Нащо слова? Ми діло несемо.
Олег Ольжич, український поет, археолог і політичний діяч

«Божественна конституція»

10 грудня, 2003 - 00:00

У прогресивних ліберальних колах вимогу включити до Преамбули Конституції Європейського Союзу посилання на Бога і/або «Християнське коріння» Європи зустріли насмішками або навіть із презирством. Подібне посилання, як вважають, перервало б традицію державного нейтралітету європейських конституцій у справах релігії. Воно зашкодило б також побудові в Європі терпимого суспільства, що складається із представників багатьох культур. Але вірним є й протилежне: посилання на Бога є як конституційно допустимим, так і політично бажаним.

Конституції країн Європи відрізняються характерним різноманіттям. Позитивний бік такого конституційного права приводить до того, що всі держави-учасники Євросоюзу, які знаходяться під опікою Європейської конвенції з прав людини, дотримуються принципу «агностичної або безсторонньої держави», який гарантує і свободу віросповідань, і свободу від віросповідань. Європа вирізняється рідкісною однорідністю — хоч і з досить спірних питань, таких як релігійні головні убори в школах або розп’яття, однак при цьому різні країни-члени ЄС по-різному балансують на тонкій лінії між свободою релігій і свободою від релігій.

Однак у питаннях конституційної символіки та іконографії Європа вкрай різнорідна. По один бік — такі країни як Франція, конституція якої визначає державу як мирську (laique). По другий — Данія та Велика Британія, де є державні релігії. У Великій Британії монарх є не тільки главою держави, але й главою церкви. Такі країни, як Німеччина, вступ до конституції якої містить пряму згадку Бога, або Ірландія, преамбула конституцiї якої посилається на Святу Трійцю, дотримуються середини.

Як підсумок — половина населення ЄС живе у країнах, конституції яких явно згадують Бога і/або християнство. Але Європа відрізняється тим — риса, гідна поваги, — що навіть у таких країнах принцип свободи релігій і свободи від релігій є непохитним. Важко сказати, що, приміром, Данія менш прихильна до ліберальної демократії або менш терпима, ніж, припустімо, Франція або Італія, хоч у Данії є державна релігія, а Франція та Італія — мирські держави.

У своїй резолютивній частині Конституція Європи відображає однорідність європейських конституційних традицій. Вона цілком відстоює ідеї свободи релігій та свободи від релігій, як це і має бути.

Преамбула ж Конституції ЄС має відображати європейську різнорідність. Вона повинна відображати як прихильність Європи безцінній спадщині Французької Революції, закріпленої, скажімо, у конституції Франції, так і символізм конституцій, що включають invocatio dei (звернення до Бога).

Небажання згадувати Бога грунтується на помилковій думці, що плутає принцип атеїзму iз принципом нейтралітету або безсторонності. Можливі два варіанти преамбули: сказати Богу так або сказати Богу ні. Але чому відмова згадати Бога нейтральніша, ніж його згадка? Прикриваючись нейтралітетом, вона віддає перевагу одному — мирському — світогляду, пригнічуючи інший — релігійний. Але як примирити дві традиції?

Елегантну відповідь дає нова конституція Польщі: вона згадує обидві традиції: «Ми, Народ Польщі — всі громадяни Республіки, як ті, хто вірить у Бога як джерело правди, справедливості, добра і краси, так і ті, хто не поділяє цю віру, але поважає універсальні цінності, вважаючи при цьому, що вони виникають з інших джерел, рівні у правах і обов’язках з метою забезпечення загального блага…»

Таке рішення слід знайти і для Конституції Європи. Європа не зможе проповідувати культурний плюралізм і практикувати конституційний імперіалізм. Насправді політичний імператив такий самий сильний, як і конституціональний.

Крім того, Європа — прихильниця демократії в усьому світі. Тільки на думку Європи поширювати її потрібно миром і переконанням, а не силою зброї. Основна перешкода поширенню демократії — існуюча думка, наче віра і демократія — взаємні вороги: прийняти демократію означає виключити Бога і релігію із життя суспільства і зробити їх справою особистою.

Це ні що інше, ніж послання франко-американської моделі конституційної демократії світові. Але чи можуть відносини церкви і держави часів Французької й Американської Революцій стати для Європи зразком переконання іншого світу сьогодні? Чи спробує Конституція Європи виключити Бога із суспільного життя? І чи довго нам бути заручниками цих історичних випробувань?

Держава змінилася, ще більше змінилася церква. У цьому питанні, як і в інших, Європа може взяти лідерство і запропонувати альтернативу американському (і французькому) конституціональному поділу. Вона може стати живим прикладом тому, що релігія більше не боїться демократії, а демократія — релігії.

Істинний плюралізм закладений у державах, які можуть як ефективно забезпечувати свободу релігій і свободу від релігій, так і без страху визнавати — навіть у конституціях — невгасиму віру багатьох своїх громадян. Тільки така модель зможе переконати суспільства, де до демократії як і раніше ставляться з підозрою і ворожістю.

Джозеф ВЕЙЛЕР — професор і голова Товариства Жана Монне, директор програми «Світова школа права» при Університеті Нью-Йорка.

Джозеф ВЕЙЛЕР. Проект Синдикат для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments