Повернення блудного сина

Як завжди, на початку нового року, всесвітньо оприлюднюються вражаюча статистика і прогнози на майбутнє. Наприклад, 2016 року Китай, імовірно, замінить США на першому місці у світовій економіці. А до 2040 року населення Індії сягне 1,6 млрд, випереджаючи Китай, у якому за десятиліття до цього почнеться застій.

Напевно, найбільш вражаючий прогноз полягає в тому, що до 2020 року США стануть експортером у сфері енергетики і через 15 років стануть енергонезалежними завдяки багатим запасам недорогого сланцевого газу та виявленню величезних покладів нафти на всій території від Північної Дакоти до Мексиканської затоки. Незважаючи на опір екологічних груп, ці поклади легше видобувати, ніж ті, що знаходяться в Європі, тому що здебільшого вони розташовані в малонаселених районах.

Як результат — у недалекому майбутньому енергія в США буде значно дешевшою, ніж у Європі або Китаї. Насправді видобування сланцевого газу настільки економічно вигідніше, що експортований з Америки до Європи газ буде на 30% дешевшим, ніж нинішні ціни постачальника-гіганта, російського «Газпрому».

Дешева енергія дасть потужний поштовх для розміщення енергоємної промисловості — від виробництва сталі і скла до хімікатів та лікарських препаратів — у США. Зниження вартості виробництва в Америці у поєднанні зі зручним для бізнесу законодавством цієї країни, пануванням права і політичною стабільністю усуне переваги Китаю, які привели до його стрімкого економічного розвитку в останні кілька десятиліть.

Водночас американські університети так само залучають найяскравіші уми з усього світу у всіх сферах, але понад усе — у сфері науки й технології. До того ж споконвіку існуючі переваги цієї країни — гнучкість, здатність до оновлень, економічна мобільність, міжнародна регулююча сила й основна світова резервна валюта — нікуди не ділись.

Враховуючи ці сприятливі умови, США вже розпочали зміцнення своєї промисловості, процес, який, швидше за все, триватиме упродовж кількох десятиліть. Поки інші передові країни дедалі більше розвивають сферу послуг, США розвиває промисловість.

Отримана додана вартість допоможе політикам знайти довгострокове вирішення складних проблем, включаючи недостатню систему охорони здоров’я, неадекватну систему шкільної і дошкільної освіти і кричущу соціальну несправедливість. Успіх у цих сферах ще більше посилить привабливість Америки як великого індустріального центру.

У рамках проекту Гарвардської бізнес-школи «Конкурентоспроможність США» Майкл Портер і Ян Ривкін нещодавно опублікували план із восьми пунктів, який можна буде виконати упродовж наступних двох-трьох років. Кожен запропонований захід викликав широку міжпартійну згоду чиновників (принаймні, за закритими дверима).

Цей план висвітлив необхідність використовувати у своїх інтересах можливості, які розкриває сланцевий газ і нещодавно виявлені поклади нафти. Дешева вітчизняна енергія допоможе скоротити дефіцит у сфері торгівлі, стимулювати інвестування і зменшити економічну залежність Америки від непостійних країн-експортерів нафти. Сильні федеральні управлінські структури допоможуть досягти цих результатів, якщо мінімізують загрозу безпеки і ризику для довкілля, пов’язані з видобутком копалин.

Інші пропозиції включають: спрощення імміграції висококваліфікованих працівників, особливо випускників університетів США; вирішення проблем у сфері міжнародної торгівлі й інвестування; розробку більш життєздатного адміністративного бюджету; оптимізацію податків і законів; грандіозну програму розвитку інфраструктури. Дотримуючись цих стратегій, президент Барак Обама зможе повернути Америці статус двигуна глобальної економіки.

Але виконання цих восьми пунктів ще сильніше збільшить різницю в добробуті США і Європи, яка невблаганно зростає впродовж останніх трьох десятиліть. З 1980-го по 2005 рік економіка США зросла в 4,45 разу — рівень, якого не досягли навіть найрозвиненіші країни Європи. 2011 року Норвегія і Люксембург були єдиними європейськими країнами, де національний дохід на душу населення перевищував такий дохід у США в показниках паритету купівельної спроможності. А до 2040 року населення європейських країн зменшиться (за винятком Сполученого Королівства, населення якого становитиме приблизно 75 млн, сумірно з Німеччиною), тоді як населення Америки зросте з 314 млн (нині) до 430 млн. Політичні наслідки відновленої економічної потужності США позначатимуться на всьому світі. Але щоб зберегти відновлену економіку, США доведеться відмовитися від втручання в зарубіжні конфлікти й участі в нових війнах.

Це усвідомлення вже зменшило запал політиків США в Арабській весні: пригадаймо нерішучість Обами в Лівійському конфлікті і його небажання, принаймні поки що, безпосередньо втручати Америку в кровопролитну громадянську війну в Сирії. Хоч історичне значення Арабської весни і прирівнюється до падіння Берлінської стіни, зростання занепокоєності щодо збільшення політичного впливу асоціації «Брати-мусульмани» затьмарює позитивний потенціал змін у цьому регіоні.

Також поки США не йдуть на поступки у відносинах з Ізраїлем, взаємини між ізраїльським прем’єр-міністром Біньяміном Нетаньяху й Обамою досягли нового нижнього рівня. У такому контексті головна мирна ініціатива Америки на Середньому Сході малоймовірна в недалекому майбутньому.

Тим часом колишня суперниця США — Росія — бореться за відновлення своєї гегемонії над більшістю країн колишнього Радянського Союзу. А умови в Африці й Латинській Америці в цілому стабілізуються.

Враховуючи це, пріоритети зовнішньої політики Америки перемістились в Азіатсько-Тихоокеанський регіон, де виникають більш складні проблеми у сферах економіки, політики і безпеки, включаючи загрозу реактивних снарядів Північної Кореї і зростання напруження між Китаєм та його сусідами щодо їх незалежних прав на Південно- і Східнокитайське моря. Порівняно з цими, решта глобальних проблем видаються незначними.

Хоча чаша терезів глобальної політики, економіки і, відповідно, впливовості значною мірою зміщується з Атлантики в Тихоокеанський регіон, помилкою буде недооцінювати роль Америки в новому світовому порядку. Америка ніколи не відходила з першого плану і продовжуватиме відігравати головну роль.

Проект Синдикат для «Дня»

Альфред ГУЗЕНБАУЕР був федеральним канцлером Австрії в 2007—2008 рр.