Демонстрація «подвійних стандартів»
Західна преса вже встигла охрестити європейську та американську політику щодо останніх кавказьких подій мало не провалом. Дійсно, Москва повністю проігнорувала попередження Ради Європи щодо неприпустимості ескалації насильства та порушення всіх можливих прав людини, на російське керівництво поки що не справили ніякого враження грізні заяви з Вашингтона, Кремль немовби й не чув закликів припинити кавказьку війну, які мало не щодня роблять лідери країн ЄС.
З одного боку, складається враження, що ситуація розвивається за югославсько-косовським сценарієм. Як Белград заявляв, що має всі суверенні права навести конституційний порядок у Косово, так само керівництво Росії твердить про боротьбу з тероризмом у Чечні. Як Белград категорично не бажав піддаватися західному тискові в будь-якій формі, так і Кремль повністю ігнорує те, що війна в Чечні вже серйозно зашкодила російському іміджеві — не менше, ніж усі публікації західних газет про російську мафію та відмивання брудних грошей. Як Слободану Мілошевичу для зміцнення своїх владних позицій були необхідні — «маленька переможна війна» і будь-яка можливість зіграти на патріотичних почуттях сербів, так і російська ситуація виглядає подібним чином, принаймні, на перший погляд. Згідно з припущеннями багатьох коментаторів, навколовладні угруповання в Росії розрахували (нібито), що лише справжня війна на Кавказі під гаслами боротьби з тероризмом може допомогти утримати владу в своїх руках або визначальний вплив на неї. Як і в Сербії, ця війна підтримується населенням. Як і в Сербії, прес та влада раптово захворіли на антизахідну істерію. Вочевидь, на цьому подібність закінчується. Бо Югославії з самого початку загрожували силовим втручанням — і коли справа зайшла надто далеко, реалізували цю загрозу... Хоча й досі невідомо, яких же результатів досягла акція НАТО. Росії ж — з її ядерною зброєю, здатність дестабілізувати і всі можливі світові ринки, і взагалі ситуацію в світі — бояться, й дуже. Саме тому ніхто поки що не виключив Росію з членів Ради Європи, ніхто всерйоз не веде мови про якісь санкції з боку ООН та інших міжнародних організацій. Лише обіцяють серйозно поставити «чеченське» питання на саміті ОБСЄ в Стамбулі 18—19 листопада. Тим більше ніхто не збирається заводити мову про можливу інтервенцію НАТО в Росії.
Подвійні стандарти. Що не дозволено маленькій Сербії, фактично дозволено Росії. Сердиті голоси та попередження не мають жодного реального значення. З іншого боку — надто важко тепер довіряти і західним «трьом тенорам соціалізму» — Блеру, Жоспену, Шрьодеру з їхніми розмовами про справедливість, правосуддя, права людини, демократію. Так само дуже важко сприймати аналогічні слова з Кремля. І після Косово та Югославії. І після Чечні.
Дуже важко собі уявити будь-який союз з Москвою — цією Москвою, цією Росією, яка заради якихось ефемерних інтересів ладна не стільки нищити, скільки провокувати тероризм і нестабільність.
І принаймні тепер є всі підстави говорити Заходові «сам дурень». Кожного разу, коли там скажуть, що в нас — не ідеал. Хотілося б все-таки чогось іншого, ніж постійні подвійні стандарти та великі політичні ігри.
Париж
