Iльхам АЛIЄВ: Ми радітимемо всім вашим досягненням і перемогам

Завтра розпочинається офіційний візит президента Азербайджану Ільхама Алієва до України. У його рамках пройде друге засідання Ради президентів наших країн. Напередодні візиту президент Ільхам Алієв дав інтерв’ю газеті «День», журналу «Профіль» і Першому національному телевізійному каналу, в якому він висвітлив перспективи розвитку двосторонніх стосунків і важливі міжнародні питання, зокрема розповів які питання він має намір обговорити зі своїм українським колегою Віктором Януковичем.

— Наші двосторонні зв’язки розвиваються дуже успішно й динамічно, існує високий рівень політичної взаємодії. Впродовж багатьох років, практично відразу ж після здобуття незалежності, наші країни дуже тісно співпрацюють, розширюються двосторонні зв’язки в економічній сфері, є дуже хороші перспективи. Для нас Україна — дуже близька і дружня країна. І з урахуванням таких традицій, вважаю, що мій візит відіграватиме важливу роль. Переконаний, що під час візиту ми переглянемо ще раз порядок денний наших двосторонніх стосунків, визначимо шляхи подальшого розвитку наших зв’язків. Звичайно ж, питання економічної взаємодії, особливо в післякризовий період, набувають певної значущості, і ми можемо, використовуючи потенціали обох країн, дуже активно доповнювати один одного, підтримувати один одного. Наші економіки не конкурують одна з одною. Я розраховую на те, що буде підтверджено курс на активну співпрацю між нашими країнами і в двосторонньому форматі, й у регіональному, в тому числі й співпраця в міжнародних організаціях.

— На початку жовтня відбулося перше за чотири роки засідання міжурядової комісії «Україна-Азербайджан». Чи пов’язана активізація економічних контактів з приходом нової політичної команди в Україні? Чи можна вважати, що починається новий етап у стосунках двох країн? Наскільки, на вашу думку, життєздатною є ідея Євроазійського нафтотранспортного коридору? У разі аверсу Одеса — Броди, на які обсяги постачань нафти Україна могла б розраховувати?

По-перше, нова команда, про яку ви говорите, не є новою ані для України, ані для нас. Оскільки ми активно співробітничали тоді, коли Віктор Федорович Янукович очолював уряд України і 2006 року відвідував Азербайджан з великою делегацією, тоді були намічені дуже важливі питання подальшої економічної взаємодії. Ми знаємо один одного давно, і тому для нас співпраця з нинішньою владою в Україні не є чимось новим. Я переконаний, що ті стосунки, які склалися між нами в попередні роки, наповнювалися конкретною складовою. Ми за той час, що Віктор Федорович став Президентом, зустрічалися вже тричі й мали можливість широко обговорити перспективу двосторонніх стосунків. Відносно наших стосунків у рамках міжнародних організацій і політичної співпраці, то вони перебувають на найвищому політичному рівні.

Україна завжди підтримувала Азербайджан і ми завжди підтримували Україну. Тобто існує міцна база для двосторонніх відносин. Нам здається, що зараз є хороша можливість конкретизувати саме економічні аспекти. Ми дуже серйозно розглядаємо можливості інвестицій азербайджанських компаній в економіку України. Вже є деякі напрацювання. Також участь наших компаній у різних інфраструктурних проектах. Звичайно ж те питання, про яке Ви говорите, співпраця в енергетиці, нафтовій сфері завжди стояло на порядку денному. Ми зі свого боку готові брати участь у цьому проекті, оскільки ми активно працюємо над питаннями диверсифікації постачань енергоресурсів — нафти чи газу. І звичайно ж, за бажання української сторони, ці питання можуть вирішуватися більш ефективно і швидко. Повинен сказати, що вже певні питання вирішені. Була створена компанія Сарматія, проводилися техніко-економічні дослідження і азербайджанська нафта постачається на українські заводи. Отже, для того, щоб надати цьому нового поштовху, нового імпульсу, систематизувати ці поки що розрізнені проекти, необхідно ще раз детально все обговорити і ухвалити певні рішення. Ми зі свого боку готові брати участь у цьому проекті, оскільки маємо наміри і надалі диверсифікувати наш енергетичний експорт.

— Зараз можна говорити про конкретні об’єми?

— В принципі, весь наш експортний нафтовий потенціал реалізується за допомогою різних трубопроводів, це Баку—Тбілісі—Джейхан, Баку—Супса і Баку—Новоросійськ. Тобто вся нафта, яку ми експортуємо, реалізується за допомогою цих трубопроводів. Таким чином сьогодні говорити, що у нас є якісь додаткові об’єми, які нікуди реалізувати, не доводиться. І навіть якщо ми нарощуватимемо видобуток, а ми маємо намір це робити, то наявні можливості цих трубопроводів дозволяють нам по них транспортувати нафту в цих трьох напрямах.

