За «людяну журналістику»

У січні 2017 року, відзначаючи початок 20-ї річниці свого перебування на посаді головного редактора, Лариса Івшина оголосила про започаткування нової премії «Дня». Це премія імені Михайла Василевського для власних, позаштатних кореспондентів «Дня» в регіонах та авторів, яка присуджуватиметься щорічно.

«Важливо, щоб пам’ять про висококласних професійних та водночас моральних журналістів, жила. Саме таким був власкор газети «День» у Хмельницькому — Михайло Василевський», — наголосила Лариса Олексіївна. Ця премія є виявом системних ініціатив головного редактора «Дня». Адже в редакції не забувають про своїх видатних колег та авторів, і ми намагаємося зробити цю пам’ять суспільною. У Бібліотеці «Дня» видані (й уже не одним накладом) «Апокрифи Клари Гудзик», «День і вічність Джеймса Мейса», його книга «Ваші мертві вибрали мене...», альбом карикатур Анатолія Казанського, ми постійно актуалізуємо статті незабутнього Сергія Кримського, пам’ятаємо про внесок у розвиток вітчизняної фотожурналістики Леоніда Бакки, премія імені Джеймса Мейса незабаром відзначить уже 10-річчя...

Михайло Василевський працював у нашій газеті від першого її номера і до своєї, на жаль, передчасної смерті від важкої хвороби 2009 року. 24 січня йому минуло би 66 років. «Талановиті журналісти — талановиті по-особливому. Вони мають дар бачити, чути і писати про те, чого в буденному житті не помічають інші. Цією властивістю був щедро обдарований наш колега Михайло Василевський, чиї публікації неодноразово спричиняли неабиякий резонанс не лише в українських, але й у зарубіжних ЗМІ», — говорить багаторічний власкор «Дня» на Дніпропетровщині Вадим Рижков. Так, зокрема було з матеріалами Василевського про цукерки «Моніка» (які місцева кондитерська фабрика почала випускати на тлі скандалу в Білому домі), про «українського Діогена» — чоловіка, який обрав місцем для усамітненого, але гармонійного життя... дерево. Незабутніми стали і його статті про «Ровесницю Жовтня із села Голенищеве» (https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/rovesnicya-zhovtnya-iz-sela-golenishcheve, їх можна прочитати не тільки в архіві на сайті, а також і в книзі «Дня» «Екстракт 150») — приклад нонконформістки, яка принципово відмовилася від електрифікації. Хима Хтомівна Остапчук (так звали цю жінку) пояснювала це так: не хочу мати нічого спільного з тими, хто занапастив мою родину, розкуркуливши її. Та і взагалі кожен матеріал Михайла Василевського — чи про «незвичайні пригоди зарізаного бичка», чи то «хранителів вітряка», чи то про «антонівських чехів» — сповнений поваги й інтересу до кожної людської особистості, незалежно від її «статусу». І це саме те, чого часом бракує сьогоднішній журналістиці і що неодмінно має стати прикладом для нового покоління медійників.

Жест вдячності і спосіб мотивації до якісного зростання — так можна окреслити посил нової премії. Для визначення її першого лауреата було проведено «внутрішньоредакційний референдум». За його результатами головний редактор «Дня» Лариса Івшина оголосила: першим лауреатом премії імені Михайла Василевського стає... Наталія Малімон. Наталія Петрівна, наш багаторічний власкор у Волинській області, сповідує той самий «людяний» підхід у журналістиці, для якого немає провінції і за якого навіть, здавалося б, житейські історії можуть стати виразними картинами доби. Прикметно, що Наталія Малімон мала нагоду співпрацювати з Михайлом Василевським, товаришувати з ним. «Він був майстром незвичайних історій зі світу простих людей», — таким пам’ятає вона колегу.

Приємно, що заснування премії підтримала і родина пана Михайла, зокрема його донька, також журналістка Ольга Василевська-Смаглюк.

Щиро вітаємо Наталію Петрівну та бажаємо решті колег успіху в майбутньому!