Справжня особиста свобода неможлива без економічної безпеки і незалежності. Голодні та безробітні люди — це кадри для диктатури.
Франклін Делано Рузвельт, 32-ий президент США, демократ.

Нова епоха після холодної війни

Європа і Китай втрачають свою здатність протистояти силі США
10 квітня, 2013 - 11:31

Із закінченням холодної війни в міжнародній системі відбулося немало змін. Дійсно, 1991 рік було винятковим і багато в чому визначальним. Закінчилося японське економічне диво. Китай після подій на площі Тяньаньмень зайняв місце Японії і почав нестримно розвиватися, розширюючи свою експортну економіку і зберігаючи при цьому керівну роль комуністичної партії. Був сформульований Маастрихтський договір, що створив структуру Європейського Союзу. Обширна військова коаліція, в якій головне місце посіли США, дала відсіч Іраку, що вторгся до Кувейту.

Світ після холодної війни визначався трьома чинниками. Перший — це влада і вплив США. Другий — посилення Китаю і перетворення цієї країни у центр світового промислового розвитку, заснованого на низьких зарплатах. Третій — перетворення Європи на велику й інтегровану економічну державу. Разом з тим, Росія, що стала головним наступником Радянського Союзу, спотикалася і хиталася, а Японія перейшла до абсолютно іншої економічної моделі.

У світі після холодної війни було два етапи. Перший тривав з 31 грудня 1991 року по 11 вересня 2001 року. Другий почався 11 вересня і продовжується до цього часу.

Перший етап після холодної війни будувався на двох передумовах. Перша полягала в тому, що Сполучені Штати є домінуючою політичною і військовою силою, проте ця сила не така важлива, як раніше, бо наріжним каменем стала економіка. Другий етап як і раніше будувався довкола трьох великих держав — США, Китаю і Європи; проте на цьому етапі відбулося велике зрушення у світогляді Америки, яка почала виходити з того, що перевага означає силу і можливість для перетворення ісламського світу військовими засобами; а Китай і Європа цілеспрямовано зосередилися на економічних справах.

ТРИ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ

У нову епоху захиталася і почала спотикатися європейська економіка, а в Європі стався політичний розкол. Та ідея Європи, яка була закладена в Маастрихтському договорі, більше не є для неї визначальною. Китайське економічне диво, як і японське до нього, наближається до завершення, і Пекін починає розглядати військові варіанти. Сполучені Штати йдуть із Афганістану і переглядають взаємовідносини і взаємозв’язок між глобальною перевагою і глобальною всемогутністю. Все вже не так, як 1991 року.

Європа існувала переважно як економічна держава, у якій члени ЄС хоча і зберігали свій суверенітет, але керувалися правилами Євросоюзу. Європа намагалася отримати все й одразу: й економічну інтеграцію, й окремі держави. Але зараз ця нездійсненна ідея досягла свого краю, і Європа розвалюється. В одному її регіоні, який включає Німеччину, Австрію, Нідерланди і Люксембург, рівень безробіття низький. В іншому регіоні, що знаходиться на європейській периферії, безробіття значне або надзвичайно високе.

Я багато говорю про Китай і вже декілька років стверджую, що китайська економіка не може продовжувати свій розвиток колишніми темпами. Відкинемо усі інші конкретні аргументи і скажемо головне: надзвичайно швидке зростання в експортноорієнтованій економіці вимагає економічного здоров’я і благополуччя від країн-споживачів цього експорту. Це прекрасно і чудово — уявляти собі, як зростає внутрішній попит, але в такій бідній країні, як Китай для збільшення попиту потрібні революційні зміни в житті усередині країни. Китай пробував зробити це багато разів. І такі спроби ніколи не спрацьовували. У будь-якому разі Китай не міг цього домогтися у відведені йому історичні терміни. Замість цього Пекін забезпечує зростання за рахунок скорочення норми прибутку на експорт. Ті темпи зростання, які зберігаються, це вже не те, що було раніше, і зростання сьогодні вже далеко не таке прибуткове. Розвиток такого роду в Японії підірвав її фінансову життєстійкість, оскільки в цій країні компаніям позичали гроші для того, аби вони продовжували експортувати товари і давати людям роботу. Але ці гроші так і не окупилися.

Природно, періоди добробуту чергуються з часом аскетизму і самообмежень, й історія наздогнала Китай і Європу. Європа, якій хотілося об’єднання й суверенітету, стикається з суворими політичними реаліями, оскільки ЄС не бажає ухвалювати засадничі й важкі рішення щодо того, що насправді означає союз його країн-членів. Китай, зі свого боку, хотів одночасно мати вільний ринок і комуністичний режим, домінуючи при цьому економічно у своєму регіоні. Кульмінаційний економічний момент у Китаї поставив перед ним питання про те, чи зуміє вижити режим у некерованій економіці і як виглядатиме його регіональна влада, якщо він не досягатиме успіху.

А Сполученим Штатам період після холодної війни підніс інший найважливіший урок: якою б привабливою не здавалася б військова інтервенція, спочатку вона завжди виглядає легшою і простішою, ніж наприкінці. Найбільша у світі військова держава може громити і перемагати армії. Але трансформувати суспільства за образом і подобою Америки — набагато складніше. Велика держава керує повсякденними справами нашого світу не через військові інтервенції, а шляхом маніпуляцій з балансом сил. Проблема не в тому, що в Америці почався занепад. Навіть з тією силою і владою, якою США володіли 2001 року, вони не змогли нав’язати свою політичну волю Афганістану (хоча володіли здатністю розхитувати і руйнувати режими), оскільки не були готові зосередити всі свої сили і матеріальні ресурси на перетворенні цієї країни. Це дуже висока ціна, яку доводиться платити за афганську демократію.

У нову епоху Сполучені Штати увійшли, володіючи найпотужнішою доки економікою і маючи найменшу кількість економічних проблем серед трьох основ сучасного світу. Вони також увійшли до неї, володіючи найбільшою військовою потужністю. Але зараз Америка стала більш зрілою і обережною, ніж на початковому етапі цієї епохи. В історії бувають нові етапи, але не нові світові порядки. Економіки переживають підйоми і спади, але навіть у найбільшої військової потужності є свої межі й обмеження, а велика держава потребує розсудливості й обачності, коли дає у борг і коли здійснює вторгнення.

ПОЧИНАЄТЬСЯ НОВА ЕПОХА

Епохи починаються і розвиваються дивно і незрозуміло, поки раптом всі не усвідомлюють, що чергова епоха закінчилася. Так епоха холодної війни тривала десятиліттями, і здавалося, що розрядка між США і СРСР або закінчення війни у В’єтнамі сигналізують про її закінчення. Зараз ми перебуваємо на такому етапі, коли модель світу після холодної війни вже ніяк не пояснює його поведінку і дії. Отже, ми вступаємо в нову епоху. У мене немає хорошої назви для того етапу, у який ми входимо, оскільки в більшості своїй історичні періоди отримують свої ярлики заднім числом. (Міжвоєнний період, наприклад, отримав свою назву тільки після того, як почалася чергова війна, що поклала йому кінець). Але сьогодні вже є декілька визначальних характеристик цієї нової епохи, які ми можемо виділити.

По-перше, Сполучені Штати залишаються пануючою світовою державою за всіма параметрами. Але сьогодні Америка діє обережно й обачливо, визнаючи важливу відмінність між перевагою і всемогутністю.

По-друге, Європа повертається до свого нормального стану, в якому існує безліч національних держав, що змагаються між собою. Німеччина й далі мріятиме про ту Європу, в якій вона могла б визначати бюджети слабших країн; проте члени ЄС дивитимуться на Кіпр і вибиратимуть дефолт, не бажаючи втрачати суверенітет.

По-третє, відбувається відродження Росії. Поки європейський півострів розколюється, росіяни робитимуть те, що вони завжди робили: ловити рибу в каламутній воді. Росія надає деяким країнам пільгові умови для закупівлі природного газу, купуючи при цьому металургійні підприємства в Угорщині та Польщі, а також залізничні термінали у Словаччині. Росія завжди страждала від економічної дисфункції, але володіла при цьому непомірним впливом — пригадайте холодну війну. Ті операції, які укладають росіяни, не в їхніх економічних інтересах (включаючи вищезгадані), але вони істотно підсилюють політичний вплив Москви.

По-четверте, Китай сьогодні замикається в собі, намагаючись впоратися з новими економічними реаліями. Йому дуже непросто поєднати комуністичну партію і зниження темпів зростання, адже сенс існування КПК полягає у підвищенні добробуту людей. А якщо добробуту немає, їй нічого запропонувати народові, окрім авторитарної держави.

ВІДНОСНІСТЬ У СПІВВІДНОШЕННІ СИЛ

У всьому цьому прихований парадокс. Хоча Сполучені Штати зробили багато помилок, дроблення Європи і ослаблення Китаю призведе до того, що Америка стане сильнішою, оскільки влада і сила — поняття відносні. Багато було сказано про те, що епоха після холодної війни — це час американського панування. Я б сказав, що це була передмова до американського панування. Дві найважливіші противаги Америки втрачають свою здатність протистояти силі США, оскільки вони помилково вважали, що справжня сила — це економіка. Сполучені Штати володіли поєднанням сил — економічних, політичних, військових — і це дозволило Америці зберегти свою владу і могутність в цілому, коли її економічна потужність почала давати збої.

Розколена Європа не має жодних шансів створити противагу США. І хоча Китай прагне до нарощування військової потужності, минуть роки, перш ніж він зуміє сформувати щось глобальне. А створити це він зможе лише в тому випадку, якщо йому дозволить економіка. Сполучені Штати розгромили Радянський Союз у холодній війні завдяки збалансованості своїх сил. Європа і Китай розгромили самі себе, бо всі свої фішки вони поставили на економіку. А зараз ми вступаємо в нову епоху.

3 квітня 2013 року, Stratfor, США.

Переклад InoСМИ.Ru

Джордж ФРІДМАН
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