Азербайджан з Україною трубопровід не пов’язує, тому сьогодні нафта від нас потрапляє на українські нафтопереробні заводи з Джейхана, що взагалі-то неблизько. Якщо нафта потраплятиме з чорноморських портів, економіка проекту буде ефективнішою. Тому потрібно дуже серйозно прорахувати економічний аспект. Із точки зору підтримки політичної, з боку Азербайджану вона є.

— Про пов’язану з нафтою тему газу. Як відомо, Азербайджан поставлятиме зріджений газ до Румунії, і зараз в Україні активно дискутується питання будівництва в Одесі заводу, аби купувати в Азербайджані зріджений газ. У зарубіжній пресі багато говориться про те, що в Азербайджані просто немає надлишкового газу. Що Ви можете сказати в зв’язку з цим?

— Був час, коли в деяких ЗМІ так само активно обговорювалися питання, пов’язані з нашими нафтовими ресурсами, а також говорилося, що в Азербайджані немає нафти і нафтопровід Баку—Тбілісі—Джейхан ніколи не буде побудований, тому що без нафти третіх країн він не зможе працювати на повну потужність. Ми, звичайно, тоді розуміли, що це не відповідає реаліям, побудували трубопровід, який сьогодні — єдиний енергетичний коридор, що зв’язує ресурси Каспію зі світовими ринками через середземноморське узбережжя. І нафтові ресурси Азербайджану сьогодні дозволяють нам повністю використовувати можливості цього трубопроводу. Коли ми починали його будувати, рівень видобутку нафти в Азербайджані був близько 15—16 млн. тонн. Сьогодні в Азербайджані добувається понад 50 млн. тонн. Тому, звичайно, наявність надійних експортних доріг зумовлює й інвестиції в нафтогазову сферу. Сьогоднішні наші газові запаси також дозволяють нам відчувати себе дуже впевнено, попри публікації «на замовлення». Повинен сказати, що доведені запаси газу в Азербайджані складають 2 трлн. куб. м. А реальні, як ми їх називаємо, ѓрунтуючись на прогнозах наших геологів, — близько 5 трлн. куб. м. Тобто, це дозволить нам експортувати газ у великій кількості впродовж десятиліть, і навіть більше ста років. Сьогоднішній рівень видобутку в Азербайджані складає близько 30 млрд. куб. м. Внутрішнє використання — близько 10—11. Ми можемо за короткий час наростити видобуток газу до 40 або навіть 50 млрд. куб. м. Але для цього потрібні контракти. Тому співпрацю між нашими країнами в цій сфері (а вона ніколи серйозно не обговорювалася в попередні роки), якщо буде взаємний інтерес, звичайно, ж ми розглянемо.

— Цього року в Одесі в серпні з’явилися заправки з брендом Державної нафтової компанії Азербайджану. Наскільки масштабні проекти в цьому напрямі?

— Я дуже радий тому, що державна нафтова компанія Азербайджану «СОКАР» вже інвестує у цю сферу. І наша компанія планує розширювати свою діяльність не лише в Одесі, але й в інших містах України. Певна річ, подальший розвиток цієї сфери нашої співпраці залежатиме від того, наскільки успішно цей проект буде здійснений. Я думаю, у цієї сфери наших стосунків хороша перспектива. Отже із цією сферою, я думаю, у нас все гаразд.

— Як відомо, Азербайджан є одним із великих покупців зброї в Україні. Які проекти у ВПК Ви маєте намір реалізовувати в найближчому майбутньому?

— У сфері ВПК також є хороші традиції. Впродовж багатьох років Азербайджан купує військову техніку та озброєння в Україні. Ми дуже задоволені рівнем цієї співпраці, яка має хорошу перспективу зростання. Наші фінансові можливості несумірно більші, ніж у перші роки незалежності. Витрати на оборону Азербайджану наступного року складуть понад 3 млрд. доларів. Велика частина піде на закупівлю і виробництво техніки всередині нашої країни. Ми почали створювати військово-промисловий комплекс в Азербайджані. Сьогодні його продукція вже демонструється на міжнародних виставках і експортується. Також повинен сказати, що частково це було створено за допомогою українських партнерів. Є спільні підприємства в цій сфері, і ми маємо намір розвивати цю співпрацю.

— Проблема Нагірного Карабаху. Вона багато обговорюється, є мадридські принципи, є міжнародні посередники, але конфлікт не вирішується. Які шляхи врегулювання Азербайджан планує запропонувати в найближчій перспективі, яку роль може зіграти Україна?

— Ми дуже вдячні Україні за послідовну та принципову позицію щодо врегулювання конфлікту, що повністю відповідає принципам та нормам міжнародного права, резолюціям Ради Безпеки ООН. Зокрема, вкотре хочу зауважити, що в Азербайджані з великою вдячністю сприйняли підтримку України під час голосування на Генеральній асамблеї ООН щодо резолюції, внесеній Азербайджаном. Стосовно причини, чому цей конфлікт не вирішений, — це неконструктивна позиція Вірменії. А також її помилкове уявлення, що збереження статус-кво відповідає їхнім інтересам. Вірменська сторона намагається всіляко затягувати процес врегулювання. Іноді вже погоджені питання з боку Вірменії знову висуваються темою для обговорення. Тим самим у наявності спроби зробити цей процес безкінечним. У цьому — головна причина.

Друга причина в тому, що міжнародне співтовариство байдуже ставиться до рішень міжнародних організацій, які саме ж міжнародне співтовариство й ухвалює. Вірменія грубо порушує міжнародно-правові норми. Територія Азербайджану, що визнана світовою спільнотою, перебуває під окупацією впродовж близько 20 років. Були вчинені військові злочини, місто Ходжали було повністю знищене й здійснений геноцид проти азербайджанців, 613 мирних громадян були вбиті, з яких понад сто — діти. Ці криваві військові злочини залишилися практично непоміченими світовою спільнотою, що ще більше розпалювало апетити агресора. Щодо історії питання, то історично Нагірний Карабах завжди був частиною нашої території, саме слово «карабах» має азербайджанське коріння, вірменською мовою воно не означає нічого. За радянських часів столицею Нагірно-Карабаської області було місто Степанокерт, що також було назване в 20-х рр. на честь Степана Шаумяна. Це місто не має історичної вірменської назви, а називався Ханкянді. Історичний фон, звичайно ж, є важливим, і ми ніколи про це не повинні забувати. Але найважливіше, аби конфлікт був урегульований у рамках норм та принципів міжнародного права. А саме — відновлення територіальної цілісності Азербайджану, виведення всіх окупаційних сил із окупованої території, а це не лише Нагірний Карабах, а й сім районів довкола нього. Щодо питання самовизначення населення, воно може бути успішно вирішене в рамках територіальної цілісності Азербайджану. Потрібна політична воля вірменської сторони, а також активна позиція посередників у цьому питанні. Азербайджан ніколи не змириться з утратою своєї території. Ми її відновимо. Дуже хочеться, аби це було зроблено швидко, не вдаючись до військових дій.

— Є підстави вважати, що придністровський конфлікт найближчим часом буде врегульований. Чи може це вплинути на рішення Нагірно-Карабаського конфлікту.

— Безумовно, якщо хоч один із конфліктів, що існують на пострадянському просторі, буде вирішений, це дасть, я впевнений, поштовх до вирішення інших конфліктів. Дуже багато схожого. Це й агресивний сепаратизм, і етнічні чищення, і порушення територіальної цілісності, і окупація. Дуже багато подібного, хоча історія конфліктів та історія взаємовідносин народів, залучених до них, різна. Але, звичайно ж, ми хочемо, аби всі конфлікти були вирішені. І якщо це станеться, я впевнений, усі країни відчують лише вигоду. Для нас Нагірно-Карабаський конфлікт є проблемою номер один. Тобто, окрім цього ні сьогодні, ні в середньостроковій, ні в довгостроковій перспективі я не бачу особливих проблем. Бо економіка стабільно розвивається, країна динамічна, сучасна і вже має певну вагу у світових справах, не кажучи вже про регіональних. Нагірно-Карабаський конфлікт не стримав наш економічний розвиток, за наявності мільйона біженців і внутрішньо переміщених осіб із дев’тимільйонним населенням ми досягли справжніх успіхів. Уявіть собі, якби цього в нас не було. Адже скільки коштів ми витрачаємо не лише на оборону, а й на переселення біженців до нормальних будинків, ми будуємо селища, школи, лікарні, дороги. Сотні мільйонів доларів ми витрачаємо на це. Те ж саме стосується й Вірменії, вона могла також бути залучена в регіональні проекти співробітництва, економічну інтеграцію. Доти, доки Карабаський конфлікт не буде врегульований, цього не станеться. Також вони відчували, на мою думку, абсолютно необѓрунтовані надії на врегулювання своїх відносин із Туреччиною і розраховували відкрити вірменсько-турецький кордон. Але цього не сталося. По-перше, тому що неможливо нормалізувати відносини із країною, до якої ти маєш територіальні претензії і яку ти у всіх міжнародних організаціях намагаєшся порочити у зв’язку з уявним так званим геноцидом. А з іншого боку, існує Карабаський конфлікт, що є головним стримуючим чинником співробітництва в регіоні. Тому сьогодні у Вірменії є перспектива — або далі вести загарбницьку політику і порушувати міжнародні норми і ще більше себе заганяти у глухий кут, або відмовитися від цього й налагодити нормальні відносини з Азербайджаном та з іншими країнами. Адже у Вірменії не лише територіальні претензії до Азербайджану й Туреччини, є ще країни в регіоні, до яких спрямовані такі претензії, вони поки що, як то кажуть, лежать у багажнику. Адже ми в цьому регіоні житимемо. Тому завжди краще мати багатого сусіда-друга, а не ворога.

