Нурсултан НАЗАРБАЄВ:<br> «Якби би я був Президентом України, я залучив би туди такі інвестиції...»

— Пане Президенте, на початку 90-х, перед розпадом СРСР ви були гарячим прихильником збереження союзної держави, — щоправда, перетвореної на конфедерацію. Як ви ставитеся до цієї ідеї тепер?

— Після провалу путчу 26 серпня 1991 року я на засіданні Верховної Ради СРСР відразу дав зрозуміти, що Казахстан відмовляється від нав’язаної йому ролі «молодшого брата». Наші нові відносини потрібно будувати лише на засадах рівноправ’я, говорив я тоді, й підкреслював, що, можливо, необхідна конфедерація.

Слід було створювати союз нового типу. І я завжди наполягав, щоб наша економіка, як і раніше, залишалася єдиним організмом. Головним для мене було втілити проект економічного союзу. Половина союзних республік проігнорувала цей сприятливий тоді шанс. І в розпаді Союзу, Бог свідок, вини Казахстану немає. Навпаки, саме тими драматичними грудневими днями 91-го нам удалося не допустити розколу країни за принципом слов’янського й мусульманського блоків і створити Співдружність Незалежних Держав. Хотів би тільки зробити одне уточнення. Так, стався крах імперії, її розпад. Проте аніяк не розвал. Після розвалу залишаються руїни. А ми, нехай і важко, із соціальними втратами, та подолали болісний пік розриву зв’язків. Казахстан уже вийшов на шлях економічного зростання, ми подолали інфляцію, наповнили ринок товарами. Зростає рівень добробуту людей. Казахстанський ринок є одним з найпривабливіших на всьому постсоціалістичному просторі.

А ідея економічного союзу, як і раніше, жива. На московському саміті СНД, що має відбутися в Москві через кілька днів, я виступатиму з доповіддю про створення єдиного економічного простору Співдружності.

— Вас знають як одного з найпослідовніших лідерів пострадянських держав, прихильників розвитку інтеграції в рамках СНД. Чи завжди ваші ідеї знаходять відгук у керівництва Росії й інших держав співдружності? Коли ні, то в чому полягають основні розбіжності? Чи є спадкоємність між Вашою колишньою ідеєю створення Євразійського союзу й нинішніми пропозиціями з реформування СНД?

— Є такі категорії, як різнорівневий стан економік, різні політичні колізії всередині кожної країни, складні, часом суперечливі проблеми розвитку регіонів. Тож я не говорив би про якісь особливі суперечності між керівництвами держав СНД, а, радше, про необхідність пошуку єдиного ритму взаємодії наших країн.

Ми створимо єдиний економічний простір лише тоді, коли вживемо першочергових заходів, якщо проведемо узгодження тарифної політики (йдеться про ввізні й вивізні мита); скасуємо кількісні обмеження й інші заходи нетарифного регулювання у взаємній торгівлі; створимо симетричну систему стягування ПДВ й акцизів у взаємних торговельних операціях; знімемо перешкоди та обмеження при транзиті товарів, випущених на території держав Співдружності; створимо умови для взаємного доступу на ринки фінансових послуг.

І нарешті, усунемо обмеження конкуренції, спричинені втручанням державних чи інших територіальних органів.

Крім того, хотілось би, щоб країни СНД підтримали мою ідею про десять простих кроків назустріч простим людям, котрі не повинні мати проблем під час поїздок із країни в країну, при отриманні громадянства, при реалізації інших прав. Потрібно створити не лише єдиний економічний, а також єдині інформаційний, освітній простори.

Я вивчив інтеграційні проблеми Західної Європи, Північної Америки, Латинської Америки, Південно-Східного регіону й підготував документ на 39 сторінках. Вони не бояться слова «союз» у своїх об’єднаннях. А коли ми створимо єдиний економічний простір — то хіба це не Євразійський союз?

Якщо ж ми його не створимо — то нічого не буде. Навіщо потрібні наднаціональні структури, які нічому не допомагають? Адже нині в органах СНД працює 1500 чоловік — я не знаю, чим вони займаються, й ніхто не знає. А я пропоную створити один виконавчий орган, де працюватимуть департаменти — секретаріат, економічний комітет, економічний суд, ради міністрів оборони й закордонних справ... Але рішення про реформування органів СНД буде рішенням колективним, рішенням усіх президентів.

А якщо мої пропозиції не влаштовують когось у Росії, бо це — пропозиції Назарбаєва, то я готовий поступитися цими лаврами. Та лише взаємна вигода, рівноправність і повага, тільки довір’я можуть зблизити народи. Старших і молодших братів, малих і великих держав не повинно бути. А в нас великі хочуть домінувати.

— Ви це відчуваєте?

— У Росії, приміром, цікавляться — чому Казахстан залучає іноземні інвестиції. Ми ж не запитуємо росіян — чому вони будують відносини з Німеччиною, Сполученими Штатами. Це — чисто імперське мислення декотрих політиків Росії. Поки вони не відмовляться від цього — не буде реальної дружби.

Захищає, приміром, Україна свої інтереси — цим Росія, виявляється, незадоволена. Хоче Україна зблизитися з Європою — та вона ж найбільш європейська держава в СНД і дбає про свої інтереси. Якби я був на місці Президента України — я залучив би туди такі інвестиції, які й не снилися жодній державі СНД. Україна повинна йти на Захід і залучати там гроші — адже в Росії грошей немає. А ми ж спершу запропонували свої підприємства росіянам, а вони кажуть — просто так віддайте, без грошей. Коли ми говоримо — через Баку і Джейхан проведемо нафтопровід — вони незадоволені, а тим часом порожні російські нафтопроводи не хочуть пропускати нашу нафту через свою територію. Чи не парадокс це?

— Досить довго прем’єр-міністром Казахстану був українець. Тепер із Росії на адресу Казахстану чути звинувачення у витісненні представників неказахського населення з органів державної влади. Чи не розглядало керівництво вашої країни питання про квотування місць в органах державної влади для неказахів, зокрема, для українців?

— Таких звинувачень, коли говорити про розсудливих політиків, а не про пустопорожніх базік, я не чув. Адже вирішення кадрових питань — прерогатива самої держави, а не її сусідів. Арифметичний підрахунок — кого й де більше, це не найкраща справа в розмові про органи державного управління. В адміністрації президента, уряді, парламенті працюють люди найрізноманітніших національностей.

Сергія Терещенка, про якого ви говорите, було призначено прем’єр-міністром не тому, що він українець, а тому, що на тому першому етапі реформування економіки потрібні були саме його ділові якості. Згодом з’явилися нові реалії, стали потрібними фахівці іншого плану.

Питання про квотування — це загалом щось нове в практиці державного будівництва. Все-таки органи держуправління — це, перепрошую, не город, куди висаджують усього потрошку.

До цих проблем ми підходимо на принципово інших засадах. У республіці створено такий авторитетний — аналогів якому в країнах СНД немає — орган, як Асамблея народів Казахстану.

Саме цей орган і розробляє квоти, що їх надають молодим людям різних національностей при вступі до вузів. Тобто людям надають можливість одержати хорошу освіту і цим дають шанс реалізувати себе і в органах державного управління, і на виробництві, і в підприємництві.

Крім того, у нас активно діють національно-культурні центри, зокрема й український (у Казахстані проживає понад 800 тисяч ваших земляків). У нас видають газету «Українські новини», це також досить унікальний факт на терені СНД.

— Столиця Казахстану нещодавно переїхала з Алмати в Акмолу. Кажуть, що переїзд прирівнюється мало не до пожежі. Чи справедливо це в даному випадку? Що змінилось у політичному житті країни після перенесення столиці?

— Хотів би запитати: ви вже познайомилися з Акмолою? Чи бачили на її вулицях погорільців чи сліди пожеж? А коли говорити серйозно, то перенесення столиці в Акмолу це глибоко обміркований крок, зроблений з метою гармонійного розвитку регіонів, пожвавлення виробничого, ділового життя країни. З політичної точки зору перенесення столиці покликане зіграти важливу роль у зміцненні стабільності в державі, я сказав би, наданні їй монолітності.

Адже пригадайте — 1920 року столицею Казахстану був Оренбург. 1926 — Акмечеть (нині — Кзил-Орда), 1929 столицею стало місто Алмати. Вважалося, що там житимуть не більше 300 — 400 тисяч осіб, а вже сьогодні живе майже 1 млн. 200 тисяч. Місто розташоване в гірській улоговині, воно не має куди рости.

Тим часом Акмола, до речі, була історичним центром кипчаків — предків тюркських народів.

Ми вже багато чого побудували за рахунок благодійності інвесторів — вони виділили близько $80 млн., ми торгували нафтою і військовим недоторканим запасом, успадкованим нами від СРСР — нам стільки не потрібно. А найбільші будівництва Акмоли — готель і бізнес-центр — загалом обходяться без участі держави. Уже 10 червня відбудеться презентація світу нової столиці.

— Які напрямки економічного співробітництва між Казахстаном і Україною вважаєте найперспективнішими?

— Через невирішення низки митних проблем, про які я вже говорив, співробітництво Казахстану й України ще далеко не відповідає економічному потенціалу наших країн. Чимало доброго, що існувало в минулому, на жаль, втрачено. Проте, я переконаний, не безповоротно. Найперспективнішим я бачу співробітництво металургійних і агропромислових секторів економіки. Чимало точок дотику в машинобудуванні, хімічній промисловості. І вже тепер ми серйозно думаємо над прокладанням нашої другої «нафтової» труби в бік України — щоб експортувати нашу нафту.

У мене загалом особливе ставлення до України. Адже я одержав фах металурга, навчаючись у Дніпродзержинському технічному училищі. З вдячністю згадую й роки навчання, й тих чудових людей, котрих зустрів там.

Редакція вдячна посольству Казахстану в Україні за сприяння в організації інтерв'ю