Дилема Тоні Блера

Учора в Лондоні було презентовано доповідь незалежної комісії на чолі з лордом Робіном Батлером, яка протягом п’яти місяців проводила розслідування про те, які саме дані були надані спецслужбами стосовно наявності в режиму Саддама Хусейна зброї масового знищення і яким саме чином ці дані було використано урядом Тоні Блера. Лишається тільки здогадуватися, яку саме мету ставила перед собою комісія лорда Батлера, проте можна з усією очевидністю стверджувати, що наслідки можуть бути щонайменше цікавими — з урахуванням того, що позиції самого Блера і Лейбористської партії зараз у Британії виглядають дуже непевними, але й інші учасники політичного процесу в Об’єднаному Королівстві теж далекі від чіткого визначення. Резонанс від оприлюднення доповіді може мати значення, набагато більше за внутрішньобританське, оскільки йдеться про багато дуже вразливих речей, серед яких і вироблення позицій НАТО і Європейського Союзу стосовно подальшої міжнародної «іракської» політики, і знаходження спільних точок між «старою» і «новою» Європами та між ЄС в цілому та Сполученими Штатами.

Доповідь лорда Батлера побудована на кількох ключових точках: критика самих даних про те, що Саддам має у своєму розпорядженні зброю масового знищення, яку він може розгорнути за 45 хвилин, аналіз джерел надходження такої інформації (переважно, американська електронна розвідка і дані, отримані від іракських перебіжчиків), критика способів надання цієї інформації членам парламенту, міністрам кабінету Блера і громадськості, а також правомірності розставлених акцентів.

За даними Бі-Бі-Сі (розслідування якої з самого початку спричинили цілу низку скандалів з «іракського питання», найвідоміший з яких призвів до загибелі військового експерта), частину розвідувальних даних, які склали основу «іракського досьє», відізвано напередодні оприлюднення результатів роботи комісії. Це прямо вказує на нервовість ситуації і на те, що уряд справдi має що приховувати від громадськості.

Преса західноєвропейських країн в один голос стверджує, що прес-конференція лорда Батлера стала ще одним викликом для прем’єр-міністра Блера, який зустрівся з дуже неприємним явищем — катастрофічною втратою суспільної підтримки. Результати опитувань свідчать про те, що лейбористи мають небагато шансів перемогти на сьогоднішніх дострокових виборах до парламенту в Лесестері та Бірмінгемі, причому в містах, де значну частину жителів становлять вихідці з азійських країн. Ці два місця в британській пресі вважаються за нинішніх обставин ключовими самі по собі, і, що більш важливо, вибори розглядаються як своєрідний плебісцит з питання довіри до політики уряду лейбористів взагалі та іракської політики — зокрема. Згадується також, що у вересні минулого року лейбористи вже втратили місце депутата від Лондона — вибори виграв представник ліберальних демократів, які відверто виступали проти іракської війни, і що лейбористи зазнали відчутних втрат на місцевих виборах і виборах до Європейського парламенту в червні.

Прем’єр-міністр Блер намагається триматися впевнено і заявляє, що навіть те, що, за його ж словами, зброї масового знищення в Іраку вже, можливо, ніколи не буде знайдено, зовсім не означає, що його позиція з іракської війни була невірною. Водночас аналогічні процеси у Сполучених Штатах, де вже визнана відсутність прямого зв’язку між режимом Саддама і «Аль-Каїдою» завдала чергового удару по репутації президента Буша напередодні президентських виборів, теж підводять до того, що рано чи пізно буде визнано необхідність принаймні зміни акцентів. Американські аналітики стверджують, що в цьому випадку Тоні Блеру не пощастило найбільше, оскільки він повністю підтримав американську політику, отримавши від цього виключно проблеми, — і президент Буш не побажав або не зміг йому нічим допомогти.

Оприлюднення результатів роботи комісії лорда Батлера навряд чи може призвести до якихось негайних змін. Зокрема, очікується, що керівництво розвідувальних служб напевно не буде відправлене у відставку, а сам Блер обмежиться публічними виступами, в яких намагатиметься роз’яснити ще раз, чому Саддам являв собою небезпеку (з цим, до речі, ніколи не сперечалися представники, зокрема, Франції — найбільших опозиціонерів американській і британській політиці).

Лондон, який традиційно намагається відігравати роль «трансатлантичного моста» між США і європейськими союзниками по НАТО, не може дозволити собі твердо відстоювати й надалі позицію, яка вже призвела до певного розділу між країнами-членами ЄС. Тоні Блер має вибір між м’яким дрейфом назустріч представникам «старої Європи» і поступовим покращанням іміджу свого кабінету в очах британців, половина яких не схильна підтримувати нинішню іракську політику, і між продовженням попереднього курсу, який несе з собою ризик програшу наступних виборів. На користь Блера поки що грає те, що консерватори сьогодні не мають ані харизматичного лідера, ані ідеї, яку б підтримала більшість британського суспільства.