— Які уроки, отримані від вашого батька, виявилися найціннішими? Що нового привнесли ви в азербайджанську політику?

— Усього, чого ми домоглися сьогодні в Азербайджані, усьому цьому основу заклав мій батько — Гейдар Алієв. До того, як він очолив Азербайджан, наша країна просто котилася у прірву. У нас був вже період нашої історії, коли в результаті розпаду російської імперії Азербайджан став незалежною країною, але ця незалежність тривала лише два роки. Потім її відібрали з об’єктивних причин і внаслідок того, що не були готові ні політики, ні політичні інститути до самостійного життя. 1991 року розвалився Радянський Союз, Азербайджан став незалежним, 1993-го ми цю незалежність могли втратити. І вірменська агресія, і громадянська війна в Азербайджані, і дуже важкий політичний процес, не говорячи вже про економічну кризу. І в цей момент азербайджанський народ виявив мудрість, і незважаючи на те, що при владі перебували реакційні екстремістські, я б навіть сказав бандитські сили, незважаючи на це азербайджанський народ підтримав Гейдара Алієва, який повернувся з Нахічевані й очолив країну 1993 року. І створив основи державності сьогоднішнього Азербайджану. Тому пам’ять про нього живе в серці нашого народу. І та повага, яку виявляє до нього азербайджанський народ і після його смерті, — яскраве цьому свідчення. Це була неабияка людина, мужня, далекоглядна, принципова, яка дуже любила свій народ і мріяла про той час, коли ми станемо господарями своєї долі. Це сталося, й сьогодні головне моє завдання — з 2003 року, коли я вступив на цю посаду, вести Азербайджан по шляху розвитку, модернізації, поступу. Трансформувати країну в сучасну, динамічну, вільну, де людям жилося б добре. Щоб жили в достатку, щоб не було бідних, безробітних. Я тішуся, що вдалося багато що зробити. Незалежність, як я неодноразово казав, — не лише наявність прапора і державних атрибутів. Чи можеш ти здійснювати незалежну політику, чи ні. Тим більше країна, яка впродовж століть перебувала у складі інших держав та імперій і не мала незалежності. Покоління азербайджанців народжувалися, вмирали з думкою про це. Великий шанс випав на долю нашого покоління, й ми не маємо права його змарнувати, щоб упродовж століть ми розвивалися як незалежна держава.

— Запитання про дружину. У вас — одна з найяскравіших президентських пар не лише на просторі СНД, а й у світі. Не ревнуєте одне одного до політики, як ладнаєте?

— Завжди в Азербайджані до жінок ставилися з великою повагою — і в сім’ї, і в суспільстві. І я тішуся, що Мехрібан також активно бере участь у багатьох важливих справах в Азербайджані. Статус першої леді передається як би за посадою чоловіка, решта, що за цим стоїть — це вже бажання, воля і суть тієї людини, яка володіє цим статусом. Я дуже радий, що дуже багато робиться Фондом Гейдара Алієва, який очолює Мехрібан саме для того, щоб в Азербайджані людям, яким важко, стало краще. І Фонд Гейдара Алієва — це остання адреса тих, хто не знайшов відповіді в державних структурах, тобто останнє віконце — вони йдуть туди з надією, що їх почують. Так і буває.

— Що особисто для вас як людини і політичного діяча означає Україна?

— Звичайно, політичні, економічні зв’язки, інвестиції, все це важливо і це зумовлює майбутній розвиток наших країн і народів. Але для мене це, напевно, на другому місці. Коли я чую «Україна, Київ», це у мене викликає дуже позитивні емоції. В першу чергу, це українська музика, яку ми дуже любимо, українська культура, обличчя українського народу. В Азербайджані з великою симпатією ставляться до українців, України. Упродовж історії наші народи співробітничали — і за часів СРСР, і після отримання незалежності. Україна — один з наших головних партнерів. У Баку встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку. Це місце, де збирається українська громада Азербайджану. Український дух — волелюбний, ось ці асоціації у мене виникають, коли кажу про Україну, що ми відчуваємо велику симпатію до вашої країни, народу і бажаємо, щоб Україна процвітала. Для цього є всі можливості, всі умови, а ми радітимемо всім вашим досягненням і перемогам.