«Запорізька рулетка»

Такий сценарій не виключений, особливо напередодні весняної повені, доки існує загроза аварії запорізького шлюзу. 1992 року з нього зняли ворота (нові от уже п’ять років іржавіють на березі, оскільки немає коштів на їхнє встановлення) і замінили так званими шандорними загородженнями. Розрахований термін їхньої служби, як свідчить начальник запорізького району гідротехнічних споруд Віктор Алексеєнко, становить три-чотири місяці. Під багатотонним натиском води вони можуть звалитися будь-якої хвилини. У Києві про це знають, але відповідь одна — немає коштів.

— Зате їх вистачило на будівництво шестиблокової атомної станції поблизу теплової і наземних сховищ відпрацьованого ядерного палива, — розповів «Дню» депутат міськради, голова нікопольського об’єднання «Зелений світ» В’ячеслав Сандул. — На оборотне ж водопостачання АЕС коштів також не знайшлося: використану воду скидають у джерело місцевого водопостачання — Каховське водосховище.

Колись у планах деяких районних ЦО Запорізької області розігрувалися сценарії прориву гребель дніпровського каскаду, розподілялися плавзасоби. Нині їх відмінили. Які плавзасоби, хіба що Ноїв ковчег. Не дай Бог, вода, що прорветься через старий шлюз, досягне Запорізької АЕС...

— Добре б, — вважає В’ячеслав Андрійович, — щоб країна вже зараз дізналась про своїх героїв-творців атомної станції, котрі вважають, що справа може закінчитися банальним «замоченням фундаменту» АЕС. Адже вони знали, що атомну станцію категорично заборонено розміщувати, якщо вище розташовані величезні об’єми води, котрі стримуються дамбою, і розрахунками не доведено, що прорив греблі, як і землетрус, виключені. Цікаво, скільки ще треба «глобальних катастроф», щоб ми перестали працювати за принципом, який раніше звучав як «Тільки б не було війни», а зараз — «Тільки б не вибухнуло». І чи далеко ми просунемося у своєму русі до «ядерного ренесансу», сповідуючи таку філософію?