо, помер Луначарський: потрапивши в опалу за сталінських часів,
його направили послом в Іспанію, але в дорозі здало серце. За часів Хрущова
Москва вирішила спорудити в пам’ять про нього стелу в Ментоні, й мене відправили
на цю церемонію. Не обійшлося без пригоди. Мер надав церемонії максимальної
урочистості: зібралися всі міські власті, стрій жандармів, поліцейських
і навіть натовп — не шанувальників, звісно, Луначарського, а цікавих. Виступили
сам Пальмеро, дочка Луначарського, я. Оркестр бадьоро виконав «Марсельєзу».
Настала черга нашого гімну. Музиканти його не розучили, і тому включили
звукозапис. І що ж? Над площею полинула «Калинка» в чудовому виконанні
Червонопрапорного... Я обвів поглядом присутніх: усі застигли в позах цілковитої
пошани, як це й заведено, коли виконують гімн дружньої країни. Військові
чини — виструнчені, руки біля козирків, поки «Калинка-малинка» все набирала
й набирала молодецького темпу.

— Дубінін, — прошепотів обімлілий Пальмеро (він поруч зі мною, ясна
річ, також навитяжку), — це, здається, не зовсім те?

— Зовсім не те, Пальмеро.

— Що ж робити?

— Не ворушитися!

Церемонія благополучно завершилася. Піднесли келих шампанського, — тут
і з’ясувалося, що пластинку поставили не тим боком...

«ДИПЛОМАТ — ЦЕ ТОЙ, ХТО П’Є ВИНО НА ПРИЙОМАХ»

Якось незадовго до від’їзду з Франції ми вирвалися всією родиною в Авіньон.
Крім нас із дружиною, старша дочка (їй років дванадцять) і — двійнятка
(їм і трьох не було). Усім караван-сараєм ми відвідували невеликі населені
пункти. У кожному — прийом у мерії з численними запрошеними. Певна річ,
промови й вино, вино, вино. «Келих на честь почесного гостя», як кажуть
французи. Тим паче, що це район знаменитих вин «Шатонеф дю пап». Дітей
наших французи обов’язково запрошували в зал, і ті влаштовувалися осторонь,
залишаючись (як ми з дружиною гадали) байдужими свідками занять дорослих.
Ми помилялися.

Наші близнятка доросли до того віку, коли дорослі починають ставити
дітям серйозне запитання: ким ви працюватимете, коли повиростаєте? Запитав
хтось зі знайомих про це й наших. Ті відказали:

— Ми будемо, як тато.

— А ким працює тато?

— Дипломатом.

— А що означає працювати дипломатом?

— Пити вино на прийомах.

До речі, про прийоми. Найбільшими за радянських часів були для нас,
зрозуміло, власні прийоми з нагоди річниці революції та новорічні прийоми
в Єлісейському палаці, куди від кожного посольства запрошували по п’ять
чоловік. Тим часом як у нашому посольстві одяг був звичайним, то на прийомах
французького президента був потрібен фрак, а для пані — вечірня сукня.
Фрак — не проблема: його легко можна взяти напрокат, і бухгалтер оплатить
рахунок. Дружина з сукнею, на жаль, так не вчинить. Купити? Гідний Єлісейського
палацу одяг коштує кількох моїх зарплат. Дружина робила інакше. Відріз
модної тканини, вигадливо обгорнений навколо її фігури, перетворювався
на оригінальне вбрання, при цьому можна було бути впевненим, що другого
такого — навіть на дві тисячі запрошених — не знайдеться. За принципом
взаємодопомоги пані створювали одна одній і зачіски, які не викликали зауважень
навіть у найприскіпливіших поцінувачів.

Продовження — наступної суботи.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments