Зримі проблеми «невидимого батальйону»

Марія Берлінська – відома в Україні особистість, учасниця АТО, яка досі не має офіційного оформлення оператором безпілотників в армії і працює там волонтером. Вона зіткнулася з тим, що це – не тільки її проблема. Тож, Марія ініціювала соціологічне дослідження місця жінок у військових діях на сході України. Дослідження провів Український жіночий фонд, проект назвали «Невидимий батальйон: участь жінок у військових діях в АТО».

ПРОФЕСІЙНА АРМІЯ – ДЛЯ ВСІХ

У рамках дослідження соціологи їздили в батальйони «Азов», «Айдар» і до Добровольчого українського корпусу, де працювали методом «снігової кулі»: про жінок-військових дізнавалися від них самих. Так опитали 42 жінки-військових, одну жінку-волонтера та – для контрасту – чотирьох чоловіків.

Дослідження окреслило коло проблем, з якими жінки-активістки збираються сьогодні «воювати». Перша – ситуація, коли жінки беруть участь у бойових діях, а офіційно «оформлені діловодами». Друга - питання матеріального та інфраструктурного забезпечення жінок-військових. Третя - проблема опіки над дітьми, мами яких воюють. І це – тільки основні питання.

Не обійшлося без мистецтва: другою частиною дослідження став фотопроект «Невидимий батальйон», у якому взяли участь 40 жінок-військових.

«Сьогодні ми хочемо продуктивного процесу: посадити всіх за робочий стіл переговорів, щоб легалізувати жінок в армії. Ми можемо нічого не знати про цих людей, але у них є безліч проблем. Дівчата виведені з правового поля, бо, згідно з директивами Міноборони, вони не можуть займати певний перелік посад. Наприклад, снайпера, аеророзідника. Я очолюю центр підтримки аеророзвідки, час від часу працюю на передовій, і все це – на волонтерських засадах. При цьому я не є прихильницею мобілізації жінок, я – за професійну армію для всіх», - пояснює учасниця проекту, волонтерка Марія Берлінська.

Крім юридичних, існує чимало матеріальних і психологічних проблем. Незалежна дослідниця з гендерних питань Ганна Гриценко каже: «Питання технічного, інфраструктурного забезпечення жінок на війні: формою, берцями, гігієнічними засобами, можливість відвідувати лікарів – також потребує уваги. Крім цього, постає питання стосунків з чоловіками, від яких можна почути: «Що ти тут робиш, йди вари борщ». Але самі жінки доводять, що вони можуть служити, і таким чином переконують у цьому чоловіків. Ще у нас було кілька випадків, коли соціальні служби приходили в дім жінки, яка воює, і ставили питання про вилучення дитини з сім’ї…».

Тепер дослідниці хочуть вивчити доступність військової освіти для жінок. «Наразі ми про це нічого не знаємо… Ми хочемо, щоб армія України була, як у США чи Ізраїлі – з такими ж стандартами, з таким же підходом до гендеру. Є вірогідність, що процес формування нової армії може пройти швидко – якщо згадати, в якому стані вона була два роки тому. Все залежить від політичної волі», - переконана Ганна Гриценко.

«РУССКИЙ МИР» МАЄ АНТИЖІНОЧЕ ЗАБАРВЛЕННЯ»

Чому жінки вирішують воювати? Дослідження «Невидимий батальйон: участь жінок у військових діях в АТО» показало, що багато хто прийняв таке рішення після участі у Майдані. Є жінки, які пішли на передову за сином чи чоловіком, є колишні волонтерки, що теж вирішили взяти до рук зброю. Відмахнутися від них - мовляв, вас ніхто не просить йти воювати - не вдасться. Державі слід віддати активісткам належне і вступити з ними у діалог.

Питання стосовно жінок на війні піднімається у резолюції Ради Безпеки ООН № 1325 «Жінки. Мир. Безпека». У ній держав-учасниць закликають звертати увагу на проблеми і потреби жінок у конфлікті. На жаль, сьогодні план дій України по цій резолюції досі не прийнятий – багато місяців документ знаходиться на погодженні в Кабінеті міністрів.

Фахівці вважають, що питання участі жінок у війні, і не тільки зі зброєю в руках, а як суб’єктів для маніпулювання – набагато глибше, ніж здається на перший погляд. З одного боку, тема жінок на війні, і не тільки в Україні – маргіналізована. З іншого – гендерна проблематика стала об’єктом та предметом маніпуляцій до війни: з цією темою «заходили» і впливали на масову свідомість українців російські рухи, що відіграло свою роль.

«Конфлікти мають гендерне забарвлення. Це показують війни, що були у колишній Югославії, Руанді чи Сомалі. Зокрема, зґвалтування жінок як зброя війни. На щастя, такого немає в Україні, але є інші питання та впливи, - коментує президентка Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда Україна» Катерина Левченко. - Одне з важливих питань – неосмислена гендерна складова. Грузію, Нагорний Карабах, Молдову, Україну об’єднує наявність російського втручання. І яким чином російське сприйняття гендерних ролей впливало і впливає на конфлікти у цих державах – про це немає досліджень. Варто звернути увагу, що у всіх згаданих країнах передконфліктна ситуація супроводжувалася наступом «русского мира». Крім яскравої шовіністичної частини цей «русский мир» має забарвлення патріархальне, антижіноче, антидемократичне, яке добре сприймається великою частиною громадян України й інших держав. Одночасно з ідеєю «русского мира» до нас зайшли такі організації, як, наприклад, «Батьківський комітет України». Вони ніби опікуються традиційними сімейними цінностями, а насправді їхні матеріали розроблялися не громадськими активістами, а людьми у надрах ФСБ, російської православної церкви чи спільно. Ці рухи пішли в наступ на ювенальну  юстицію, на ЛГБТ-рухи».

За словами експертів, ці організації зникли в Україні перед Майданом, а сьогодні знову починають піднімати голову. Не звертати на них на увагу – не можна.