Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

Змагання переможців

Кілька історій із міжнародних «Ігор Героїв» у Києві
11 вересня, 2018 - 10:39
Фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«Для мене це, напевно, вже шості «Ігри Героїв», — розповідає Роман ГУМЕНЮК зі Львова, атлет на візку. Роман є «цивільним» параспортсменом, в «Іграх Героїв» беруть участь і такі люди, і військові з інвалідністю.

«Я завжди проявляв інтерес до спорту. Напевно, не завжди здоровий. З дитинства любив усілякі веселі речі — і з «залізом», і зі своїм тілом, і ось так закохався у це, — продовжує Роман. — Коли стартували «Ігри Героїв», це стало основним хобі. За два роки постійні українські учасники змагань здружилися, ми вже як рідні. Попереднього року приїжджав атлет зі Сполучених Штатів, і було надзвичайно цікаво за ним спостерігати. Він мегафункціональний і дуже сильний, це на довгий період додало мотивації для тренувань. Цього року бачив атлетів з Грузії, Великобританії, і це також консолідація, знайомства, розвиток». 

Минулими вихідними на території Льодового стадіону, що поруч із національним комплексом «Експоцентр України», відбувся міжнародний фінал щорічних змагань з функціонального багатоборства для людей з інвалідністю «Ігри Героїв». Змагання два з половиною роки тому започаткував Євген Коваль. Головна мета «Ігор Героїв» — психологічна та спортивна реабілітація бійців, соціальна адаптація людей з інвалідністю, поширення спортивного руху серед молоді, малозахищених і соціально вразливих груп. Це волонтерський проект, підготовкою спортсменів займаються декілька залів у різних регіонах — у Харкові, Києві, Одесі, Миколаєві, Дніпрі та Львові.

БРИТАНСЬКА ТАКТИКА

Перед початком змагань розминається відомий параспортсмен з Великобританії Гамбро МЮРРЕЙ. Він служив у танковому підрозділі британської армії, у 2010 році втратив обидві ноги в Афганістані. У Британії Гамбро не один раз брав участь у змаганнях з кросфіту для адаптивних атлетів, гонках на мотоциклі та інших спортивних подіях. Про змагання у Києві дізнався з соцмереж. 

Британський ветеран зізнається, що спорт допомагає підтримувати форму — не лише фізичну, а й психологічну. «Я фокусуюсь на спорті, і це допомагає значно більше, аніж думати про те, як було у минулому», — додає Гамбро. Також він переконаний, що в реабілітації багато залежить від самого військового.

До речі, крім Гамбро, на подію приїхали спортсмени зі Сполучених Штатів і Грузії, вони брали участь у Military Camp — командних змаганнях з кросфіту серед ветеранів АТО, представників силових структур і військовослужбовців, що проходили у рамках «Ігор Героїв». Засновник проекту Євген КОВАЛЬ зізнається, що залучати іноземних учасників доволі важко. «Є великий вплив неправильної інформації, коли кажуть, що у нас усюди війна. Деякі ветерани навіть бояться, а деяким це складно фінансово. От бразилець не зміг до нас приїхати, бо 50 тисяч гривень коштують тільки квитки», — пояснює Євген.

Іноземці дізнаються про змагання в Україні з інтернету, інколи їх запрошують наші військові та ветерани.

«ТУТ УСІ СВОЇ!»

«Я дуже люблю такі змагання. Тут як ніде проявляється дух, яким славні наші воїни. Тут  неможливо загубити віру в себе — глядячи на хлопців, які без рук і ніг виконують такі складні комплекси, що не по зубах здоровим людям», — каже Олександр САЛАЙ, військовослужбовець 79-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ, яка базується у Миколаєві. Разом із побратимами він бере участь у Military Camp.

Олександр прийшов у Збройні сили ще у 2011 році, на строкову службу, і залишився, бо бачив у цьому перспективи. «Я мав можливість їздити на змагання, виступати, бо наше командування підтримує багато спортивних заходів. Інший його пріоритет — звісно, виконання бойових завдань. І, напевно, військова служба — це просто моя мрія з дитинства, я завжди захоплено дивився на десантників», — говорить Олександр Салай.

ФОТОРЕПОРТАЖ: Емоції на «Іграх Героїв»

СПАЛИТИ ДЕСЯТЬ КІЛОКАЛОРІЙ НА АЕРОБАЙКУ, 40 РАЗІВ ПЕРЕКИНУТИ М’ЯЧ ВАГОЮ ШІСТЬ КІЛОГРАМІВ, А ПОТІМ ПОВТОРИТИ ЦЕЙ КОМПЛЕКС ЯКОМОГА БІЛЬШЕ РАЗІВ ПРОТЯГОМ ШЕСТИ ХВИЛИН — ТАКИМ БУЛО ЗАВДАННЯ ДЛЯ АТЛЕТІВ НА ВІЗКАХ. ЗВІСНО, ЦЕ СКЛАДНО, ЩЕ Й НА СПЕЦІ, АЛЕ ПІДТРИМКА ГЛЯДАЧІВ СТАЛА СВОЄРІДНИМ «ДОПІНГОМ»

Військовий радіє не лише змаганням, а й слушній нагоді поспілкуватися з побратимами з інших підрозділів (до речі, у  Military Camp взяли участь близько 20 команд, які представляють і різні підрозділи ЗСУ, і Нацполіцію, і Державну прикордонну службу, і добровольчі формування тощо).

«Тут усі свої! — запевняє Олександр. — І це свято — прекрасна подія, яка, по-перше, допомагає хлопцям усвідомити, що вони потрібні, по-друге, дає поштовх для тих, хто повернувся з зони проведення бойових дій. Це дає зрозуміти, що все попереду, що можна тренуватися, жити своїм життям — можна абсолютно все. Для нас це показник того, що ніколи у житті не варто опускати рук і треба завжди дивитися вперед».

ІСТОРІЯ ПРО ТЕ, ЯК СПОРТ ПОВЕРНУВ ДО ЖИТТЯ

За підготовкою до змагань спостерігає Володимир ГАВРИЛОВ, генерал-майор у відставці, який прослужив у Збройних силах України майже 40 років, остання його посада — аташе з питань оборони при посольстві України у США. Зараз пан Володимир координує декілька міжнародних проектів з реабілітації українських військових через спорт — у співпраці з Офісом Уповноваженого Президента з питань реабілітації поранених учасників АТО.

«Свій перший марафон, сам по собі, я біг майже 12 років тому у Лондоні. Я запросив на цей марафон друга, щоб він подивився, що це таке. А цей друг тоді був у депресивному стані, його життя склалося так, що він втратив багато друзів у різних трагічних конфліктах, — згадує Володимир Гаврилов. — Друг приїхав просто подивитися, я попросив його на 30-му кілометрі дати мені спеціальне желе, щоб я дотягнув останні десять кілометрів. І він стояв серед десятків тисяч уболівальників, з великими очима, бо ніколи не бачив, як біжать 33 тисячі людей, перекритий весь Лондон, і ще стільки ж людей постійно щось кричать, підтримують. Коли я фінішував, сам собі говорив, що ніколи у житті більше цим не займатимусь, бо дуже важко. Але на фініші друг мене перехопив і сказав: «Я теж хочу». Через те, що це дуже близька мені особа, я пообіцяв: «Добре, заради тебе у наступному році ми побіжимо разом». Це був марафон у Парижі, друг готувався до цього дуже серйозно, кинув пити-палити, пройнявся метою. Ми бігли разом, і це змінило його життя, у нього все налагодилося. Він став людиною, яка зрозуміла сенс життя, зараз він буквально дає світло навколо себе».

«ТАКІ ЛЮДИ МОЖУТЬ СТАТИ МАТРИЦЕЮ СУСПІЛЬСТВА»

Коли Володимир Гаврилов познайомився з першими українськими пораненими, яких лікували у військовому медичному центрі у Вашингтоні, то запропонував їм пробігти марафон. Йдеться про той самий Марафон морської піхоти, учасники якого, поранені військові і ветерани з усього світу, можуть бігти як традиційні 42 кілометри, так і десять.

ЩЕ ОДИН КОМПЛЕКС ДЛЯ УЧАСНИКІВ «ІГОР ГЕРОЇВ»: ПІДКИДАТИ М’ЯЧ ВАГОЮ ДЕВ’ЯТЬ КІЛОГРАМІВ, ПІДНІМАТИ 24-КІЛОГРАМОВУ ГИРЮ І НА ДОДАЧУ — СПАЛИТИ 15 КІЛОКАЛОРІЙ НА АЕРОБАЙКУ. ЗАВДАННЯ ТРЕБА ВИКОНУВАТИ ПРОТЯГОМ СЕМИ ХВИЛИН, ПОСТУПОВО ЗМЕНШУЮЧИ КІЛЬКІСТЬ ПОВТОРІВ ВПРАВ

За словами Володимира Гаврилова, тоді ті українські військові якраз вирішували, що робити далі, після важких травм і ампутацій. Спочатку вони сприйняли скептично пропозицію щодо марафону, але все-таки наважилися взяти участь. Ті шість сміливців показали хороші результати і дотепер не збавляють темпу, підтримують активне соціальне життя. Цього року українська команда біжить на вашингтонському марафоні вже втретє. Більше того, 7 жовтня у Києві пройде забіг «Гордість нації: ветеранська десятка», під час якого військові та ветерани, подібно до Марафону морської піхоти, подолають десять кілометрів.

«Минулого року ми набрали у команду для Марафону морської піхоти вже десять чоловік. Серед них усі повернулись іншими людьми. Пам’ятаю їх на етапі відбору, з тусклими і розгубленими очима, і пам’ятаю їх, коли вони повертаються у «Бориспіль», їх зустрічають наші хлопці і дівчата з прапорами, й очі марафонців світяться. Усі ці люди зараз чимось займаються — вони не сидять по домах у депресії і не п’ють горілку. Вони показують приклад, як треба жити в цьому світі, з усіма своїми травмами та проблемами. Й інколи вони живуть більш якісним життям, ніж деякі, у кого є руки-ноги і в кого немає контузій тощо, — розмірковує Володимир Гаврилов. — Такі люди у майбутньому можуть стати важливою матрицею громадянського суспільства, яка створюватиме ґрунт, щоб у країні все було добре. І політична еліта, яка б не знаходилась при владі, завжди буде під контролем цих людей, які нічого не бояться, все пройшли і бачили».

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments