Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

Хосе Діонісіо Пераса ЧАПО: Відсутність співробітництва з МВФ не заважає активному залученню інвестицій

6 травня, 2000 - 00:00


Після краху соціалізму в Європі для раніше орієнтованих на СРСР країн особливо гострою стала проблема модернізації у світі, котрий став фактично однополярним. Характерною рисою, умовно кажучи, неєвропейського шляху реформування соціалізму (Куба, Китай, В’єтнам) є, мабуть, акцент на поступові економічні перетворення із збереженням «політичного обличчя» держави. Про особливості кубинського шляху — в інтерв’ю з Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Куба в Україні Хосе Діонісіо Пераса Чапо.

— Одним із найпоширеніших стереотипів, коли йдеться про Кубу, є думка про недемократичність політичного режиму в країні. Як ви це прокоментуєте?

— Це дійсно стереотип. Хочу навести приклад. У кубинському виборчому законі, прийнятому, підкреслюю, ще 1976 року, існує норма: вибори можуть відбутися і є дійсними тільки за наявності щонайменше двох кандидатів. У зв’язку з цим я пригадую наступний епізод. 1977 року я читав лекції в Інституті держави та права АН СРСР. Й один із крупних радянських правознавців, а нині — один із відомих російських демократів, зауважив мені з приводу нашого закону про вибори: «Демократія вас погубить».

— Як ви думаєте, цей випадок свідчить про те, що причини нинішніх трансформацій на Кубі визрівали теж дуже давно, чи ви завжди мали свій погляд на соціалізм?

— Тут слід, на мою думку, виходити з особливостей кубинської історії. Революція 1959 року була сюрпризом не тільки для північного сусіда Куби, а й для керівників багатьох європейських соціалістичних країн. Більше того, наприклад, у журналі «Новий час» у січні 1959 року в статті про Кубу була фраза про те, що група авантюристів на чолі з Фіделем Кастро в горах бореться з режимом Батисти. Окрім того, компартія Куби була нечисленною і не була провідною силою революції. Таким був Рух 26 липня — організація, яку створив Фідель Кастро.

Ще одна характерна деталь. Фідель якось зазначив: «Ми позбулися господарів не для того, щоб знайти нових. І якщо вибирати між квасом і кока-колою, то ми віддаємо перевагу кока-колі».

— Які найважливіші зміни сталися за останні п’ять років у вашій країні?

— По-перше, 1976 року було внесено зміни до Конституції, також було змінено Карний кодекс. З 1959 року було реорганізовано систему земельних відносин: великі державні сільгосппідприємства передано в колективну власність. Окрім того, було дозволено використовувати іноземні валюти, ухвалено новий закон про іноземні інвестиції. Після успішного проведення адміністративної реформи скасовано чимало міністерств. Варто зазначити, що за останні 5 років наплив туристів збільшився на 20 відсотків. Тільки минулого року Куба прийняла 1,7 мільйонів туристів.

Окрім того, на острові відбулися важливі події міжнародного значення. Я хотів би відзначити візит на Кубу в січні 1998 року Папи Римського. Це важливий візит, як зазначив Фідель Кастро, руйнівника соціалізму у Східній Європі до оплоту сучасного соціалізму. Відвідання Папи зіграло важливу роль у тому, щоб Куба відкривалася світу, а світ — Кубі. Наприклад, після візиту Гватемала одразу ж відновила дипломатичні відносини з Кубою. Крім того, я б зазначив, що останніми роками підвищилася роль країни в міжнародних відносинах. Як приклад можна навести нещодавню нараду «Групи 77-ми» в Гавані. Заснований 1963 року, зараз цей форум нараховує 133 держави Азії, Африки й Латинської Америки, й перша нарада на вищому рівні відбулася в нашій столиці. У ній брали участь представники 122 країн-членів форуму, приїхали 40 глав держав та урядів, 71 міністр закордонних справ, 32 країни (в тому числі й Україна) брали участь як спостерігачі, а також — Генеральний секретар ООН Кофі Аннан. У листопаді минулого року в Гавані відбувся самміт Іберо-американських країн, де були присутніми король і голова уряду Іспанії, президент і прем’єр-міністр Португалії і 18 глав держав Латинської Америки. Усе це свідчить про престиж країни.

— Ви часто бували в СРСР і могли порівнювати характер і динаміку соціальних процесів у Союзі й на Кубі. Яка ваша оцінка?

— Звичайно, я бачив багато національних та економічних проблем у СРСР, але те, що така велика держава так швидко розвалилася — для мене особисто це було сюрпризом. Водночас мав місце і такий маловідомий факт: 1963 року наш національний герой Че Гевара відвідав СРСР. Й у своїй доповіді з цього приводу він зазначив, що Радянський Союз має низку серйозних, передусім національних, проблем. І якщо їх не буде вирішено, то СРСР розпадеться. Але тоді такий висновок виглядав неймовірним.

— А як вам, з боку, бачаться перші кроки незалежної України?

— Кожний народ має право сам вирішувати свою долю. Нехай самі українці вирішують без втручання ззовні, чого вони хочуть. Це головне. Україна має свої історичні, культурні, мовні особливості.

— Що останнім часом змінилося в економіці Куби?

— Куба й раніше мала свої особливості, не характерні для європейських соціалістичних країн. Наприклад, згідно з другим Законом про аграрну реформу (жовтень 1963 року) кубинські селяни можуть бути власниками 5-ти кавалерій (близько 66 гектарів) землі. У Конституції 1976 року закріплено шість форм власності, у тому числі приватна власність на землю і власність спільних підприємств. Колективізації з відповідними методами та наслідками на Кубі не було й велика частина землі була і є у приватній власності селян. Їхні інтереси представлено Національною асоціацією дрібних землевласників. Зазначу також, що з 1959-го року на Кубі не зруйновано жодної церкви.

Звичайно, ми дуже вдячні радянській державі за велику допомогу й підтримку. Та після розпаду СРСР вихідні передумови для реформ на Кубі були іншими, ніж у колишніх радянських республік. Окрім того, на Кубі вже був присутнім іноземний — переважно західноєвропейський — капітал. До речі, саме європейці виграють від сорокарічної американської блокади острова — вони не мають конкуренції. Найважливішою ж частиною економічних змін на Кубі зараз є політика щодо іноземних інвестицій. На даний момент Куба має Договори про захист інвестицій із 45-ма країнами — Францією, Італією, Іспанією, Німеччиною, Росією, Китаєм тощо. Між іншим, угоду з Україною було підписано 1995 року. Існує тільки три сектори, в які іноземний капітал не допускається: освіта, охорона здоров’я й оборона. У всіх інших галузях іноземний інвестор може бути стовідсотковим власником підприємства чи компанії. До речі, Куба не є членом МВФ, що не заважає їй активно залучати інвестиції.

— Як би ви прокоментували характер нинішніх відносин політичних сил Куби зі східноєвропейськими компартіями?

— Кожна компартія працює у специфічних умовах своєї країни і має пристосовуватися до них. Навряд чи варто триматися за старі гасла, вже відкинуті історією. Я не хотів би оцінювати дії конкретних політичних сил, але компартії повинні зрозуміти, що вони діють у нових державах. І те уявлення про соціалізм, яке панувало у східноєвропейських країнах, потребує зміни. Звичайно, ідеї рівності та соціальної справедливості — це великі ідеї, і вони, зрештою, переможуть. Суспільство, де одна людина буде братом іншій, треба створювати, поважаючи людину та її цінність, тому що мета не виправдовує засоби.

— Можливо, тема наступника не така популярна, але все ж люди часто про це замислюються. Наприклад, Єльцин підготував собі наступника. Чи обговорюється ця тема в політичних колах на Кубі: хто буде після Кастро?

— На Кубі є ряд авторитетних молодих, але вже досвідчених, керівників. Наприклад, міністру закордонних справ Куби Феліпе Перасу Роке 34 роки. Заступнику голови Держради Карло Лахе Давіла — 46 років. Є ще ряд фігур — міністрів, членів ЦК та ін. віком 30-50 років. Іншими словами, на Кубі вже сформувалася нова генерація політичних лідерів.

Хоча, мені особисто, як представнику покоління фіделістів, важко говорити про Кубу без чи після Фіделя. Думаю, головне досягнення революції — незалежність Куби — буде збережено й після Фіделя. Адже Революція 59-го року — це підсумок сторічної боротьби кубинців за незалежність нашої країни. І збереження цієї незалежності — головне досягнення нинішнього політичного режиму на Кубі. Ми ніколи не підкорялися диктату — ні з Півночі, ні зі Сходу. А в сучасному складному світі це дуже непросто для такої невеликої країни як Куба.

— Існує думка, згідно з якою майбутнє національної незалежності залежить від результату суперечки між романтиками та прагматиками. І часто в цій суперечці перемагає еміграція...

— Ні — якщо романтики можуть вирішувати внутрішні проблеми країни. Тобто все залежить від ступеня прагматизму романтиків. Фідель — це якраз приклад прагматичного романтика.

Розмовляли Лариса ІВШИНА, Олег ІВАНЦОВ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments